Розділ 12. Частина 4. Неможна контролювати все.

П’ятницю Антон провів цілий день у передчутті. Отримати ключі від розкішної приватної квартирки від найзагадковішої дівчини в коледжі — це було водночас улесливо й неймовірно інтригуюче. Все, що він знав про цю дівчину, так це те, що вона зі звичайної родини, але іноді її бачать у дорогих автомобілях, і той, хто її на цих машинках катає, точно не її кохання, бо стосунки між ними аж ніяк не романтичні. Вона називала цю людину «Хрещеним батьком», але ось у якому сенсі вона це говорила, ніхто не знав, у прямому чи переносному, знову ж таки тому, що ніколи не мала схильності базікати про своє життя з кожним зустрічним і поперечним. Через це його творча уява вже малювала, як вони будуть ночами безперервно обговорювати сюжет, п’єсу і, можливо, життя.

Увечері, після останньої пари, Антон, ідучи за координатами, приїхав у тихий респектабельний район. Він знайшов потрібний під’їзд, ввів код і піднявся на третій поверх. Він відчинив двері Квартири №1. Усередині не було ні студійного хаосу, ні слідів творчого безладу. Квартира-студія зустріла його ідеальною тишею та стерильною чистотою. Пахло дорогим деревом і чимось невловно нейтральним. Це було схоже на номер у дорогому готелі, який чекав на першого постояльця. Ніяких особистих фотографій, ніяких книг, окрім невеликого томика «Хроніки Етерни» на приліжковій тумбочці.

Антон пройшов кімнатою. Він помітив широке ліжко з білосніжною білизною і диван, який мав винятково комфортний вигляд.

— Ну і ну, — прошепотів він, почуваючись трохи не у своїй тарілці.

Це було не зовсім те, що він очікував від «робочої лабораторії». Це була квартира, створена для усамітнення і спокою. Ідеально чисті простирадла, про які згадував Дмитро, тут же спали хлопцеві на думку, хоча Антон і не знав про цю розмову. Він дістав свій ноутбук, але не став його вмикати. Замість цього він підійшов до вікна. Вид на тихий внутрішній двір, освітлений ліхтарями, заспокоював. Він сів на диван і раптово відчув, як напруга останніх тижнів спадає. Це місце було антистресом, і це потроху підштовхувало до усвідомлення, чому саме сюди Діана його покликала. Хлопець пролежав на дивані близько години, просто слухаючи тишу. Уперше за довгий час він відчув повний спокій. Він не знав, що ця чистота і порядок були результатом протоколів Дмитра, спрямованих на захист Дівчинки, але несвідомо почувався в безпеці. Зрозумівши, що працювати в такому заспокійливому місці він не зможе, він вирішив просто залишити свій слід, щоб зробити атмосферу трохи менш стерильною. Він залишив свою папку зі сценарієм на столі й вирішив, що повернеться завтра, коли прийде Діана.

Діана провела ранок середи у звичайній рутині, але думки її були далеко від лекцій із програмування. Увечері на неї чекало перше спільне побачення в притулку з Обраним Небесами. Вона знала, що повинна зламати стерильність цього місця, щоб зробити його придатним для романтичного зближення. Якщо це виглядатиме як офіс, їхні стосунки залишаться діловими. Якщо як дім — вона отримає шанс на емоційний контакт. Після пар вона зайшла в супермаркет. Вона купила: фруктовий сік і лимонади (щоб підкреслити особливість моменту), легкі закуски (сир, фрукти, оливки та тістечка), невеликий букет (просто щоб додати кольору) та комплект свічок із легким, нейтральним запахом (для створення атмосфери). Їй не подобалося грати в «дівчину, яка готує романтичний вечір», але Діана розуміла, що це необхідний процес для успішного виконання місії зближення. Це був логістичний етап для подолання власної відрази.

Приїхавши в Квартиру, вона виявила папку Антона на столі. Він був тут. Вона зазначила, що нічого не було зворушено, окрім дивана, отже, довго він тут не перебував. І не дивно, що йому тут робити одному. Діана швидко переобразила простір: свічки на кавовому столику, соки та тістечка на кухні, букет у вазі. Вона ввімкнула тихий джаз на невеличкій Bluetooth-колонці, яку принесла з собою. У той момент, коли вона ввімкнула музику, Діана дістала шифрований пристрій. Їй потрібно було відзвітувати перед Дмитром, перш ніж вона почне самостійне дійство. Вона натиснула на сенсорну панель. Сигнал пішов. А за кілька секунд пролунав тихий, кодований дзвінок на пристрій.

— Я слухаю, Діано, — голос Дмитра був напружений.

— Обраного знайдено, — сказала вона без преамбул. — Студент коледжу, Антон. У нього на обличчі мітка.

На іншому кінці дроту повисла важка тиша.

— Повтори, — його голос знизився до небезпечного шепоту. — Ти впевнена? Мітка?

— Абсолютно. Я його відчуваю, і я бачу знак. Він знайшов мене в театральному гуртку. Я почала зближення.

— Зближення? — у його голосі прозвучали недовіра й тривога. — Що ти маєш на увазі?

— Я встановила Протокол Дружби. Ми будемо працювати над сценарієм. Я дала йому ключі від Квартири №1. Він був тут учора. Я чекаю на нього за годину. Я повинна звикнути до нього, Дмитре. Це єдиний спосіб уникнути катастрофи. Я не хочу клоповника, і я не хочу насильства.

— Ти вийшла за рамки плану! — голос Дмитра став сталевим. — Це занадто ризиковано! Я не можу контролювати… Ти отримуєш три дні на твій «Протокол Дружби». Після цього ти активуєш сигнал, і я ізолюю його для Дійства.

Діана мимоволі спалахнула від такого нахабства.

— Що? Три дні?! Ви взагалі думаєте, про що говорите! Ви вважаєте, що мені достатньо трьох днів, щоб підготувати біологічний процес, який настане не раніше травня?!

Дмитро замовк. У слухавці почувся тільки його важкий, нерівний видих.