Розділ 10. Частина 3. Плата за імунітет.

Вона піднялася наверх, щоб повернутися до свого домашнього сірого светра. Фентезі-книга так само звабливо лежала на письмовому столі біля ліжка, але незакінчена справа стала між ними стіною, і слід було якомога швидше її дотиснути, щоб скоріше взяти книгу в руки. На комоді лежав старий, затертий телефон, і його беззвучні, термінові повідомлення здавалися зараз найважливішим, що було в цьому житті. Відчуття теплого й м'якого коміра тут же подарувало дівчинці почуття спокою та захищеності, тепер продовжувати розшифровку запису було куди простіше й приємніше емоційно.

Захопивши з собою все необхідне, Діана увійшла до вітальні. Темно-синій костюм був скинутий на крісло, Діма в самих штанях і розстебнутій на три ґудзики білій сорочці стояв біля буфетної стійки, наливаючи собі щось бурштинове й міцне. Вигляд у нього був виснажений, але в очах танцював гарячковий, переможний вогник.

— Я думав, ти пішла відпочивати, день видався напруженим.

— Мені потрібно закінчити звіт, — уперто відповіла Діана, стиснувши диктофон. Їй хотілося сховатися під плед і взяти до рук книгу, але цифра «7» з якоїсь причини не дозволяла їй повністю зануритися в такий бажаний вигаданий світ. Не інакше як сам чорт підстьобував її цікавість продовжити розшифровку. — І мені потрібно закінчити справу, перш ніж Кузнєцов пришле свого... аудитора смерті.

Дмитро різко повернувся і ледве не поперхнувся коньяком.

— Аудитора смерті? — в його очах замиготіли бісики. — Це ти де вичитала?  Уже розшифрувала?

— Ну, не так складно здогадатися, що він сказав, враховуючи його натяки, — з гідністю відповіла Діана. — Людина, яка контролює угоду з такою кількістю «втрат», не може називатися інакше.

Сапега вискалився на видиху, і з його хижої посмішки почулося чи то шипіння, чи то смішок.

— Дозволь, я допоможу, — Дмитро відійшов від стійки, і його бліді очиська заблищали якимось підприємницьким вогником. — Як твій куратор із «культурного розвитку», я просто зобов'язаний перевірити, чи правильно ти просіюєш зерно від полови. Це ж найцікавіше!

Дмитро театрально округлив очі, і Діана, дивлячись на цю його невдалу акторську гру, закотила свої під лоб, але сперечатися не стала. Вона влаштувалася в кріслі, одягла навушники й увімкнула запис. Дмитро всівся навпроти, схрестивши руки, і вставився в неї з виглядом професора, який приймає іспит.

Через п'ять хвилин Діана невдоволено зняла навушники.

— Дратує! Ви говорите одними загадками! Ви в курсі, що ви обидва звучали як два гноми, які сперечаються про вартість зачарованої сокири?

Дмитро пирхнув, але тут же набув серйозного вигляду.

— Приклад. Конкретика.

— Ось, послухайте! — Діана ввімкнула запис на колонці.

«Ми говоримо про вісімдесят відсотків прибутку від першої фази». — «Ти мрійник, Дмитре. Максимум, що ти можеш мені запропонувати за мою участь у твоєму... ризикованому підприємстві, це п'ятдесят», — пролунав голос Кузнецова з динаміка диктофона.

— Ну? Що тут не так? — запитав Дмитро.

— Вісімдесят проти п'ятдесяти. Я записала. Але навіщо називати це «ризикованим підприємством», що в ньому ризикованого?! — Діана роздратовано ткнула ручкою в блокнот, і Дмитро нахилився вперед, його тон став м'якшим.

— «Ризиковане підприємство» — це офіційна мова: "ми тут обходимо закон, і якщо нас упіймають, ти сядеш, а я відсиджуся". Це зерно.

— А його міркування про яхти та собак?

— Полова. Чистий відволікаючий маневр. Ми ж перебували в оточенні найрізноманітніших людей, слід розбавляти ділову розмову неформальними діалогами, щоб не привертати зайвої уваги.

Діана покірно кивнула, але тут же її обличчя знову спотворилося від бентеги. Вона показала пальцем на свій наступний запис:

— А ось це? Кузнецов каже: «Можеш називати його “контролюючим аудитором”». І я записала: «Аудитор. Проблема».

Дмитро подивився на неї зі схваленням.

— Прекрасно! А тепер переклади це так, як ти розумієш.

Діана замислилася, примружившись.

— Добре. Кузнєцов упроваджує у Ваш загін свого шпигуна-некроманта, щоб він стежив за тим, як Ви вбиваєте драконів, і щоб Ви не забрали собі зайвого золота.

Цього разу Дмитро не став себе стримувати. Гучний, заразливий сміх наповнив вітальню.

— Чудово! Саме так це і працює! Бачиш, ти вже освоїлася.

— Я освоїлася? — Діана раптом відчула гострий напад неприязні до його слів. — Я всього лише відмазала вас від провалу, відповівши на повідомлення, яке, як я тепер розумію, було кодом про чиюсь смерть.

Нагадування про «втрати» миттєво вбило веселощі. Дмитро важко зітхнув, його блакитні очі стали серйозними.

— Діано, — його голос став тихим і позбавленим будь-якої єхидності. — У цьому житті у всього і завжди є ціна. 120 — це кількість товару, яка мені потрібна. 7 — це ціна, яку я плачу за те, щоб цей товар дійшов. Це не про добро і зло. Це про баланс. Ти — Богиня Рівноваги. Вже хто-хто, а ти повинна розуміти баланс краще за мене: для того, щоб щось отримати, потрібно щось віддати, рівноцінне тому, що ти отримав.