Розділ 10. Частина 5. Надосяжні знання.

Машина мчала назад, і тиша всередині була напруженішою, ніж рев двигуна. Дмитро вперше за час їхнього знайомства виглядав розгубленим. Він не робив дзвінків і не віддавав наказів, а просто дивився на Діану, свердлячи її напруженим і якимось очманілим поглядом.

— Може, поясниш, якого дідька ти влаштувала? А? Ти ніби збила його з пантелику. Я думав, це неможливо. Ніхто... ніхто не міг порушити логіку «Аудитора». Він, як би це сказати коректніше — досконалість.

Діана сиділа, схрестивши ноги, і відсторонено дивилася на блокнот. Її рука інстинктивно намалювала схему: мармуровий куб, вісь, що виходила з тріщини в підлозі, і маленька сяюча закарлючка під вухом.

— Досконалість у цьому світі — ілюзія, Дмитре. Ідеальний тільки мій Батько, і то не в усьому, хоча й знають про це одиниці. Це — закон балансу. Чим ідеальніше щось, що ти створив, тим крихкішою має бути точка, яка утримує цю досконалість.

— Розшифруй, — зажадав він, майже наказуючи.

— Кузнецов хотів ідеальний інструмент для контролю. Він не просто створив робота. Він узяв живу сутність — імовірно, людину або когось більш давнього, — і забрав її волю. Він обміняв свободу цієї особистості на ефективність. Це і є ціна, яку він заплатив за свого «Аудитора», причому не сам заплатив, а змусив самого аудитора розплачуватися за його забаганки. А це клацання, яке я почула в ресторані, і дим, який я бачила зараз...

Вона перегорнула сторінку й записала: Металева Вставка.

— Металева вставка — це свого роду, як би мовити, клапан. Він не може утримати залишок його воли повністю, інакше його інструмент вибухне від внутрішнього протиріччя. Воля — це енергія. Коли «Аудитор» стикається із ситуацією, яку його програма не може обробити (наприклад, із твоєю відмовою від 1% або моїм втручанням), у ньому відбувається стрибок цієї самої забраної волі. Металева вставка стравлює надлишок, і аудитор може самостійно приймати рішення. Клацання — це стравлювання. Дим — це перевантаження.

Дмитро відкинувся на спинку сидіння. В його очах читалося не лише розуміння, а й глибока, особиста злість.

— Він забрав його життя, замінивши її на програму.

— Більше того, — Діана підняла погляд. — Ви бачили, як він повернувся на мої слова? Коли я сказала: «Він діє за власним виявом». У ньому щось заворушилося. Можливо, в ньому залишилася крихітна частина його людської сутності. Те, що ще пам'ятає про свою свободу.

— Це що, некромантія, Діано? Як у твоєму фентезі? Серйозно? Найбрудніший вид магії? — здивувався Сапега.

— Ні. Магії не існує. Ви, люди, називаєте магією все, чого не здатні збагнути. На ділі ж це… — Діана на коротку мить зависла, підбираючи слова. — Навіть не знаю, як пояснити. Для мене це було нормою, для вас же…

— Спробуй свій стиль фентезі? — запропонував Сапега. — Раніше це допомагало.

— Ні. Фентезі не підходить. Це як у школі. Ви, люди — це початкові класи. Букви, цифри, елементарщина. Додаєте, віднімаєте, зрідка множите й ділите. Цифри ви перераховуєте, а букви читаєте. Наша раса — це вже скоріше вища школа випускного класу. Вища математика, алгебра зі своєю Великою теоремою Ферма, геометрія з просторовою стереометрією, органічна хімія з визначенням правильного механізму реакцій, фізика зі своїм обертальним рухом. Там ми вже читаємо не тільки букви й перераховуємо не тільки числа. Відчуваєте різницю?

Дмитро витріщився на Діану, вилупивши очі, — дивився на неї точно так само, як сама Діана нещодавно дивилася на мармуровий куб.

— Хочеш сказати… — Дмитро облизав пересохлі губи. — Порівняно з вами, ми першокласники. Так?

— Ну, якщо дуже сильно узагальнити, то так, хоча я б сказала, що ви дитсадківці, а ми випускники Гарвардського університету. Тут проблема не тільки в рівні знань, а й у рівні фізичних можливостей. Раніше я могла все. Для мене не було нічого неможливого, ну, або майже… — І знову Діана зам'ялася, згадуючи муки Світлоносного і те, як вона ламала голову над тим, як йому допомогти. — А тепер, тепер я не можу нічого. Взагалі. Розумієте, яка між нами різниця? Я могла все і не можу нічого. Я навіть умереть не можу, коли мені заманеться, все контролюється. І з вами та ж історія. Все, що створено Творцем, підпорядковане Його волі. Кузнєцов не маг, він просто знає, як із неживого зробити живе, такий фокус навіть я могла провернути. Він застосував знання, загальноприйняті в наших колах. Мене позбавили знань, але не пам'яті. Щось я все ж таки та можу. — Діана відчула приплив сил. Її розум, закритий на дюжину печатей, почав на інтуїтивному рівні знаходити лазівки в земних законах. — Якщо є пам'ять, то якась частина знань теж збереглася, і можливо, є шанс, що й якась крихта здібностей теж. Нехай і мізерна, та все ж це вже щось. — Діана знову замовкла, задумливо дивлячись на малюнок. — Мені дуже цікаво. Що це був за дим? Це щось, як ви зволите висловлюватися, “магічне”, чи це щось, що відбувається в його тілі на фізичному рівні? Навіщо взагалі цей дим потрібен, і що він по суті означає? От якби ми змогли знайти спосіб відкрити цей клапан повністю… Що б тоді сталося?

— Боюся, він вибухне, — закінчив Дмитро. — І забере з собою всіх у радіусі кілометра. А разом із ним — і нашу угоду.

Діана здивовано скинула брови, перевівши погляд на чоловіка.

— Думаєте, ця вставка таке може? Як на мене, це просто запобіжник від перегріву для кіборга. — Діана знову задумалася, повернувшись до своїх малюнків. — Або ж він звільниться. І стане не зброєю Кузнєцова, а непередбачуваним фактором. І цей непередбачуваний фактор стане нашим єдиним захистом. Якщо «Аудитор» був створений для збереження балансу Кузнєцова, то вільний «Аудитор» прагнутиме до свого власного урівноважування. До якого прагне кожна жива істота.