Розділ 12. Частина 3. Людина з небесним клеймом.

Наступного ранку, у неділю, Діана вирішила виконати мінімальну частину плану Дмитра. Вона не збиралася «активно обертатися в суспільстві», але відчувала необхідність знати, де розташовані її «чисті простирадла». Вона вийшла з гуртожитку, взявши з собою тільки невелику сумку і шифрований пристрій, який Дмитро передав їй у ресторані. Він був схожий на стильний, важкий USB-накопичувач без видимих кнопок, окрім ледь помітної сенсорної панелі.

Перша адреса привела її в тихий, респектабельний район на околиці міста. Це був сучасний житловий комплекс з охороною та підземним паркінгом. Дмитро не розмінювався на дрібниці: навіть «притулок» був місцем, яке вселяло повагу і порядок. Вона знайшла потрібний під'їзд і, використавши кодовий ключ, увійшла в маленьку, але ідеально чисту квартиру-студію. Усередині пахло деревом і новим текстилем. Квартира була абсолютно безликою, що для Діани було скоріше плюсом, ніж мінусом. Усе було продумано до дрібниць: на кухні — мінімальний набір посуду та запас бутильованої води. У ванній — білосніжні рушники та запечатані засоби гігієни. У спальній зоні — широке ліжко з ідеально чистою, накрохмаленою білизною.

Діана повільно обійшла приміщення, перевіряючи замки та вікна. Вона зазначила, що вікна виходили на тихе внутрішнє подвір'я, а не на галасливу вулицю. Це було абсолютне усамітнення. Тут не було душі, яка могла б її оцінити, засудити або, що найстрашніше, вимагати її уваги. Вона сіла на край ліжка, поклавши поруч шифрований пристрій і подумала: — «Добре, Дмитре. Це вражає. Якщо мені доведеться здійснити це Дійство, то, принаймні, я зроблю це в тиші й чистоті. Але я чекатиму, поки Доля не зіштовхне нас лобами». — Вона провела в квартирі не більше години, освоюючи розташування і запам'ятовуючи маршрути. Вона зробила те, що мусила, аби заспокоїти свого піклувальника, і тепер могла повернутися до свого заперечення.

Дві наступні адреси були дуже схожі на першу, з тією лише різницею, що притулок №2 в іншому кінці міста був розташований ближче до ділового центру. Це був вищий поверх, з панорамним видом на міські вогні. А притулок №3, розташований на верхньому поверсі старої, але добре відреставрованої будівлі, пропонував не просто чистоту, а абсолютну анонімність.

У понеділок Діана повернулася до лекцій і рутини. Її мінімальний логістичний обов'язок був виконаний, і тепер вона відчувала себе вправі знову зануритися у світ літератури та математики. Під час великої перерви в головному холі коледжу було незвично галасливо. Студенти юрмилися навколо дошки оголошень. Діана, намагаючись не привертати уваги, попрямувала до кафетерію, але її гукнула Світлана.

— Діано, ти бачила? Професорка з літератури — ця божевільна з театральним гуртком — вона щось вигадала!

Світлана схопила її за лікоть і потягла до дошки. На яскравому, помітному плакаті було надруковано:

«ОГОЛОШЕННЯ! Гурток "Інтерпретація Фантастики" У зв'язку з неймовірним успіхом роману «Хроніки Етерни» серед наших студентів, ми розпочинаємо новий проєкт! Ми створимо театральну постановку за ключовими сценами з роману, щоб дослідити його філософський підтекст. Терміново потрібні: Актори на головні ролі. Сценарист-адаптатор, здатний перекласти 500 сторінок у двохактну п'єсу. Організатор для роботи з бюджетом та логістикою. Засідання гуртка та розподіл ролей — Середа, 18:00, Актовий зал.»

Світлана захоплено защебетала:

— Постановка! Це ж шанс засвітитися! Ти бачила, як викладачка тебе хвалила? Ти повинна піти і отримати роль!

Діану раптово обдало хвилею холодної, розважливої думки. Театральний гурток. Це було не просто «обертання в суспільстві», це був ідеальний соціальний вихор. Підвищена Увага: Гурток приверне людей з усього коледжу, які зазвичай не перетинаються з нею на факультеті. Емоційна Насиченість: Театральне середовище сповнене сильних емоцій та яскравих енергій. Якщо їй потрібно налаштовуватися на «фонові вібрації» і чекати появи Обраного, то де, як не тут, у центрі бурхливого людського котла? Ігнорувати наказ Дмитра про «активне переміщення» було легко. Але ігнорувати соціальний інструмент, який сам приплив їй до рук, було б ірраціонально.

— Ні, Світлано, — відповіла Діана, на її обличчі майнула усмішка. — Я не буду акторкою, акторська майстерність не мій коник. Я піду за роллю Сценариста-адаптатора. Мені краще мати контроль над структурою.

Діана прийняла рішення. Вона не піде «обертатися» в цьому урагані подій, вона буде тією, хто цей ураган буде обертати. Вона піде працювати в самому центрі соціального урагану.

У середу ввечері Актовий зал коледжу гудів від ентузіазму. Прожектори були увімкнені, на сцені панував творчий безлад, і повітря було густим від запаху старого оксамиту та молодих амбіцій. Діана увійшла, намагаючись виглядати розслабленою, але всередині вона була зібрана, як снайпер. Вона сканувала натовп. Тут були не лише студенти з її потоку, а й театрали, філологи, технарі, які прийшли з цікавості. Це було концентроване людське поле, ідеальне для її мети.

Професорка з літератури, пані Олена Сергіївна, сяяла. Поруч із нею стояв молодий, явно дуже активний хлопець зі старшого курсу — мабуть, керівник театрального гуртка. Діана зайняла місце в далекому ряду. Вона не потребувала уваги, поки не прийде її черга. Олена Сергіївна почала із захопленої промови про важливість фантастики, а потім перейшла до справи: розподілу ключових позицій.

— Акторський склад — це складно, — оголосила вона. — Але спочатку нам потрібні мізки проєкту. Хто візьме на себе сценарій та адаптацію? Це титанічна праця: перетворити роман на п'єсу. Потрібна людина з аналітичним розумом і розумінням структури.