Розділ 3. Частина 2. Відновлення сімейного зв'язку.

Кінець травня приніс не тільки стійке тепло, а й подію, на яку Діана чекала з легким хвилюванням і затаєною тривогою. До них у гості приїхала Ольга.

Для матері це був складний візит. Вона довго не наважувалася переступити поріг особняка, все ще пам’ятаючи той кошмар, у якому на її думку перебувала донька кілька місяців тому. Але коли важкі ковані ворота відчинилися і Ольга побачила Діану, що виходила на ґанок, її серце, скуте льодом переживань, миттєво відтануло. Ольга завмерла біля машини, не в силах відвести погляду. Перед нею стояла не та замучена, бліда тінь, яку вона бачила востаннє. Діана виглядала сліпуче: в її поставі з’явилася владність, обличчя набуло здорового відтінку «живої порцеляни», а в очах світилася глибока, усвідомлена сила. Дмитро стояв на пів кроку позаду доньки, і в його стриманій, шанобливій манері триматися Ольга вперше побачила не «небезпечного покровителя», а надійну скелю. Весь її колишній скепсис, усі упередження щодо його намірів і величезної різниці у віці між ним і Діаною розсипалися на порох. Вона побачила головне: її донька була в безпеці, вона була коханою і, що найважливіше, вона була господинею цього місця.

— Мамо, — Діана легко збігла сходами і обійняла Ольгу. У цих обіймах мати відчула не слабкість дитини, а тепло зрілої істоти. Ольга видихнула від полегшення.

— Привіт. Бачу, ти одужала.

— Як бачиш, — Діана трохи відсторонилася і з ніжною усмішкою поправила пасмо, що вибилося на лобі матері. Ольга уважно вдивлялася в риси доньки. В її погляді більше не було тієї зацькованості, яка супроводжувала її все життя. Натомість — бездонний спокій і якась незрозуміла, майже царствена впевненість.

- Проходь у дім, — Діана м’яко взяла її під руку, залучаючи до дверей. — Тобі треба відпочити з дороги. Дмитро подбав про те, щоб твоя кімната була найсонячнішою.

Дмитро, який до цього мовчав, ледь схилив голову у вітальному жесті, коли Ольга порівнялася з ним.

— Ласкаво просимо, Ольго Миколаївно. Ми щиро раді вашому приїзду. Діана дуже на вас чекала. У його голосі не було й тіні того холоду, який Ольга очікувала почути. Навпаки, у ньому звучала щира турбота про комфорт Діани, і це остаточно розтопило залишки материнської підозрілості.

— Дякую, Дмитре, — тихо відповіла Ольга, все ще перебуваючи в легкому заціпенінні від побаченого. — Я... я під враженням. Ви створили тут справжній рай.

Діана ледь помітно усміхнулася, кинувши швидкий погляд на чоловіка.

— Рай — це занадто гучне слово, мамо. Скажімо так: це простір, де все підпорядковано правильному порядку.

Вони увійшли в просторий хол, де повітря було напоєне ароматом свіжозрізаних півоній і легким, ледь вловимим озоновим шлейфом — слідом нещодавніх практик Діани. Ольга озиралася на всі боки, помічаючи бездоганний смак і розкіш, яка не тиснула, а скоріше огортала затишком. Але найбільше її вразило те, як слуги та персонал реагували на появу Діани: в їхніх очах була не просто субординація, а найглибша шана, що межувала з благоговінням.

— А де ж… моя внуця? — з надією в голосі запитала Ольга.

— Світланка зараз спить в оранжереї, там найчистіше повітря, — відповіла Діана, ведучи матір у бік вітальні. — Ми відвідаємо її трохи пізніше. А поки — чай. Мені стільки треба тобі розповісти про наші справи у фонді.

Ольга присіла в крісло, відчуваючи, як напруга останніх місяців остаточно залишає її тіло. Вона дивилася на Діану, яка з бездоганною витонченістю розливала чай, і розуміла: перед нею не просто її донька, а жінка, що взяла долю у свої руки. І хоча Ольга не могла знати про Шосту Печатку чи уроки Світлоносного, материнське серце підказувало їй — ця нова Діана здатна не тільки захистити себе, а й перевернути цей світ, якщо він посміє їй завадити.

— Знаєш, мамо, — почала Діана, подаючи Ользі чашку найтоншої кістяної порцеляни, — фонд «Срібне світло» став для мене чимось більшим, ніж просто благодійність. Це мій спосіб привести світ до гармонії. Ми не просто допомагаємо грошима — ми шукаємо таланти, даємо шанс лікарям і вченим, чиї розуми здатні здійснити прорив. Я сама вникаю в кожну історію хвороби, у кожен проєкт. Виявляється, спрямовувати ресурси в потрібне річище — це ціле мистецтво, майже як алхімія. І я вперше починаю замислюватися про те, щоб продовжити навчання. Я як пішла на заочку, так ще жодного разу не з’являлася в коледжі. Думаю, цієї осені, якщо все буде добре, то почну надолужувати згаяне.

Ольга слухала, зачарована голосом доньки. У ньому більше не було дитячих інтонацій, тільки впевненість людини, яка точно знає свою мету.

— Я рада, що ти знайшла справу, яка тебе так надихає. І так, диплом тобі необхідний. А то що ж це таке: фондом керуєш, а у самої навіть диплома про закінчення середнього технічного немає. Непорядок, — м’яко сказала Ольга, усміхаючись. — Але скажи мені... як ти справляєшся з материнством? Адже це таке навантаження, а ти ще зовсім молода.

Діана тепло усміхнулася, і це була найщиріша усмішка за весь ранок.

— Ну, з урахуванням присутності неньки — дуже навіть непогано. Світланка... вона буває вередливою, але вже не так, як раніше. Схоже, правильний догляд стабілізував її тендітну нервову систему. Їй лише три місяці, але в мене таке відчуття, що вона починає розуміти набагато більше, ніж належить немовляті. Вона майже не плаче — тільки якщо голодна, або зуби лізуть, коліки там усілякі. — Діана весело ххікнула. — Дмитро каже, що в неї мій характер: така ж спостережлива. — Діана відставила свою чашку і трохи подалася вперед, ділячись потаємним: — Вона вже щосили намагається тримати голівку і дуже усвідомлено стежить за іграшками. Але найвражаюче — її погляд. Коли вона дивиться на мене, мені здається, що вона зчитує мій настрій. Більшу частину доби вона спокійна, — продовжувала Діана. — Іноді я читаю їй вголос підручники з ботаніки чи біології, коли ми гуляємо в оранжереї, і вона затихає, ніби прислухаючись до ритму мови. Дмитро проводить із нею кожен ранок. Бачила б ти їх... Цей суворий чоловік перетворюється на найніжнішого батька у світі, коли вона бере його за палець своїми крихітними долоньками — він взагалі більше схожий на плюшевого ведмедика, ніж на людину. Так і хочеться підійти і потицькати.