Розділ 10. Пан Кузнєцов.

Діана піднялася на другий поверх, відчувши, як із кожним кроком зростає хвилювання. Вона знала, що мала б сісти у свою м'яку ковдру, аби продовжувати подорожувати у вигаданому фентезі-світі, але ця раптова авантюра з Дмитром била по емоціях сильніше, ніж будь-яка драконяча битва. Дмитро в її справжньому житті щойно кинув їй виклик, і відступати було не можна. Вона зупинилася перед шафою. Затишний сірий светр, від якого пахло домом і книжками, полетів на ліжко. Потрібне було вбрання, яке говорило б: «Я тут, я все бачу, але я — не загроза».

Через пів години, пройшовши крізь болісний вибір, Діана зупинилася на класичному чорному брючному костюмі, який вона майже не носила, і світлій шовковій блузці. Волосся вона швидко зібрала в строгий хвіст. У відображенні стояла знайома незнайомка із серйозним виглядом такої собі дешевої бізнес-леді. У цьому костюмі вона виглядала трохи дорослішою, але все ще по-юнацькому гострою та допитливою, і що найголовніше — на тлі самого Дмитра, найімовірніше, убого. Взявши диктофон, який Дмитро залишив на буфетній стійці, Діана кілька разів увімкнула й вимкнула його. Вона не секретар, не помічник, а просто спостерігач. Вона має фіксувати не лише факти, а й атмосферу, невербальні сигнали, деталі — все, що Дмитро називав «культурним розвитком». Її теліпало від легкого хвилювання, і через це долоні спітніли. Це страшенно нервувало, і дівчинка роздратовано попрямувала до ванної кімнати, щоб вимити руки та вмитися. Холодна вода має властивість заспокоювати, і це саме те, що їй потрібно. Їй необхідний крижаний спокій і кам'яна незворушність, як у її так званого начальника. Зрештою, цей так званий «великий чоловік» навряд чи її взагалі помітить. Його ціль — Дмитро.

Коли вона спустилася, чоловік уже чекав на неї біля вхідних дверей, одягнений в ідеально підігнаний темно-синій костюм, який робив його ще неприступнішим і, відверто кажучи, вражаючим. Діана знову подумала про своє вбрання — на його тлі вона реально виглядала убого. Хоча саме начальство, схоже, цього контрасту не помітило.

— О, ось це вже схоже на богему, — схвально кивнув він, оглянувши її з голови до ніг. — Хоча тобі бракує пари мештів на підборах, але заради нашої місії зійде. Час — гроші. Поїхали.

Від такого тону її знову шарахнуло блискавкою. Їй ніколи не доводилося бачити його в діловому амплуа, це було незвично і навіть трохи лячно. Холодний, сталевий, неприступний і навіть якийсь колючий, його блакитні очі стали схожими на замерзлі кубики льоду. Діана поморщилася, і той одразу ж уловив її збентеження. Суровий погляд уп'явся в дівчинку, скануючи її стан.

— Ти чого? — так само строго запитав він. — Чого боїшся?

— А можна не розмовляти зі мною так, ніби я ваша… — Дівчинка запнулася, підбираючи слова і червоніючи до коренів свого світло-русявого волосся.

Дмитро явно спантеличився і на якусь мить навіть завис. А потім у приміщенні пролунав чоловічий регіт.

— Тільки не кажи мені, що в тебе відкат і тобі знову від мене зась. Я думав, ця стадія вже пройдена і забута.

— Мені моторошно, коли ви таким тоном зі мною розмовляєте. Почуваюся щеням у вас під ногами.

Чоловік витріщив очі, як два тенісні шарики, і впритул уставився на дівчинку. На це відповісти нічого не вдалося, і той, відкашлявшись, просто пройшов до виходу, на ходу буркнувши Діані, що чекає на неї в машині. Вони вийшли на вулицю. Біля ґанку чекав чорний позашляховик, якого Діана раніше ніколи не бачила, і водій, який, здавалося, був сліпим і німим — ідеальне тло для таємних перемовин.

У салоні було тихо й пахло дорогою шкірою. Дмитро поклав свою папку з документами на коліна і вже вкотре за день перестав усміхатися. Його обличчя стало зосередженим і жорстким.

— Послухай, — тихо, але владно почав він, повертаючись до Діани. — На зустрічі ти — тінь. Ти не ставиш запитань, не дивишся в очі співрозмовнику, не втручаєшся.

Діана кивнула, потім злегка нахмурилася.

— А що саме я маю занотовувати? І щодо телефона… Ви говорили про повідомлення?

Дмитро дістав із внутрішньої кишені другий телефон — старий, затертий, із незвично простим інтерфейсом.

— Правильно. Диктофон — це тільки для моєї розмови з Кузнецовим. А ось цей телефон лежатиме на столі. Відповідаєш тільки на ті повідомлення, де є значок зірочки або слово «Терміново» на початку. Усі інші можеш просто ігнорувати. У цих повідомленнях, позначених зірочкою, тобі потрібно записати тільки факт і цифру, якщо вона є, і відповісти: «Отримано, передзвоню після 18:00». Максимально коротко. Жодних імен, жодних емоцій.

— Добре. А що записувати на диктофон? Всю промову?

— Так, а потім занотуєш конспект. Твоє завдання — відсіювати зерно від полови. Чоловік, із яким я зустрічаюся, любить говорити загальними фразами і сипати релевантною інформацією. Твій запис має містити тільки: цифри, умови, ключові прізвища та конкретні домовленості. Все, що стосується його собак, яхт і останніх скандалів, ти залишаєш за дужками. Зрозуміла?

Діана відчула себе чи то студентом на найскладнішому іспиті, чи то якоюсь замшілою служницею.

— Христа ради, Дмитре, перестаньте говорити таким тоном. Бодай зі мною. У мене волосся дибки стає.

Дмитро невдоволено скривився, але терпляче вставився в Діану.

— Це звичайний діловий тон. Що тебе так хвилює?