Розділ 10. Частина 5. Надосяжні знання.

Машина мчала назад, і тиша всередині була напруженіша, ніж рев двигуна. Дмитро, вперше за їхнє знайомство, виглядав розгубленим. Він не робив дзвінків і не віддавав наказів, він просто дивився на Діану свердлячи її напруженим і якимось очманілим поглядом.
— Ти збила його з пантелику. Це неможливо. Ніхто... ніхто не міг порушити логіку "Аудитора". Він – досконалість.
Діана сиділа, схрестивши ноги, і відсторонено дивилася на блокнот. Її рука інстинктивно намалювала схему: мармуровий куб, вісь, що виходить із тріщини в підлозі, і маленька, сяюча загогулинка під вухом.
— Досконалість у цьому світі — ілюзія, Дмитре. Ідеальний тільки мій Батько, та й не в усьому, хоч і знають про це одиниці. Це закон балансу. Чим ідеальніше щось, що ти створив, тим крихкішою має бути точка, яка утримує цю досконалість.
— Поясни, — сказав він, майже наказуючи.
— Кузнєцов хотів ідеальний інструмент для контролю. Він просто створив робота. Він узяв живу сутність — мабуть, людину чи когось більш древнього, — і забрав його волю. Він обміняв свободу цієї особи на ефективність. Це і є ціна, яку він заплатив за свого «Аудитора», причому не сам заплатив, а змусив самого аудитора розплачуватись за його забаганку. А це клацання, яке я почула в ресторані, і дим, який я бачила зараз...
Вона перевернула сторінку та записала: М. В. (Металев Вставка).
- М.В. — це свого роду, як клапан клапан. Він не може утримати залишок його волі повністю, інакше його інструмент вибухне від внутрішньої суперечності. Воля – це енергія. Коли «Аудитор» стикається із ситуацією, яку його програма не може обробити (наприклад, з твоєю відмовою від 80% або моїм втручанням), у ньому відбувається стрибок цієї незабраної волі. Металева вставка стравлює надлишок і аудитор може самостійно приймати рішення. Клацання - це стравлювання. Дим – це навантаження.
Дмитро відкинувся на спинку сидіння. У його очах читалося як розуміння, а й глибока, особиста злість.
— Він забрав його життя, замінивши його на програму. На 79% прибутку.
— Більше того, — Діана звела погляд. — Ти бачив, як він обернувся на мої слова? Коли я сказала: «Він діє з власної волі». У ньому щось заворушилось. Можливо, в ньому залишилася крихітна частина людської сутності. Те, що ще пам'ятає про свою свободу.
— Це що, некромантія, Діано? Як у твоїх фентезі? Серйозно? Найбрудніший вид магії? — здивувався Сапега.
- Ні. Магії не існує. Ви люди називаєте магією все, що не здатні зрозуміти. Насправді ж, це… - Діана на коротку мить зависла підбираючи слова. – Навіть не знаю, як пояснити. Для мене це було нормою, для вас же…
-Спробуй свій стиль фентезі? – запропонував Сапега. – Раніше це допомагало.
-Ні. Фентезі не підходить. Це як у школі. Ви люди – це початкові класи. Літери, цифри, все елементарно. Складаєте, віднімаєте, зрідка множите та ділите. Цифри ви перераховуєте, а літери читаєте. Наша раса - це вже скоріше старша школа випускного класу. Вища математика, алгебра зі своєю Великою теоремою Ферма, геометрія з просторовою стереометрією, органічна хімія з визначенням правильного механізму реакцій, фізика зі своїм обертальним рухом. Там уже читаємо не лише літери та перераховуємо не лише числа. Відчуваєте різницю.
Дмитро вирячився на Діану витріщивши очі дивлячись на неї так само, як сама Діана нещодавно дивилася на мармуровий куб.
-Хочеш сказати ... - Дмитро облизнув пересохлі губи. - У порівнянні з вами, ми першокласники. Так?
-Ну, якщо дуже сильно узагальнити то так, хоча я б сказала, що ви дошкільнята а ми випускники Гарвардського університету. Тут проблема не тільки у рівні знань, а й у рівні фізичних можливостей. Раніше я могла все. Для мене не було нічого неможливого, ну, чи майже… - І знову Діана зам'ялася згадуючи муки Світлоносного і те, як вона ламала голову над тим, як йому допомогти. - А тепер, тепер я нічого не можу. Взагалі. Розумієте, яка різниця між нами. Я могла все і нічого не можу. Я навіть померти не можу, коли мені закортить, все контролюється. І з вами та сама історія. З усім, що створено Творцем, підпорядковане Його волі. Кузнєцов не маг, він просто знає, як із неживого зробити живе, такий фокус навіть я могла провернути. Він застосував знання, прийняті в наших колах. Мене позбавили знань, але не пам'яті. Щось я все ж таки можу. - Діана відчула приплив сил. Її розум, замкнений на дюжину печаток, почав на інтуїтивному рівні знаходити лазівки у земних законах. - Якщо є пам'ять, то якась частина знань теж збереглася і можливо, є шанс, що і якась частка здібностей теж. Нехай і мізерна і все ж таки це вже щось. Якщо ми зможемо знайти спосіб відкрити цей клапан повністю...

- Він вибухне, - закінчив Дмитро. — І забере з собою всіх у радіусі кілометра. А разом із ним — і нашу угоду.
- Або, - Діана поклала руку на його передпліччя. - Він звільниться. І стане не зброєю Кузнєцова, а непередбачуваним чинником. І цей непередбачуваний фактор стане нашим єдиним захистом. Якщо Аудитор був створений для збереження балансу Кузнєцова, то вільний Аудитор буде прагнути Всесвітньої рівноваги. До якого прагну і я.
У цей момент вони під'їхали до хати.
— Завтра вранці, — сказав Дмитро, його голос знову був жорстким. - Я зустрічаюся з Кузнєцовим. Віч-на-віч. Він знає, що ти щось зробила. Він знає, що ми там були. Але він не знає, що ти зробила. Ти створила невизначеність. А невизначеність – це валюта. - Автомобіль зупинився перед масивними воротами, які беззвучно відчинилися. Діана вийшла з машини, не чекаючи, поки Дмитро омине її бік. - Відпочивай. У тебе нарешті з'явилася можливість прочитати свою книгу. І так, у вітальні тобі подарунок, сподіваюся підійде. Я попросив економку, сподіваюся, вона впоралася із завданням. Завтра вранці мені буде потрібна вся твоя геніальність. Не потони у своїх теоріях про Всесвітню рівновагу.
— Це не теорія, Дмитре. Це закон, — спокійно відповіла вона і відразу спохмурніла. – Економка? - У Діани полізли очі на лоба. - Дмитре, відколи у вашому будинку з'явилася економка?
-З тих самих, як я завербував тебе у свої ряди. Не скажу, що мені не подобається твоє куховарство, і все ж, я трохи втомився від твоєї рисової каші і смаженої картоплі. Нехай на кухні і по хаті снує прислуга, а ти можеш займатися чим тобі більше подобається. Штат нечисленний, лише кілька людей, та все ж…
Дмитро не домовив, у його кишені завібрував мобільний і той негайно відповів на дзвінок, а потім зовсім розвернувся не заходячи в будинок, попрямував назад до машини. Він зупинився, щоб віддати розпорядження охороні. Діана зрозуміла, що знову залишилася одна в цьому величезному, мармурово-скляному палаці. Будинок виглядав так, начебто його створили не для життя, а для виставки досягнень.
Слуги, наче привиди, снували десь у надрах будинку, але ніхто не наважувався порушувати її спокій. Такі нововведення були для неї не дуже неприємні, швидше створювали, якийсь ледь вловимий дискомфорт. Діана пройшла у вітальню, де на неї чекав плед і стопка книг, яку їй приготувала економка на прохання Дмитра. На вершині красувалася її власна так і не розпочата “Хроніки Етерни”. Під нею лежало ще п'ять творів різних авторів, з одним і тим самим жанром написання, і дівчинка з невдоволенням помітила, що більшість із них нею вже прочитані. І лише найтовстіший том — «Сага про червону королеву», відомий підлітковий цикл у жанрі епічного фентезі був для неї невивчений. Ця книга книга рекламувалася з усіх афіш, але навіть у столиці вона її ніде не зустрічала. Схоже, що видавництво тільки випустило перший тираж. Ця книга негайно була відкладена убік, на знак того, що їй удалося привернути увагу читача. Але сівши в глибоке шкіряне крісло біля панорамного вікна, Діана відкрила свою довгоочікувану книгу "Хроніки Етерни". 
Її погляд ковзав рядками, а розум продовжував працювати. Вона читала про магію, драконів і боротьбу за престол, але це було лише тлом. Її мозок перекладав фентезійні концепції своєю, науковою мовою: «Магічний Артефакт» — швидше за все, технологічний інструмент, заснований на резонансних частотах або маніпуляціях з енергією поля. "Дракон, що видихає полум'я" - істота з унікальним біологічним механізмом, здатним до високотемпературного окислення або плазмового розряду. "Портал між світами" - стабільна червоточина або просторово-тимчасова складка, створена за допомогою гравітаційних лінз. Вона посміхнулася. Навіть у вигаданих світах люди прагнули Балансу. Головна героїня, яка використовує «брудну некромантію», щоб підкорити ворогів, завжди платить за це свою ціну – втрату емпатії, емоційне виснаження. Це було ідеальним підтвердженням її слів: ціна за досконалість та контроль завжди особиста свобода чи душа. Вона взяла до рук блокнот, який принесла із собою, і почала креслити схеми на полях книги.