Розділ 3. Частина 1. Приховані мотиви.

Квітень в особняку став часом «тихої магії» та ювелірного налаштування. Дмитро розумів: Діані потрібен безпечний простір, де помилка не стане фатальною. За його наказом до східного крила прибудували оранжерею з інтелектуальним клімат-контролем, зібравши там унікальну колекцію: від примхливих чайних троянд до важких хижих ліан Амазонки.

Оранжерея стала для Діани полігоном, куди вона заходила щовечора — саме в цей час вона відчувала себе на піку своїх фізичних, духовних та інтелектуальних сил. Вона не просто «поливала» рослини світлом, а практикувала граничну точність: училася оживляти листок, що в’яне, спрямовуючи в нього мікроскопічний імпульс і витрачаючи лише 0,01% свого енергетичного рахунку. Діана на дотик шукала ту межу, де творення перетворюється на руйнування, навчаючись відчувати різницю між тим, щоб «наповнити життям» і «спалити надлишком».

У ті далекі часи, коли жодна сила не мала влади над її божественним духом, такі речі були для неї природними, буденними і не несли за собою жодних труднощів. Тепер же елементарне зцілення зламаної стеблинки або зів’ялого паростка змушували її не просто напружуватися, контролюючи процес, а й підключати максимальну розумову активність, і це було, мабуть, найскладніше. При ній залишилася пам’ять про те, «Як?» і «Що?», але самі глибинні знання Всесвіту були заблоковані Братом. Тому фізичну практику незмінно супроводжувала теорія.

Розширені курси біології та ботаніка акуратною стопкою лежали на низькому дерев’яному чайному столику, поруч із витонченим сервізом. І нехай освіта ніколи не була для неї чимось незбагненним — земні знання вбиралися в неї, як вода в бездонну пересохлу губку, — на детальне вивчення анатомії та фізіології квітів ішло чимало часу. Іноді їй доводилося годинами шукати специфічну інформацію щодо якоїсь певної рідкісної квітки, щоб зрозуміти її клітинну структуру перш ніж торкнутися її своєю іскрою. Вона мала заново вивчити світ, який колись створювала сама, але тепер — крізь призму людської науки, буква за буквою відновлюючи зв’язок між своїм духом і матерією. Кожен вивчений підручник ставав ще одним містком, що дозволяв її обмеженій благодаті діяти безпомилково, перетворюючи сліпу міць на усвідомлену майстерність хірурга.

Удень її вчителем ставала Світлана. Діана проводила години з донькою в оточенні зелені, помітивши, що в оранжереї малеча починає буквально світитися. Психіка дитини була тісно пов’язана з материнською: якщо Діана була спокійна, печатка Світлани вібрувала рівним золотом. Тепер мати знала, як миттєво зняти переляк або вгамувати біль у яснах, ледь торкнувшись скроні доньки кінчиками пальців.

Після березневої ночі їхні стосунки з Дмитром остаточно втратили дистанцію «покровитель — підопічна». З’явилася нова, майже відчутна щільність у повітрі. Дмитро більше не приховував своєї пристрасті, але перетворив її на форму високого служіння.

— Ти знову витрачаєш себе на цей кактус? — Дмитро увійшов до оранжереї, порушивши тишу. Він підійшов зі спини, не торкаючись, але Діана шкірою відчула його жар.

— Це рідкісний вид, Дмитре. Він мав зацвісти лише через десять років, а я хочу, щоб він зробив це сьогодні, — прошепотіла вона, не обертаючись.

— Та ти вперта, — хмикнув Дмитро. — Навіщо квапити рослину?

Дмитро повільно поклав руки на її талію. Це стало їхнім звичним ритуалом. Він був її «заземленням»: коли Діана працювала з енергією, її людське тіло перегрівалося, не витримуючи потоків Ізун-Ель. У такі моменти він просто притискав її до себе, забираючи зайвий жар у свої нефілімські канали. Це було інтимніше за будь-який фізичний акт — злиття на рівні атомів. Діана відчувала, як його сила, густа і щільна, стабілізує її нестабільну благодать.

— Не просто квапити, — тихо відповіла Діана, накриваючи своїми долонями його руки. — Я хочу переконатися, що мій розум здатний прорахувати біологічний ритм на десятиліття вперед. Я позбавлена всевідання, і тепер мені доводиться замінювати його логікою та знаннями з тих підручників.

Вона прикрила очі, відчуваючи, як через руки Дмитра йде зайва напруга, що заважала зосередитися. Його присутність діяла як ідеальний фільтр: шум у голові затихав, залишаючи лише чітку структуру рослини перед нею.

— Ну, ось. — прошепотіла вона. — Дивись.

У центрі кактуса, серед гострих голок, почався ледь помітний рух. Тканини рослини наситилися її благодаттю, яку Дмитро допоміг зробити рівною та текучою. Бутон, який мав дозрівати роками, набряк і розкрився просто на очах, випускаючи важкі, воскові пелюстки ніжно-лимонного кольору. Повітря наповнилося густим, майже дурманним ароматом.

— Хмм. Класно, нічого не скажеш. — видихнув Дмитро їй у маківку, не розтискаючи обіймів. — Але ціна, Діано? Скільки «відсотків» пішло на цей каприз? — Лише нуль цілих сім сотих, — Діана ледь помітно усміхнулася, відчуваючи приємну втому у скронях. — Я перемогла, Дмитре. Я не просто випалила його ростом, я змусила його повірити, що час прискорився. Інтелект виявився ефективнішим за сліпу силу.

Вона розвернулася в його руках, усе ще перебуваючи в кільці його захисту. У напівтемряві оранжереї її срібне око мерехтіло, відбиваючи світло квітки, що щойно розцвіла.

— Швидко вчишся, — Дмитро торкнувся чолом її чола, ділячись своїм спокоєм. — Твій Брат хотів, щоб ти стала «звичайною», але ти стаєш кимось набагато небезпечнішим — Богинею, яка навчилася цінувати кожну краплю своєї могутності.

Однак уроки контролю часом супроводжувалися небезпечними іскрами. Один із вечорів квітня видався грозовим. Світлана вередувала через стрибки тиску, і Діана, намагаючись її заспокоїти, випадково «плеснула» забагато сили. У дитячій із тріском лопнула лампочка, а по стінах побігли блакитні розряди. Дмитро опинився поруч миттєво, перехопивши її руки в момент паніки, що зароджувалася.