Розділ 12. Частина 3. Людина з небесним клеймом.

Наступного ранку, у неділю, Діана вирішила виконати мінімальну частину плану Дмитра. Вона не збиралася "активно обертатися в суспільстві", але відчувала необхідність знати, де знаходяться її “чисті простирадла”. Вона вийшла з гуртожитку, взявши з собою лише невелику сумку та шифрований пристрій, який Дмитро передав їй у ресторані. Він був схожий на стильний, важкий USB-накопичувач без видимих кнопок, окрім ледь помітної сенсорної панелі. Перша адреса привела її у тихий, респектабельний район на околиці міста. Це був сучасний житловий комплекс з охороною та підземним паркінгом. Дмитро не став розмінюватися на дрібниці: навіть "сховище" було місцем, яке вселяло повагу та порядок. Вона знайшла потрібний під'їзд і, використовуючи кодовий ключ, увійшла в маленьку, але ідеально чисту квартиру-студію. Всередині пахло деревом і новим текстилем. Квартира була абсолютно безликою, що для Діани було скоріше плюсом, ніж мінусом. Все було продумано до дрібниць: на кухні — мінімальний набір посуду та запас бутильованої води. У ванній — білосніжні рушники та запечатані засоби гігієни. У спальній зоні — широке ліжко з ідеально чистим, накрохмаленим білизною. Діана повільно обійшла приміщення, перевіряючи замки та вікна. Вона зазначила, що вікна виходили на тихий внутрішній двір, а не на галасливу вулицю. Це була абсолютна самотність. Тут не було душі, яка могла б її оцінити, засудити або, що найстрашніше, вимагати її уваги. Вона сіла на край ліжка, поклавши поруч шифрований пристрій. - «Що ж, Дмитре. Це вражає. Якщо мені доведеться здійснити це Дійство, то, принаймні, я зроблю це в тиші та чистоті. Але я буду чекати, поки Доля не зіткне нас лобами». - Вона провела у квартирі не більше години, освоюючи розташування та запам'ятовуючи маршрути. Вона зробила те, що мала, щоб заспокоїти свого опікуна, і тепер могла повернутися до свого заперечення. Дві наступні адреси були дуже схожі на першу, з тією лише різницею, що сховище №2 в іншому кінці міста, розташоване ближче до ділового центру. Це був вищий поверх, із панорамним видом на міські вогні. А сховище №3, розташоване на верхньому поверсі старого, але добре відреставрованого будівлі, пропонувало не просто чистоту, а абсолютну анонімність.

У понеділок Діана повернулася до лекцій та рутини. Її мінімальний логістичний борг був виконаний, і тепер вона почувалася вправі знову зануритися у світ літератури та математики. Під час великої перерви в головному холі коледжу було незвично гамірно. Студенти товпилися навколо дошки оголошень. Діана, намагаючись не привертати уваги, попрямувала до кафетерію, але її окликнула Світлана. — Діано, ти бачила? Професорка з літератури — ця божевільна з театральним гуртком — вона щось придумала! Світлана схопила її за лікоть і потягла до дошки. На яскравому, помітному плакаті було надруковано:

ОГОЛОШЕННЯ! ГуртОк "Інтерпретація Фантастики" У зв'язку з неймовірним успіхом роману «Хроніки Етерни» серед наших студентів, ми розпочинаємо новий проєкт! Ми створимо театральну постановку за ключовими сценами з роману, щоб дослідити його філософський підтекст. Терміново потрібні: Актори на головні ролі. Сценарист-адаптатор, здатний перекласти 500 сторінок у двогодинну п'єсу. Організатор для роботи з бюджетом та логістикою. Засідання гуртка та розподіл ролей — Середа, 18:00, Актовий зал.

Світлана захоплено защебетала:

— Постановка! Це ж шанс засвітитися! Ти бачила, як викладачка тебе хвалила? Ти мусиш піти та отримати роль!

Діану раптово обдало хвилею холодної, розважливої думки. Театральний гурток. Це було не просто "обертання в суспільстві", це був ідеальний соціальний вихор: Підвищена Увага: Гурток приверне людей з усього коледжу, які зазвичай не перетинаються з нею на факультеті. Емоційна Насиченість: Театральне середовище повне сильних емоцій і яскравих енергій. Якщо їй потрібно налаштовуватися на "фонові вібрації" і чекати появи Обраного, то де, як не тут, у центрі бурхливого людського котла? Ігнорувати наказ Дмитра про "активне переміщення" було легко. Але ігнорувати соціальний інструмент, який сам приплив їй до рук, було б ірраціонально.

— Ні, Світлано, — відповіла Діана, на її обличчі майнула хижа посмішка, яку помітив би лише Дмитро. — Я не буду акторкою, акторська майстерність не мій коник. Я піду за роллю Сценариста-адаптатора. Мені краще контролювати структуру.

Діана ухвалила рішення. Вона не піде "обертатися" в цьому урагані подій, вона буде тією, хто цей ураган обертатиме. Вона піде працювати в самому центрі соціального урагану.

У середу ввечері Актовий зал коледжу гудів від ентузіазму. Прожектори були увімкнені, на сцені панував творчий безлад, і повітря було щільним від запаху старого оксамиту та молодих амбіцій. Діана увійшла, намагаючись виглядати розслабленою, але всередині вона була зібрана, як снайпер. Вона сканувала натовп. Тут були не лише студенти з її потоку, а й театрали, філологи, технарі, які прийшли з цікавості. Це було концентроване людське поле, ідеальне для її мети. Професорка з літератури, пані Олена Сергіївна, сяяла. Поруч із нею стояв молодий, явно дуже активний хлопець зі старшого курсу — мабуть, керівник театрального гуртка. Діана зайняла місце в дальньому ряду. Вона не потребувала уваги, поки не настане її черга. Олена Сергіївна почала із захопленої промови про важливість фантастики, а потім перейшла до справи: розподілу ключових позицій.

— Акторський склад — це складно, — оголосила вона. — Але спочатку нам потрібні мізки проєкту. Хто візьме на себе сценарій та адаптацію? Це титанічна праця: перетворити роман на п'єсу. Потрібна людина з аналітичним розумом та розумінням структури.

Актовий зал мовчав. Ніхто не хотів брати на себе такий обсяг роботи. Це було те, на що Діана й розраховувала. Вона підняла руку — не різко, але впевнено. Всі погляди звернулися до неї.