Розділ 10. Частина 3. Плата за імунітет.

Вона піднялася нагору, щоб повернутися до свого домашнього сірого светра. Фентезі-книга все так само принадно лежала на письмовому столі біля ліжка, але незакінчена справа стала між ними стіною, необхідно було якнайшвидше її закінчити, щоб швидше взяти книгу в руки. На комоді лежав старий, затертий телефон, і його беззвучні термінові повідомлення здавались зараз найважливішим, що було в цьому житті. Відчуття теплого і м'якого вороту світера відразу подарували дівчинці відчуття спокою і захищеності, тепер продовжувати розшифровку запису було куди простіше і приємніше емоційно. Захопивши з собою все необхідне Діана увійшла до вітальні. Темно-синій костюм скинутий на крісло, Діма в одних штанах і розстебнутій на три гудзики білій сорочці стояв біля буфетної стійки, наливаючи собі щось бурштинове та міцне. Вигляд у нього був виснажений, але в очах танцював гарячковий, переможний вогник.
-Я думав, ти пішла відпочивати, ранок видався напруженим?
- Мені потрібно закінчити звіт, - уперто відповіла Діана, стиснувши диктофон. Їй хотілося сховатись під плед і взяти в руки книгу, але цифра «7» не дозволила б їй повністю поринути в такий бажаний нею вигаданий світ - І мені потрібно закінчити справу, перш ніж Кузнєцов надішле свого... аудитора смерті.
Дмитро різко обернувся і ледь не поперхнувся коньяком.
- Аудитора смерті? – в його очах затанцювали бісенята. – Це ти десь вичитала? У Кузнєцова? Вже розшифрувала?
- Ну, не так складно збагнути, що він сказав, враховуючи, його натяки, - з гідністю відповіла Діана. – Людина, яка контролює угоду з такою кількістю втрат, не може називатися інакше.
– Дозволь, я допоможу, – Сапега одразу ж підняв брови і відійшов від стійки. – Як твій куратор із «культурного розвитку» я просто зобов'язаний перевірити, чи правильно ти просіваєш зерна від полови. Це ж найцікавіше!
Дмитро театрально округлив очі і Діана дивлячись на його невдалу театральну гру навпроти, свої очі закотила під лоба, але сперечатися не стала. Вона вмостилася в кріслі, одягла навушники і ввімкнула запис. Дмитро сів, схрестивши руки, і витріщився на неї з виглядом професора, що приймає іспит.
Через п'ять хвилин Діана у розпачі зняла навушники.
– Це неможливо! Ви розмовляєте одними загадками! Ви знаєте, що ви обидва звучали як два гноми, які сперечаються про вартість зачарованої сокири?
Дмитро пирхнув, але тут же набув серйозного вигляду.
– Приклад. Конкретика.
– Ось, слухайте! – Діана ввімкнула запис на колонці.

— Ми говоримо про вісімдесят відсотків прибутку від першої фази. - "Ти мрійник, Дмитре. Максимум, що ти можеш мені запропонувати за мою участь у твоєму... ризикованому підприємстві, це п'ятдесят" - пролунав голос Кузнєцова з динаміка Диктофона.
– Ну? Що ж тут не так? - Запитав Дмитро.
- Вісімдесят проти п'ятдесяти. Я записала. Але навіщо називати це «ризикованим підприємством», що в ньому ризикованого?! - Діана роздратовано тицьнула ручкою в блокнот і Дмитро нахилився вперед, його тон пом'якшав. – «Ризоване підприємство» – це офіційна мова, "тут ми обходимо закон, і якщо нас спіймають, ти сядеш, а я відсиджуся". Це зерно.
– А його міркування про яхти та собак?
- Полова. Чистий маневр, що відволікає. Адже ми знаходилися в оточенні різних людей, слід розбавляти ділову розмову неформальними діалогами щоб не привертати зайвої уваги.
Діана покірно кивнула, але відразу її обличчя знову спотворилося від замішання. Вона показала пальцем на свій наступний запис:
– А ось це? Кузнєцов каже: "Можеш називати його "контролюючим аудитором"". І я записала: «Аудитор. Проблема».
Дмитро подивився на неї із захопленням.
– Чудово! А тепер переведи це у свій фентезі-жанр.
Діана замислилася, примружившись.
– Добре. Кузнєцов впроваджує до Вашого загону свого шпигуна-некроманта, щоб він стежив за тим, як Ви вбиваєте драконів, і не забрали собі зайвого золота.
На цей раз Дмитро не став себе стримувати. Гучний, заразливий сміх наповнив вітальню.
- Чудово! Саме так це працює! Бачиш, ти вже освоїлася.
- Я освоїлася? - Діана раптом відчула гострий напад неприязні до його слів. - Я лише відмазала вас від провалу, відповівши на повідомлення, яке, як я тепер розумію, було кодом про чиюсь смерть.
Нагадування про «втрати» миттєво вбило веселощі. Дмитро важко зітхнув, його блакитні очі стали серйознішими.
- Діана, - його голос став тихим і позбавленим будь-якої єхидності. – У цьому житті, все і завжди має ціну. 120 — це кількість товару, яка мені потрібна. 7 - це ціна, яку я плачу за те, щоб цей товар дійшов. Це не про добро і зло. Це про баланс. Ти – Богиня рівноваги. Вже хто-хто а ти повинна розуміти баланс краще за мене, для того, щоб щось отримати, потрібно щось віддати рівноцінне тому, що ти отримав.
- Ви не зовсім правильно розумієте концепцію Всесвітньої рівноваги, так швидше працює Тітонька Доля, до моїх обов'язків не входить такого роду пізнання. Це тільки у фільмах рівновага забирає щось, якщо щось дає. Це навіть більше притаманне моєму Батькові, він із Долею на короткій нозі, але не я. Я – дитина, яка намагається зрозуміти, чому смерть сімох коштує дешевше, ніж угода на мільйони, – Діана стиснула диктофон. – І чому ви не виглядаєте засмученим.
Дмитро повільно підійшов до каміна і глянув у вогонь.
- А ти хочеш, щоб я розплакався? Серйозно? Вибач, але я не стану, не та я людина, яка оплакує тих, хто усвідомлено та добровільно погодився на цю справу, чітко усвідомлюючи, що може не вижити. Я силою нікого не вербував. Іноді люди самі приходять до мене у пошуках кращого життя, і за смак цього найкращого життя вони готові розпрощатися зі своїм існуванням. Найчастіше, це люди з узбіччя, ті кому нема чого втрачати і те життя, яке в них є їм не дороге. Та й я не в тому становищі, щоб виявляти подібні слабкості, на відміну від тих семи бідолах, мені втрачати є що і я не маю наміру втрачати те, що такою працею добував. Я – онук того, хто відмовився від крил заради мрії. І як моя бабуся свого часу я, її онук, плачу ту саму ціну.
Він знову повернувся до неї, і Діана побачила в його очах той самий тягар і злободенне знання, що вона відчула в аурі Кузнєцова, тільки пом'якшене, людяне.
- Зроби звіт, Діано. Випиши всі цифри, умови та прізвища. А потім повечеряй і лягай спати. І не забудь, - він підняв свою руку, і на його пальці блиснула каблучка, - ти несеш відповідальність за цілий Всесвіт. А я — лише за 65% прибутку та свій імунітет. І те, й інше – дуже важливе для кожного з нас і для кожного з нас це величезна робота. Дмитро пішов підхопівши свій костюм, та війшов з дому залишивши Діану віч-на-віч зі своїми думками, дозволивши їй в черговий раз подумати про те, що Дмитро природжений хижак, тому він і живе в цьому світі, а всі інші просто травоїдні олені.
Вона почала писати, і цього разу слова, незважаючи на їхній страшний сенс, лягали рівно і чітко. Вона, Донька Небес, прийшла на Землю, щоб подорослішати, зберегти Всесвіт від можливого знищення, але натомість стала особистим секретарем у небезпечної людини, яка вчила її найстрашнішій магії – магії виживання. Колись, всяким премудростям її навчали Ангели та Архангели, а тепер її навчає смертний. Їй складно було вирішити, чи правильно вона чинить, беручи участь у подібних процесах, але з якоїсь причини вона відчувала, що це саме те, що їй було потрібно.
Вона прослухала діалог тричі. Вчетверте, вже на автопілоті, її увага зачепилась за ледве вловимий звук. Це сталося в момент, коли Кузнєцов промовив: "І ти чекаєш, що я просто дам тобі карт-бланш". На тлі, в ідеальній тиші дорогого ресторану, почувся сухе, ледь чутне клацання. Він був занадто низьким, щоб його можна було списати на звук дверей, що закриваються, або столовий прилад. Він був органічний. Діана відмотала запис. Знову. Клацання. Її серце забилося швидше. Вона ввімкнула мікрофон диктофона на максимальну чутливість і відтворила тишу ресторану, яка послідувала за клацанням. Нічого. Звичайний шум фону. Вона повернулася на мить. Внутрішній голос, її спляча друга сутність, вперше за весь день подала слабкий, як луна, сигнал. Це було відчуття чужого, хижого руху, миттєвого як удар змії. - "Він не людина," - сказав Сапега. Діана згадала: Кузнєцов сидів, склавши руки на столі. Що могло клацнути? Пальці? Годинник? Ні. Цей звук був механічний, але живий. Вона з силою натиснула нігтями на долоню, як робила у ресторані, щоб зосередитись. Вона внесла до блокноту новий запис, не показуючи його Сапезі: Кузнєцов. Підтекст: Клацання (аномалія?). Позиція: Готовність до фізичної дії на момент відмови. "Аудитор смерті" не просто контролюючий орган. Він – зброя. І його творець теж.
Вона відклала блокнот. Холодний, липкий страх поступився місцем сталевої, виснажливої ​​втоми. Фізичного болю від цифри «7» більше не було, залишилося лише знання. Жахливе, сухе, фактичне знання про те, як влаштований світ влади та грошей. У цей момент вона зловила своє відображення у темному склі вікна. Студентка, що заснула над підручником з історії, зникла. На неї дивилася блідолиця дівчина в дорогому, м'ятому костюмі, з очима, в яких більше не було наївності про те, що цей будинок побудований виключно чесно заробленими коштами. Хто знає, скільки крові довелося пролити Сапезі для того, щоб збудувати такий маєток. А головне, що її нервувало, це не те, що Дмитро швидше за все з голови до п'ят замазаний чиєюсь кров'ю, а те, що вона його зовсім за це не засуджувала. Раніше вона зневажала Людей за їхню жорстокість і жадібність, а тепер вона зрозуміла, що для того, щоб у цьому світі жити - ти сам маєш бути хижаком, мисливцем. Бо тільки вони живуть, усі травоїдні жертві, просто виживають як можуть.
Діана зрозуміла, що Сапега має рацію. Баланс. Для того, щоб врятувати Всесвіт від можливого знищення, їй, позбавленому здібностей Доньки Творця, потрібно спочатку навчитися не просто виживати в цьому світі, а жити, а для цього було б непогано спробувати зберегти 65% прибутку та імунітет свого «куратора», маленька, але не менш важлива відповідальність. Але народжена зі здатністю врівноважувати Життя і Смерть, Світло та Темряву вона робила це інтуїтивно, для неї це було так само просто, як ходити, дихати, і розмовляти. Але їй ніколи не доводилося піклуватися про чийсь добробут. Допомогти Дмитру захистити свій товар означає застосувати недюжий інтелект і тактику, але її позбавили навіть цього, якби її божественний розум не був замкнутий на дюжину печаток вона легко спланувалаб план, як захистити і вберегти не тільки прибуток, а й самого Дмитра. Вона розшифрувала записи та приготувала конспект, про все інше нехай піклується Дмитро самостійно. Тут вона йому не помічник.
Вона готова вчитися в нього законам життя, щоб жити, за умови, що її власному життю нічого не загрожуватиме. Її Брат дав їй чітке розуміння того, що трапиться, що ніякий янголятко не стане втручатися від повсякденної земної небезпеки. Досить з неї й те, що її оберігають від нелюдів.