Розділ 9. Частина 2. Повернення додому.

Діана дивилася на сусідку, сусідка дивилася на Діану. Обидві припухлі, бліді з темними колами під очима, на годиннику було без п'яти хвилин шостої ранку і ліхтарі міста міста, що наближався, яскраво миготіли за вікном рухомого вагону.
-Чотири роки вже катаюся в цьому недобійку, - позіхнула Наталя прикриваючи рота долонею, - А так і не звикла в ньому спати. Жах якийсь.
Діана позіхнула слідом за дівчиною прикривши очі, знову завалилася на лежак.
-А мені ще три з половиною кататися, і від цієї думки вже нудить.
-Піднімайся. Інакше знову заснеш. Нам потрібно зібратися і приготуватись до висадки.
Діана мимоволі хихикнула і сусідка здивовано наморщила чоло.
-Сказано таким тоном, ніби ми в десанті з парашута стрибатимемо. - Діана із зусиллям перевернулася на живіт і віджалася від ліжка. - Я всю ніч не спала і мене дошкуляли тупі думки в голові. Чому зараз, у моєму шпаківні не співає шпак і не кукує зозуля. Ось зараз нічний балаган мені був би доречним.
-Ми були перевантажені сесією, тому мозок і не спав, йому потрібен був час на те, щоб розібрати безлад у голові в акуратний архів. А тепер йому б і поспати не заважало б, та підніматися час.
Дівчинка невдоволено скривилася розчісуючи сплутане волосся, її голова не була перевантажена сесією, але це все одно не завадило їй всю ніч страждати дурними думками.
-І почекати з розбором срачельника він ніяк не міг, от приїхала б і нехай би собі розбирався скільки влізе, вночі спати потрібно а не фігней страждати.
Наталя невесело посміхнулася.
-Ну, очевидно, що далеко не кожен людський мозок здатний спати в бедламнику, він як моя дорога матуся, отримує напад задухи, коли бачить безлад у будинку.
Поїзд зупинився на станції залізничного вокзалу, прогудівши звучним клаксоном, сповіщаючи всіх усередині і зовні про своє прибуття і готовність виплюнути всіх охочих покинути його і проковтнути кожного, хто захоче до нього увійти. Позіхаючи компанія гуськом просувалися по заповненому коридору повісивши на плече дорожні сумки і мріючи якнайшвидше пробратися до виходу. Товканина з різних боків і гучний писк маленьких дітей викликав у Діани напади ядухи від чого у тієї темніло в очах, пересихало в роті, а потилиця горіла вогнем. А потім починало сильно нудити, варто їй почувати ще й калейдоскоп різних запахів: суміш різних парфумів, піт, домашня їжа, все це відразу викликало у дівчинки напад нудоти, запаморочення змінилося судомними позивами шлунка, від чого пересохлий рот різко наповнювався слиною, яку складно було проковтнути через грудку в глотці. ЇЇ хотілося кудись сплюнути, але такої можливості, на жаль, не було. Стримуючись щосили вона благала Небо, щоб їй дали сил дотерпіти до найближчої урни на пероні.
З вагона їх буквально виштовхнули пискляві діти, та їх крикливі мамашки. Діана ступила ногами на тверду землю і судомно вдихнула свіже міське ранкове зимове повітря і її тіло здригнулося від нелюдського задоволення. Друзі розуміючи схопили її під лікті і стали вести напівнепритомну попутницю чекаючи, коли тій остаточно полегшає і та повернуться у світ живих, терпляче поправляючи свої баули на плечах.
-Ніби на світ народжуюсь, щоразу, коли мене ось так от виштовхують з цього горе поїзда. Слово честі, іноді мені здається, що мені загрожує не навчання, а цей смердючий вагон.
Гурт розсміявся, на їхню загальну думку, якщо Діана починала жартувати про смерть, це означало, що почувається вона вже добре і їм можна рухатися далі.
-Ну як, можемо йти далі? - запитав хлопець із величезною дорожньою сумкою. - Холодно, давайте зайдемо до придорожнього кафе, вони вже відкрилися, я їсти хочу і каву випити треба.
Діана прибула до матері тільки ближче до обіду, пробираючись через кучугури снігу та легкий снігопад. Швидше за все, дорогу до їхнього селища ніхто не прочищав уже кілька днів через безперервний сніг, який почав заспокоюватися тільки вранці. Сніг все ще йшов, але поривчастого вітру вже не було, сніжинки повільно й плавно приземлялися вже на замети. Кілька днів нечищена дорога перетворилася на випробування на витривалість для дівчинки з дорожньою сумкою на плечі та в чоботях з високим підбором завдовжки десять сантиметрів. І нехай дорожня сумка була порівняно невеликою, нести її набиту різними речами було досить складно. Перед від'їздом Діана вирішила придбати невелику сумку для поїздок, досить містку, але не габаритну і завжди залишалася задоволеною її компактністю, місткістю та відносною легкістю, втім, не сьогодні. У цей сніговий і ясний день чи то через важку ніч, чи то через високі підбори, чи то через топкий сніг, але сумка здавалася їй пекельною, непомірною ношею, якої неможливо позбутися та й допомогти з нею теж нікому. Щіколотки постійно підверталися, а коліна постійно норовили вивернутись у зворотний бік, як у коника, її на кожному кроці заносило то в один бік, то в інший. Коли вона востаннє приїжджала до матері снігом ще навіть і не пахло, так морозом потягувало, та й годі, а тому купувати змінну пару зимових чобіт Діана не стала вирішити обійтися осінніми демісезонними, які більше годилися для ходіння по начищених асфальтних дорогах міста, ніж засніженим стежкам. Легкості ході не надавала і важка, довга дублянка. Скутий і незграбний крок за кроком і через кілька хвилин Діана вкрилася потом, а ще через чверть години відчула, як ниючий біль у ступнях переходить у гостру стадію, і якби не протоптана кимось вузенька стежка на її шляху, то дехто залишився б без ніг, без рук і зі зламаною психікою. Звичний відрізок шляху зайняв втричі більше часу, ніж зазвичай, безневинні півгодини перетворилися на жахливу півтори годинну боротьбу за право дістатися до будинку і болісне катування одночасно. І в будинок вже увійшла не Діана власною персоною, а замучена і озлоблена на весь світ засніжена істота, сніговик, ну або якщо точніше - Снігова королева.
Мати сиділа у вітальні біля вікна на дивані зі спицями в руках - стандартне заняття в зимовий час для людини, яка не здатна просто сидіти і прокрастинувати. Головне чимось займатися, неважливо чим, аби не сидіти без діла. У зимовий час не так багато справ і турбот, особливо коли тебе начальство у відпустку відправляє. Діана ніколи не вважала в'язання марною справою, але в цьому сімействі ця справа часто доводилося до маразму, втім, як і будь-яке інше. Сімейство вкрай любило впадати в крайнощі у праці, у дозвіллі, та й сам спосіб життя був чим іншим, як крайністю. Крім в'язаних шкарпеток, светрів, шарфів і шапок з рукавичками в будинку з'являлися в'язані накрохмалені вази, серветки, килимки для підлоги і м'які іграшки всередині набиті старим синтепоном зі старих зимових курток.
-Я вдома.
Діана скинула на підлогу передпокою свою дорожню сумку втомлено відхекуюсись і обтрушуючи сніг з шапки та ворота дублянки і якнайшвидше стягуючи з себе чоботи. У приміщенні було нестерпно задушливо. Крім гарячих батарей газового опалення в будинку розтопили пічку, від чого і без того прогріте повітря стало душно-важким.
-Привіт. Ну як, здала?
Діана закотила очі під чоло, місяць не бачилися, а її цікавить тільки сесія. Ні тобі, як спави, як дісталася, чи все гаразд? А прямо в лоба про оцінки запитує. Заради правди слід зазначити, що спілкувалися досить часто, практично щодня по мобільному зв'язку, і тому, жінка була більш-менш в курсі всього, що відбувається.
-Здала, не парься. Ти знову від неробства дурнею страждаєш? Цей будинок і без того потворний, а ти ще мотлоху додаєш. Чи думаєш, що від нової серветки на столі тут гарніше стане?
Мати невдоволено насупилась уважаючи петлі та крутячи спицями.