Розділ 12. Частина 4. Неможна контролювати все.

Вівторок Антон провів цілий день у передчутті. Отримати ключі від розкішної приватної квартирки від найбільш загадкової дівчини в коледжі — це було одночасно лестиво і неймовірно інтригуюче. Все, що він знав про цю дівчину, це те, що вона зі звичайної сім'ї, але іноді її бачать у дорогих автомобілях, і той, хто її на цих машинках катає, точно не її кохання, бо стосунки між ними аж ніяк не романтичні. Вона називала цю людину "Хрещеним батьком", але в якому сенсі вона це казала, ніхто не знав, у прямому чи переносному, знову ж таки тому, що вона ніколи не мала схильності базікати про своє життя з кожним зустрічним, через що його творча уява вже малювала, як вони ночами безперервно обговорюватимуть сюжет, п'єсу і, можливо, життя.

Увечері, після останньої пари, Антон, слідуючи координатам, приїхав у тихий респектабельний район. Він знайшов потрібний під'їзд, ввів код і піднявся на третій поверх.

Він відчинив двері Квартири №1. Всередині не було ні студійного хаосу, ні слідів творчого безладу. Квартира-студія зустріла його ідеальною тишею та стерильною чистотою. Пахло дорогим деревом і чимось невловимо нейтральним. Це було схоже на номер у дорогому готелі, який чекав на першого пожильця. Жодних особистих фотографій, жодних книг, крім невеликого томика "Хроніки Етерни" на тумбочці біля ліжка.

Антон пройшов кімнатою. Він відзначив широке ліжко з білосніжною білизною і диван, який виглядав винятково комфортно.

— Ну і ну, — прошепотів він, почуваючись трохи ніяково.

Це було не зовсім те, що він очікував від "робочої лабораторії". Це була квартира, створена для самотності та спокою. Ідеально чисті простирадла, про які згадував Дмитро, одразу спали хлопцеві на думку, хоча Антон і не знав про цю розмову. Він дістав свій ноутбук, але не став його вмикати. Замість цього він підійшов до вікна. Вид на тихий внутрішній двір, освітлений ліхтарями, був заспокійливим. Він сів на диван і раптом відчув, як спадає напруга останніх тижнів. Це місце було антистресом, і це потроху підштовхувало до усвідомлення, чому саме сюди Діана його покликала.

Він пролежав на дивані близько години, просто слухаючи тишу. Вперше за довгий час він відчув повний спокій. Він не знав, що ця чистота та порядок були результатом протоколів Дмитра, спрямованих на захист Дівчинки, але несвідомо почувався у безпеці. Зрозумівши, що працювати в такому умиротворюючому місці він не зможе, він вирішив просто залишити свій слід, щоб зробити атмосферу трохи менш стерильною. Він залишив свою папку зі сценарієм на столі та вирішив, що повернеться завтра, коли прийде Діана.

Діана провела ранок середи у звичайній рутині, але думки її були далеко від лекцій з програмування. Увечері на неї чекало перше спільне побачення в її квартирі з Обраним Небесами. Вона знала, що має зламати стерильність цього місця, щоб зробити його придатним для романтичного зближення. Якщо це виглядатиме як офіс, їхні стосунки залишаться діловими. Якщо як дім — вона отримає шанс на емоційний контакт. Після пар вона зайшла до супермаркету. Вона купила: Натуральний фруктовий сік та дорогі лимонади (щоб підкреслити особливість моменту). Легкі закуски (сир, фрукти, оливки, вишукані тістечка). Невеликий букет (просто щоб додати кольору). Комплект свічок з легким, нейтральним запахом (для створення атмосфери).

Їй не подобалося грати в "дівчину, яка готує романтичний вечір", але Діана розуміла, що це необхідний процес для успішного виконання місії зближення. Це був логістичний етап подолання власної відрази. Приїхавши до Квартири, вона виявила папку Антона на столі. Він був тут. Вона зазначила, що нічого не було чіпнуто, крім дивана, отже надовго він не затримався. Воной не дивно, що йому тут робити самотушки?

Діана швидко перетворила простір: свічки на кавовому столику, соки та тістечка на кухні, букет у вазі. Вона ввімкнула тихий джаз на невеликій Bluetooth-колонці, яку принесла із собою. У той момент, коли вона ввімкнула музику, Діана дістала шифрований пристрій. Їй потрібно було відзвітувати перед Дмитром, перш ніж вона почне самостійне Дійство. Вона натиснула на сенсорну панель. Сигнал пішов. А за кілька секунд пролунав тихий, кодований дзвінок на пристрій.

— Я слухаю, Діано, — голос Дмитра був напружений.

— Обраний знайдений, — сказала вона без преамбул. — Студент коледжу, Антон. У нього на обличчі мітка.

На іншому кінці дроту повисла важка тиша.

— Повтори, — його голос понизився до небезпечного шепоту. — Ти впевнена? Мітка?

— Абсолютно. Я його відчуваю, і я бачу знак. Він знайшов мене в театральному гуртку. Я почала зближення.

— Зближення? — У його голосі пролунала недовіра та тривога. — Що ти маєш на увазі?

— Я встановила Протокол Дружби. Ми працюватимемо над сценарієм. Я дала йому ключі від Квартири №1. Він був тут учора. Я чекаю на нього через годину. Я маю звикнути до нього, Дмитре. Це єдиний спосіб уникнути катастрофи. Я не хочу насильнитства.

— Ти вийшла за рамки плану! — голос Дмитра став сталевим. — Це надто ризиковано! Я не можу контролювати… Ти отримуєш три дні на твій "Протокол Дружби". Після цього ти активуєш сигнал, і я ізолюю його для Дійства.

Діана мимоволі спалахнула від такого нахабства.

— Що? Три дні?! Ви взагалі думаєте, про що говорите! Ви вважаєте, що мені достатньо трьох днів, щоб підготувати біологічний процес, який настане не раніше травня?!

Дмитро замовк. У слухавці почувся лише його важкий, нерівний видих.