Розділ 4. Частина 6. Я закохався в дівчину а не в божество.

Вони почали спускатися. І тієї ж миті за їхніми спинами важкі дубові двері з силою зачинилися, а сходи позаду них просто зникли, перетворившись на глуху стіну. Діана підстрибнула, тихо й розлого матюкаючись.

Дмитро перевів округлені очі із зачинених дверей на дівчину, нервово усміхаючись.

— Не знав, що ти в курсі існування таких «округлих» форм вираження.

— А ти думав, я тільки молитви знаю? — огризнулася Діана, притискаючи долоню до серця, що скажено калатало. Її напускна холоднокровність на мить тріснула під напором звичайного людського переляку. Дмитро мимоволі вишкірився в усмішці. — Коли в тобі живе сутність, здатна стерти галактику, а зовні гримають двері в просторову діру, якось саме собою тягне на фольклор.

Дмитро хмикнув, не опускаючи гвинтівку, але напруга в його плечах трохи спала.

— Ну, принаймні тепер я впевнений, що ти все ще Діана. ІзунЕль би просто змовчала і винесла цю стіну.

— ІзунЕль зараз занадто зайнята тим, що намагається зрозуміти, навіщо ваші напівкровки так спотворили синтаксис вищих сфер, — Діана кивнула на те місце, де під шаром пилу ще мерехтіли залишки рун, і міцніше вчепилася у вільний рукав Дмитра. — На її особисту думку, це виглядає як... як спроба написати симфонію, використовуючи лише скрип іржавих завіс. Але суть зрозуміла. Ці сходи — не просто шлях униз. — Піскнула Діана, виразно скривившись усім виглядом, виражаючи страх, відразу й небажання йти далі. — Це стравохід. І ми щойно провалилися в глотку.

Дмитро провів променем ліхтаря по вогких стінах, які, здавалося, почали повільно стискатися.

— Стравохід, значить? Тоді нам краще поквапитися до «серця», поки нас не почали перетравлювати. Ти все ще відчуваєш морг?

Діана не відповіла. Замість цього вона видала невизначений звук — щось середнє між протестним скигленням і тихим писком обуреної миші. Вона сильніше вчепилася в рукав Дмитра, буквально намагаючись сховатися за його плечем, при цьому гидливо переставляючи ноги, наче йшла по болоту, повному жаб.

— Відчуваю, — нарешті видихнула вона, смішно зморщивши ніс і ледь не плачучи від нахлинулої огиди. Її обличчя перетворилося на живу маску гидливості: брови заломлені будиночком, верхня губа піднята, а очі гарячково бігали по кутках, чекаючи каверзи від кожної тіні. — Але я не хочу туди йти, Дімо! Там смердить, жах, чому демони люблять бруд і сморід? Невже не можна було прибрати! Подивися на ці стіни, вони ж... вони ж липкі! Фу-у-у! — Вона знову видала короткий писк, коли ліхтар Дмитра висвітив у кутку щось схоже на згусток слизу. Діана інстинктивно підібгала одну ногу, ледь не втративши рівновагу, і намертво прилипла до боку нефіліма, використовуючи його як живий щит. У цей момент у ній не було ні краплі величі ІзунЕль — тільки звичайна дівчина, якій до смерті страшно, до нудоти противно і яка понад усе на світі хотіла б зараз опинитися вдома під теплим пледом, а не в «стравоході» диявольського поріддя.

— Дімо, — вона смикнула його за рукав, і в її голосі прорізалися примхливі, майже дитячі нотки, змішані з панікою. — Скажи мені, що ми не будемо чіпати це руками. Будь ласка. Я просто... я просто не переживу, якщо ця погань стрибне на мене. У мене на таке алергія. Смертельна!

Вона зробила ще один крихітний, вкрай обережний крок, протестно сопучи носом. Її міміка була настільки красномовною, що не треба було мати здібності нефіліма, щоб прочитати: «Я ненавиджу це місце, я ненавиджу цих напівкровок і, здається, я починаю трохи ненавидіти тебе за те, що ти мене сюди привів».

— Морг унизу, так, — прошепотіла вона, знову скривившись так, ніби лимон з’їла цілком. — І Дімо... якщо я почну видавати щось ще більш «округле», значить, ІзунЕль остаточно в шоці від цієї місцевої гостинності. Але якщо там виявиться ще огидніше, я просто заплющу очі й буду репетувати, поки все саме не вибухне. Це мій офіційний план.

Дмитро, попри всю серйозність ситуації, не втримався від мимолітної усмішки. Ця її людська, майже комічна у своїй щирості реакція була для нього зараз дорожчою за будь-яке божественне одкровення. Вона боялася слизу більше, ніж кінця світу, і це робило її по-справжньому живою.

Він раптово зупинився, змусивши й Діану завмерти на місці. Перш ніж вона встигла злякано пискнути, Дмитро перехопив її за талію, притягнув до себе і, піднявши за підборіддя, коротко, але владно поцілував у губи. Поцілунок був зі смаком м’яти й холодного металу — єдиний чистий момент у цьому проклятому місці.

Діана завмерла, її очі округлилися, а протестне сопіння миттєво затихло.

— І що це? Думаєш, мені полегшає від аромату зубної пасти?

Дмитро єхидно реготнув.

— Це для підзарядки, — шепнув він їй просто в губи, відчуваючи, як її шалене серце поступово сповільнює біг. — Тут немає нічого, що було б сильнішим за нас. Навіть якщо це «щось» дуже липке.

Він підмигнув їй, і Діана, моргнувши, нарешті видихнула. Заціпеніння жаху змінилося легким збентеженням, від якого в її німому лексиконі з’явився не тільки гидливий писк, а й невдоволене цокання язиком та закочені під лоб очі. Вона невдоволено фуркнула, поправляючи куртку, але в її погляді більше не було тієї паралізуючої паніки.

— Користуєшся моментом? Ти всюди встигнеш! — пробурчала вона, хоча вчепилася в його лікоть уже не так судомно. — Гаразд, годиться. Але якщо я через тебе пропущу напад якогось слимака, ти будеш сам його відмивати з мене. Йдемо вже, «герою».