Розділ 4. Частина 4. Вільна воля.

На екрані був Олег. Він виглядав абсолютно по-людськи — жодних чорних очей чи пазурів. Але його голос був просякнутий тією самою отрутою, яку демони вміють вливати у вуха молодим і амбітним.

— «...нам обіцяли майбутнє, але нам дають тільки старі підручники», — говорив Олег, розхажуючи аудиторією перед десятком студентів. — Фонд " Срібне Світло“ і його господиня Діана приховують від нас істинні можливості. Вчора в БЦ „Вершина“ стався вибух, бо вони бояться прогресу. Але в нас є інший шлях. Марк показав мені програму... ми самі можемо стати богами свого світу». Діана дивилася, як студенти — звичайні хлопці та дівчата, її однокурсники — заворожено слухають цю брехню.

— От лайно... — тихо промовила вона. — Вони не вселяються в них. Вони їх вербують. Пекло не пробиває бар’єр силою, воно будує свою армію з тих, хто живе всередині нього. Вони створюють культ. — Ідеологічний шлюз, — Дмитро з розумінням підібгав губи. — Якщо тисяча людей у центрі міста добровільно визнає владу Пекла і здійснить якийсь колективний акт... це створить «дірку» в бар’єрі не через магію, а через те, що люди самі оберуть іншу сторону. Колективна вільна воля — це єдине, чого Еммануїл не може контролювати.

— Олег збирає їх в актовій залі за годину, — Діана вимкнула телефон. — Він обіцяє їм «пробудження». Насправді він хоче, щоб вони присягнули на вірність структурі, яку він називає «Новим Порядком». Якщо вони це зроблять, бар’єр над коледжем стане марним — він захищає людей від демонів, але він не захищає людей від їхнього власного вибору.

— Тхне плагіатом, — Дмитро різко розвернув машину. — Вони використовують твою ж стратегію — вплив через фонд і освіту, тільки зі знаком «мінус» для тебе. Хоча з рештою, вони всеодно стануть твоїми в пеклі.

— Значить, ми їдемо туди не як карателі, — очі Діани на мить спалахнули яскравим золотом. — Ми їдемо туди як справжні наставники. Якщо Олег хоче «пробудження», я влаштую їм таку лекцію про наслідки, яку вони не забудуть до кінця життя. Мені зараз куди важливіше, чиїми вони будуть тут на землі, а не в пеклі.

 Дмитро натиснув на газ.

— Збираєшся підключити ІзунЕль? У самої ораторські якості так собі.

— ІзунЕль незадоволена, тож так, вона готова, — Діана подивилася у вікно на вулиці, що проносилися повз. — Але спочатку говоритиму я. Пора нагадати цим дітям, що загравання з безоднею завжди закінчується тим, що безодня починає обідати тобою.

Машина Дмитра загальмувала біля головних воріт коледжу. Зазвичай тут було шумно й багатолюдно, але сьогодні панувала дивна, гнітюча тиша. Студенти не стояли групами на ґанку, не сміялися. Всі вони, немов за невидимим сигналом, стікалися до дверей актової зали.

— Ну й обличчя, — пробурмотів Дмитро, виходячи з машини. — Це не одержимість. Це транс. Олег використовує не магію, а психологію.

Діана вийшла слідом. Вона відчувала, як усередині неї ІзунЕль нетерпляче піднімає голову, намагаючись випрямитися на повний зріст, відчуваючи близькість ворога. Але Діана розуміла: зараз не можна просто вдарити полум'ям. Ці діти — громадяни міста, що перебуває під захистом її брата. Якщо вона проллє їхню кров, вона сама стане тим, ким її намагався виставити Марк.

— Я піду всередину, — Діана поправила комір пальта.

— І що далі? — Дмитро з тривогою подивився на неї. — Їх там сотні. І вони зараз вірять, що ти — їхній головний ворог.

— Я — Донька Творця, — Діана подивилася на нього, і на мить її очі стали абсолютно золотими. — Настав час їм згадати, що це означає не лише милість, а й істину. У залі було задушливо. Вікна були щільно зашторені, а на сцені, у світлі єдиного прожектора, стояв Олег. Він більше не був тим переляканим хлопцем, якого Діана знала. Він виглядав упевненим, майже величним.

— ...вам навіюють, що потрібно просто «старатися», — його голос, посилений прихованими ретрансляторами, звучав довірливо, майже інтимно. — Отримати диплом, знайти роботу у фонді „Срібне світло“, бути вдячними Діані Миколаївні за її „щедрість“. Але давайте чесно: хіба вам не набридло стояти в черзі за майбутнім, яке вам видають по краплі? Олег зробив паузу, обводячи поглядом заворожених однолітків. — Мені показали код. Справжній код цього світу. Ми — не просто студенти, ми — бета-тестери нової реальності. Фонд „Срібне світло“ тримає нас у пісочниці, приховуючи, що можливості людського мозку безмежні, якщо прибрати моральні запобіжники. Сьогодні ми перестанемо бути „підопічними“. Ми станемо адміністраторами цього міста. Ми — нове покоління, яке не просить дозволу, а просто бере права доступу!

Студенти в залі почали ритмічно плескати. У цьому звуці не було радості — тільки механічна, лякаюча одностайність. Діана увійшла до зали з заднього входу. Вона не ховалася. Її кроки, чіткі та дзвінкі, розрізали гул натовпу.

— Лекцію закінчено, Олеже, — її голос не був гучним, але він миттєво перекрив усе інше, змусивши студентів обернутися. Олег завмер на сцені. Його обличчя спотворилося в презирливій усмішці.

— А, Діано. З’явилися подивитися на плоди своєї просвіти? Подивіться на них! — він обвів рукою зал. — Вони більше не хочуть вашої „благодійності“. Вони хочуть сили. І я дам її їм.

— Ти даси їм не силу, а короткий повідець, — Діана повільно пішла центральним проходом. Студенти розступалися перед нею, підкоряючись якомусь первісному інстинкту, хоча багато хто з них дивився на неї з люттю. — Ти обіцяєш їм силу, хоча сам — лише використана ганчірка в руках тих, хто не може навіть увійти в це місто без дозволу.