Розділ 2. Частина 2. Останій аккорд.

Дмитро підійшов до Діани і просто приклав руку до її щоки. У цьому жесті була така концентрація ніжності та влади водночас, що в Нелі побігли мурашки по спині. Це не було схоже на пристрасть; це було схоже на те, як майстер торкається свого найтендітнішого і найдорогоціннішого витвору. Не було ні слів вітання, ні чергових фраз. Він просто стояв поруч, і Ольга бачила, як плечі Діани, до того напружені від їхнього важкого буденного батьківського дня, миттєво опустилися. Пальці Діани, що судомно терзали шовковий пояс, розслабилися і лягли на його долоню.

— Посидь зі мною, — першим порушив тишу Дмитро. — День був довгим. Я втомився.

— Може, полежиш зі мною? Я теж втомилася, хочу прилягти.

Дмитро, навіть не переодягнувшись з дороги, сів на край дивана. У його рухах не було ні грама втоми, тільки та сама зосереджена міць, яка змушувала оточуючих мимоволі затихати.

— Полеж тут. Я потім тебе перенесу.

Діана переклала сплячу доньку в переносну люльку і втомлено випрямилася. Кожен сантиметр її тіла видавав виснаження — не тільки фізичне, а й душевне, викликане протистоянням материнському напору та постійному неспокою доньки. Вона здавалася майже прозорою в сутінках.

Дмитро не вимовив ні слова. Він просто двічі неголосно поплескав долонею по сидінню дивана поруч із собою, запрошуючи її. Цей жест був позбавлений будь-якого пафосу чи світської ввічливості. У ньому було щось глибоко рідне, зрозуміле тільки їм двом. І Діана відгукнулася миттєво. Без тіні сумніву чи манірності вона перетнула кімнату і опустилася на диван, вкладаючись поперек і довірливо прилаштовуючи голову на його коліна.

Ольга Матвіївна, що застигла в тіні коридору, спостерігала за цією сценою із завмиранням серця. Їй, яка звикла до того, що стосунки чоловіка та жінки — це або важка праця, або пристрасть, або взаємні зобов'язання, було боляче і страшно бачити це. Вона бачила, як рука Дмитра лягла на волосся Діани. Його пальці повільно, майже ритмічно перебирали світлі пасма. У цьому не було еротики. Це було схоже на те, як старший брат втішає молодшу сестру, або як господар заспокоює віддану істоту, або як жрець торкається вівтаря.

— Світлана була дуже неспокійною? Мене весь день не було.

— Вона як завжди, не перестає надриватися. Я втомилася від її криків, а вдіяти нічого не можу. Ти для неї як наркотик.

Дмитро усміхнувся.

— Сьогодні вночі я за нею догляну. Ти спи.

— Та я і так сплю, — знизала плечима Діана, не розплющуючи очей. Його приємне медитативне погладжування по волоссю наганяло на неї дрімоту. — Ніч — це єдиний час, коли я реально можу поспати. Нічна няня — це просто шедевральна ідея.

— Днями відвезу тебе в клініку. Подивимося на твої аналізи. Ти так повільно відновлюєшся. Я думав, якщо вкласти в тебе достатньо коштів, то одужаєш за лічені дні. Схоже, я прорахувався.

Діана видавила вимучену посмішку.

— Вибач, що розчарувала. Але я не побита Феррарі, моя людська оболонка куди складніше влаштована. Зазвичай жінка після пологів відновлюється півтора, а то й два місяці, яких результатів ти чекаєш від мене? Якщо я досі кровоточу. Наберися терпіння. Одне те, що я не втрачаю свідомості й не падаю без сил, уже велике досягнення.

Чоловік глибоко і навіть якось трохи полегшено зітхнув. Минулого разу, дуже давно, коли він став батьком, він і поняття не мав, крізь які труднощі проходить жінка, щоб дати життя, і що закінчення пологів — це не кінець усіх проблем і турбот. У той час він був молодий і енергійний. Він жив метушнею, яка не дозволяла йому багато часу проводити з дружиною та дитиною. Він створював бізнес, який пізніше став приносити йому прибуток і через деякий час зробив його шанованою людиною. І нехай у нього і була дружина з дитиною, фактично він жив як неодружений. Він міг дозволити собі все: жінок, розваги, міг не з'являтися вдома тоді, коли  вважав за необхідне. Його дружина і донька були не більше ніж красивим додатком, який він міг вимкнути або ввімкнути в будь-який момент. У ту пору він вважав, що за гроші можна купити не тільки комфорт, а й саме життя, позбавляючи себе його «брудних» подробиць — крові, сліз і безсонних ночей. Він не відчував їхнього болю, не знав їхніх страхів; він був амбітним архітектором своєї імперії, але абсолютно бездарним охоронцем свого дому.

Тільки тепер, відчуваючи під пальцями тендітний, ледь відчутний пульс Діани і чуючи надривний плач Світлани, він почав усвідомлювати, яку оглушливу порожнечу він колись називав «життям». Його колишній світ був побудований на піску, а люди в ньому — лише тінями, через які він легко переступав. У ту пору він був просто людиною, що прагнула влади, і навіть не підозрював, що справжня сила полягає не в здатності підкорювати, а в готовності стати непорушним щитом для когось такого ж ніжного і беззахисного, як Діана. Вона не була йому дружиною у звичному розумінні, але цінував він її куди більше і сильніше. І якщо спочатку його турбував тільки симбіоз у їхніх стосунках, то тепер він був готовий віддати себе їй до останку. Після злиття їхніх душ, ввібравши в себе її благодать, він перетворився на таку собі подобу «раба» її бажань. І якщо раніше на відстані їхній зв'язок практично не відчувався, то тепер, живучи під одним дахом, цей зв'язок міцно прив'язав його нефілімську сутність до її сутності. Він хотів її, але в той же час розумів, що вона не готова. Він жадав її але в той же час відчував до неї почуття, пояснити які не міг сам собі. І ці почуття були на цей час, куди сильнішими, ніж почуття пристрасті до неї. Вона снилася йому в самих відвертих і чуйних сновидіннях і в цей момент він ладен був втратити голову, але кожного разу щось його зупиняло. В останню мить наблизившись до неї він згадував, що вона не просто приваблива та спокуслива на його погляд дівчина а його особистий об'єкт поклоніння, його Хірусин, його володарка. «І все, що він міг собі дозволити, — просто лягти поруч і, зарившись обличчям у її волосся, заснути. А якщо не виходило — він ішов. Заводив мотор авто і вирушав на «полювання» за тією, хто змогла б замінити йому її».