Розділ 9. Частина 4. Прохання Дмитра.

Але перш ніж прийняти обов'язки, сім'я всадила дівчинку за стіл накривши на стіл всякого роду смаколиками і з цікавістю розпитавши про все. Сімейство було в шоці дізнавшись, що дівчинка вже третю добу дивиться за дітьми і вони у неї вже третя сім'я за рахунком та й Новий рік вона просто проспала від втоми на робочому місці.
-Не хвилюйтеся ви так. Ви останні у моєму списку. Завтра поїду відпочивати.
-Знову до Дмитра? – поцікавилася Ася. Дівчина років двадцяти ненавиділа, коли до неї зверталися на «ви».
-Так, бо більше і нікуди. До батька заглядати не збираюсь.
Молода пара вручила непосидющу малечу Діані збираючись йти.
-Загалом ти тут уже все знаєш. – звернувся до дівчинки Денис поклавши на комод пару купюр. - Це на випадок, якщо гуляти підете.
Остання доба була і найлегшою і найскладнішою. Легкими тому, що Арья вже знала Діану і слухала її, а складні тому, що вона вже була втомлена і фізично і морально а сам пік втоми припав на ранок наступного дня час, коли до закінчення робочої зміни ще далеко а сил уже не залишилося буквально ні на що. Цього дня вона зареклася більше ніколи не брати більше двох добових змін за один раз. Щоправда, вона не подумала про те, що їй дуже скоро, заради збереження психічного здоров'я знадобиться няня. До моменту, коли дівчинка завершила і повернула свою підопічну батькам, їй не хотілося нічого, навіть зароблені гроші її не тішили. Голова кололася так, що її аж нудило а в очах ніби відбувалося гальмування отримуваної картинки. Все здавалося каламутним, уривчастим змащеним та загальмованим. Так ніби шматочки того, що відбувалося навкруги, випадали із загального потоку подій.
Діана вийшла з дому Грачевських і пішки попрямувала до автобусної зупинки. Їй треба було пройтися і провітрити мізки, а головне зібратися з думками. У голові крутилося щось, що не давало їй спокою. Щось, що вона мала зробити, ось тільки що? Хоч убий, але вона не могла спіймати думкою, що крутилася в голові, яка не давала їй спокою своїм дзижчанням над вухом, як настирлива муха. Усю дорогу в таксі до будинку Дмитра вона копирсалася в пам'яті, як у сміттєвому бачку перебираючи думки. І тільки опинившись біля пункту призначення, вона зрозуміла, що саме їй не давало спокою, і що саме вона мала зробити. Опинившись біля високих воріт Дмитра з дорожньою сумкою на плечі, що забула зателефонувати і попередити господаря будинку про прибуття. Діана з жаром ляснула себе долонею по лобі і тихенько вилаялася. Важко зітхнувши, вона дістала мобільний і набрала номер чоловіка.
-Ало, Дмитре? Ви вдома? - Дівчинка заплющила очікуючи невдоволення чоловіка, але напоролася на незворушне «так». - Вибачте, я забула вас попередити про приїзд. Я біля воріт.
Як не дивно той тільки зітхнув і за дві хвилини масивні двері воріт відчинилися.
-Я Чекав тебе. Як відчував, що ти забудеш зателефонувати. Навіть їхати нікуди не став, вирішив вирішувати справи з кабінету. - Дмитро прискіпливим поглядом оглянув чумну дівчинку, що притулилася до одвірка воріт. - Бачу три дитини поспіль неабияк тебе знесилили.
Діана стримано посміхнулася.
-Так Помітно? Не думала, що буде так складно. Остання доба була справжньою мукою. Більше ніколи, більше двох дітей не братиму. Так і збожеволіти не довго. Не уявляю, як матусі сидять зі своїми дітьми цілодобово.
Дмитро з розумінням посміхнувся.
-Ось і правильно. Не варто навантажувати себе надмірно, всіх грошей не заробиш, та й до того ж, дозволю собі нагадати тобі, що в тебе є я. Повколювати на благо батьківщини, як чорний раб на плантації ти ще встигнеш.
Дівчинку пересмикнуло від неприязні.
-Дуже сподіваюся, що обійдуся без рабської праці. Не хочу працювати, як кінь. Рабська праця не моя.
Дмитро хихикнув.
-Ти навіть не уявляєш, які несподіванки може приготувати тобі доля. Потрібно мати неабияку спритність і запас удачі, щоб уникнути неприємних сюрпризів. Повір мого досвіду, у мене його хоч греблю гати. Навіть мені іноді доводиться засукати рукави і роити роботу, щоб мати той рівень достатку який я маю.
Діана невдоволено дивилася на чоловіка, сумніватися в його словах у неї причин не було, і від цього стало ще більш прикро від його прямолінійності.
-От слово честі, у вас просто дар з небес підтримувати і обнадіювати. Я навіть не знаю дякувати вам чи ображатись за те, що ви зруйнували всі мої надії на безхмарне майбутнє. Мені п'ятнадцять років, а ви в брязкіт розбили мені мої уявлення про життя.
Дивлячись на втомлене і виснажене засмучене обличчя дівчинки чоловік добродушно розреготався.
-Ну вибач, що знищив твої повітряні замки. І все ж таки тобі краще з самого початку готується до того, що життя тебе не шкодуватиме. Доля взагалі нікого не шкодує. Потрібно бути готовим заздалегідь, щоб у майбутньому від розчарування не було боляче. Гаразд, ходімо, нагодую тебе чимось і йди лягай спати, на тебе дивитись страшно, чесне слово, ти як воскреслий небіжчик, привид, якого вимазали в сірій глині ​​для візуальної щільності.
Діана відсипалася весь залишок дня і після добрячої вечері ще й усю наступну ніч і тільки до дев'ятої години ранку наступного дня нарешті відчула себе людиною, а не пожованою жуйкою. Дмитро сидів біля каміна гортаючи у великій папці якісь документи повністю закопавшись у власні справи, роздратовано насупивши брови і невдоволено пожовуючи губи. Діана спустилася вниз прямуючи на кухню і попутно пригальмувавши у вітальні, щоб привітатись із Дмитром.
-Доброго ранку.
Відповіді не було і по німій тиші з протилежного боку Діана зрозуміла, що людину краще не чіпати, вирішила просто піти далі, але тут папка згорнулася і чоловік підняв на дівчинку очі мовчки кивнувши на знак вітання. Міміка обличчя миттєво змінилася із зосереджено-невдоволеної на зосереджено-стримано-усміхнену. В очах танцювали бесінята.
-Що? - Зі Мною щось не так?
-Ні. Просто радий, що ти нарешті щось очухалася. Ти нарешті, жива двонога істота.
-Вас смішить той факт, що я більше не схожа на засушений гербарій, а на людину?
-Ні, мене це просто тішить.
-І тому, ви надомною хихикаєте? Так?