Розділ 9. Частина 1. Веселе життя.

Шляхи Господні несповідані і плани Неба з ймовірністю стовідсотково звершуються, навіть якщо для цього доведеться погратися зі Смертю, Життям, Часом і Долею. Ось і план порятунку Всесвіту теж готовий до виконання. Діана все ж таки незважаючи на що вступивши до столичного коледжу, поїхала жити в гуртожиток і досить швидко там обжилася. Весь семестр дівчинка дотримувалася чіткого плану свого перебування там. Самітницею вона не була, але й дружити з усіма поспіль не поспішала, а життя на першому поверсі під наглядом комендантів позбавило її необхідності створювати дружні стосунки з прудкими старшокурсниками. У якийсь момент докази Дмитра про корисність дружби з випускниками виявилися безпідставними. Конфлікти там були тільки у чоловічої половини їх великої та різношерстої сімейки. Жіноча половина суспільства будучи більш розсудливою у конфлікти між собою не вступала. Хлопці собачилися між собою майже по десять разів на день, влаштовуючи при цьому вистави у стилі “Закон Джунглів у дикій природі”. Один так званий самець стрибав з кулаками на іншого і ті зчепившись далеко не в найдружніших обіймах каталися асфальтом, землею, клумбами, іноді кахлем. Тож поліцейський загін завжди патрулював недалеко, оскільки від'їжджати на більш далеку відстань не мало жодного сенсу. При цьому ці ж самці-забіяки побивали всі рекорди як зі спортивних, так і наукових, а головне професійних конкурсів, приносячи своєму коледжу не тільки погану, а й пристойну репутацію. Їх не відраховували з коледжу і не заводили на них кримінальну справу лише тому, що вони тримали престиж їхнього Альма Матер. Їм вибачали все: бешкет на території, пиятство, хуліганство в гуртожитку і іноді навіть хамство на самих викладачів. Через місяць навчання в коледжі Діана вже перестала сахатися від того, що поряд з нею чувся неприємний звук чиєїсь розбитої пики, зламаного носа, одягу, що рветься, або зламаної лавки. ЇЇ перестала турбувати лайка, якщо раніше її прямо коробило від потоку безперервних матюків від студентів, то тепер вона вже слухаючи не чула. Вона вже не підскакувала на місці від гуркоту винесених чиїхось дверей і лютих криків коменданта, а від регулярних відвідувань патрульної поліції деяких поліцейських почала впізнавати в обличчя і навіть привітно посміхаючись запитувати, як у них справи і в яку кімнату вони йдуть цього разу. А якщо вже доводилося бачити одних і тих же поліцейських двічі, то дівчинка відверто реготала, власне, як і всі інші. Хоча поліцейським було не до сміху. Цим хлопцям до того набрид цей гуртожиток, що вони не раді були, що взагалі стали поліцейськими. І проблема тут полягала зовсім не в тому, що різноманітності ніякої, з цим тут якраз проблем не було, а в тому, що за стільки років вони так і не навели лад в цьому закладі. Більшості правопорушників все сходило з рук. Протокол і заява писалося, купа різної бюрократії заповнювалося, а далі все, затик. Цим самим поліцейським максимум що залишалося лише заспокоїти хлопців, погрожуючи ізолятором, а деяких з ним і познайомити. Дуже часто самі викладачі поруч із батьками просили поліцію не давати справі хід і заяви тим чи іншим шляхом відгукувалися. Але були й ті, кого кримінал і відрахування все ж таки не оминули. Якщо в деканаті вирішували, що студент недостатньо компетентний в освіті, недостатньо активний у студентському житті, не приніс жодних досягнень коледжу, такого студента відрахували без суду та слідства, поліція хапалася за таких кадрів, як за рятівну соломинку. Від того більшість чоловічої половини коледжу намагалася бути активними у всіх сферах студентської діяльності, як могла. Дівчата ж, як більш розсудливі та спокійні особистості якщо і мстили комусь, то по розумному і так, щоб не виникало проблем, але це були окремі епізодичні індивідууми та масштаб їх розборок був досить незначним. А в іншому її життя було дуже веселим. Посидіти з одногрупниками на території коледжу, чи то парк, кафетерій, алея слави педагогів та студентів, їдальня, спортивне поле, похід по торговому центру, чи просто в кімнаті когось із друзів чи в її власній. Саме навчання теж багато в чому приносило задоволення і викликало чималий інтерес незважаючи на те, що на першому курсі воно проходило ту саму шкільну програму. Їй слід було за один навчальний рік освоїти аж два навчальні випускні класи. Це було складно і в той же час цікаво, свого роду випробування на витривалість, яке успішно пройшло до самої зимової сесії.
Викладачі в цьому закладі надавали перевагу іншій формі відносин до студентів. Окрім того, що до кожного студента вони зверталися виключно на “ви”, то ще за цими самими студентами ніхто не бігав і не нагадував про нездану домашню роботу, або погану оцінку з контрольної роботи. Вчителі просто ставили двійку рівно до тих пір, поки сам студент не зволять її виправити. Ніхто не реагував на прогули, на сплячих під час уроку, або нероб. Вчителі просто викладали тему свого предмета з таким виглядом, так, ніби ніщо у світі не здатне похитнути їх непорушний спокій. Ті, хто хотів навчатися самі сідали спереду ближче до викладача. Ті, хто не хотів сидіти в самому краю на гальорці.
Після навчання був місцевий кінотеатр у концертному залі чи дискотека, були гуртки зі співів, спорт, малювання, книжковий клуб. Діана ходила до так званих "книголюбів". Був факультатив для зубрил. А був для двієчників, так успішні учні за додаткові бали та привілеї підтягували відстаючих і тих, хто мав труднощі з якогось предмета. І якщо з тими, хто приходив туди сам проблем не виникало, то з відстаючими було складно. Мало того, що цього ледаря знайти і притягнути треба, так ще потрібно, якось вбити в його голову хоч якесь знання. І від таких ледарів голова кололася набагато частіше і сильніше, ніж від струсу мозку.
Діана пам'ятала свою першу зустріч з демонами, а тому намагалася сильно будь-де не світиться.  вона Вона рідко покидала межі своєї альма-матер і за ворота виходила не часто. Територія коледжу була досить великою і охоронялася патрульними охоронцями, якщо вона й виходила за межі коледжу то найчастіше не далі торговельного центру в якому було все: кафе, незліченна низка магазинів на всі випадки життя, та різні розважальні заклади від кінотеатру до караоке. Щоразу, коли вона наважувалася вибратися трохи подалі свого звичного місця проживання на краю міста, наприклад, кудись у центр чи на інший бік мегаполісу через міст, на інший берег річки її завжди зустрічали вони.
На вигляд схожі на людей, але не люди. Вони, як і раніше, намагалися вийти з нею на контакт і наблизитися, але у них не виходило. Як виявилося, світом бродять не тільки демони, янголи теж були там і вони були куди більше схожі на людей, принаймні Діана не відразу усвідомила той факт, що щоразу зустрівшись з демоном поруч з нею завжди з'являлися янголи. Вони перегороджували їм шлях у вигляді поліцейських, чи кого іншого, іноді вони мали вигляд таксистів, які раптово виникали поруч із дівчинкою і пропонували їй підїхати і потім, перебуваючи поруч із ними нудота і запаморочення проходила. Янголи поводилися звичайно як люди і нічим не викликали в неї інтересу. У момент, коли вона віддалялася від демонів, вона не думала про те, хто їй допоміг. Її більше хвилювало те, щоб ця нечисть не переслідувала її.
Якось перебуваючи на площі незалежності і милуючись архітектурою їй знову стало погано, довго думати і гадати не довелося і Діана покрутивши головою негайно визначила, звідки виходить небезпека. Їх було троє і вони одночасно наближалися до неї. Хоча з боку це більше скидалося на те, що вони пливли над землею у чорних дорожніх плащах. Дівчинка запанікувала від запаморочення і нудоти думки розлетілися в різні боки і вона все ніяк не могла вирішити, що робити. Вона знала, що треба йти, але куди?
-Ходімо. - почувся чийсь голос і її підчепили під лікоть. - Ходімо, бачу тобі зовсім погано, тобі треба відпочити, посидіти та попити води. Діана не бачила того, хто говорив і що тягне  її з людного місця. Її розпливчастий погляд метався між трьома демонами, що наближалися, які в якийсь момент, їй здалося що ті страшно розгнівалися.
-Куди? - мляво запитала дівчинка стримуючи блювотний позив і гикнула.
-Веду тебе де менше народу, тобі відразу полегшує. Тобі викликати таксі? Де ти живеш?
-Колледж IT-технологій.
Вона не помітила, як людина вивела її за межі площі на шосе і всадивши її у найближче таксі і заплативши водієві, вказав адресу. І як тільки сама площа зникла з очей її тут же відпустило і їй полегшало.
Так вона дожила до зимової сесії так жодного разу і не зіткнувшись із демонами чолом. Дмитро всупереч усім своїм скаргам, що як йому далеко до неї їздити і як це незручно все ж таки приїжджав і неодноразово. Крім того, що вона частенько приїжджала додому до рідного міста, щоб підзаробити грошей і відвідати матір.
Так, вона бачилася з матір'ю. Навіть незважаючи на те, що бабця її на дух перестала виносити. Адже вона сволота невдячна стільки лих наробила в їхньому домі.
Так уже вийшло, що служителям їхньої церкви все ж таки вдалося дізнатися в чому справа, і чому Діана не приїжджає до батьківського дому. У сімейства виникли проблеми. Їх усіх покарали відлученням, допоки вони не налагодять відносини з дівчинкою. Мати яка за фактом, то і не сварилася з дочкою швидко відновилася в членстві налагодивши стосунки з Діаною в присутності все тих самих служителів, а ось бабця. Ну тут як би сказав медпрацівник, поставивши діагноз - Випадок клінічний. Нічого не вдієш. Літня жінка страшенно розгнівалася на онучку за те, що та так принизила їхню “благополучну” сім'ю і заборонила тій з'являтися на порозі. Спочатку Діана з матір'ю бачилися в її церкві, куди дівчинка хоч і зрідка але навідувалася, все-таки це будинок її Батька і Брата, там вона відчувала особливе умиротворення. А потім після чергового скандалу у батьківському будинку вже між її матір'ю та бабою Діаноі дозволили приїжджати. Щоправда бабця посилено вдавала, що дівчинки не існує.
Щоразу Діана коли приїжджала в місто, то часто там і залишалася через роботу няні. Вона виїжджала в п'ятницю в обід на швидкісному поїзді і за кілька годин опинялася в будинку Дмитра і так само виїжджала назад на навчання в неділю. А вже коли, їхала на вихідні побачити матір, то вибирала більш дешевий варіант залізничного транспорту, їдучи у четвер вечірнім рейсом і вже вранці опиняючись на залізничному вокзалі рідного міста. І так само виїжджала назад сідаючи на вечірній рейс у неділю і рано-вранці опиняючись у столиці.
Зимова сесія пройшла добре і дівчинка із відносно спокійною душею поверталася додому на зимовий вікенд. Цілих два тижні ніяких занять та завдань. Нещодавно її знову відвідав той же янгол, що й кілька років тому. Той прийшов нагадати дівчинці, що незабаром настане час виконати своє призначення, в її житті з'явиться той, хто стане механізмом спуску і приведе в виконання Небесний план. Двоякий настрій, ніяк не пов'язаний із присутністю ІзунЕль, знову почав розривати її на частини. Одна її частина вже нетерпляче хотіла приступити до виконання свого призначення, адже чим швидше вона почне, тим швидше закінчить, а інша боялася невідомості та неясності свого майбутнього. Якихось кардинальних змін у своєму житті вона страшенно не любила. Якось так історично склалося в її житті, що всі зміни ні до чого доброго не приводили, з якоїсь невідомої причини вони вилазили їй боком. Щоразу з приходом змін вона позбавлялася того, що було для неї так важливо і необхідно, чи то зручності чи спілкування, чи ще що в цьому дусі. Цього разу їй швидше за все доведеться або кинути навчання, або перейти на заочне відділення і той і той варіант їй страшенно не подобався, але вибору в неї не було.
Почуття очікування змішалося зі страхом і хвилюванням утворивши в голові кашу розібратися в якій сама вона не могла, а найгірше було те, що й поговорити їй було нізким. Скажи вона комусь про таке, її вважали б божевільною або придуркуватою бехухою. Так що у Діани був всього два варіанти: або забити на все і не паритися, або колупатися в цій злиплій каші з думок і почуттів самостійно замазавшись цією кашею по самий лікоть.
Від нескінченного хвилювання  та переживання почала боліти голова. Нав'язливі думки в сірих півтонах ніяк не хотіли покидати її голову, чому та стала дратівливою і нелюдимою. Діана то налягала на їжу, з'їдаючи у своєму холодильнику все їстівне, то днями просто не могла навернутися на їжу, незважаючи на прохання шлунка погодувати його. І тільки сесія не дозволила дівчинці збожеволіти. Дівчинка вирішила зайняти себе зимовими контрольними і атестацією, щоб поменше думати про те, що неминуче наближається, з ранку до вечора не відволікаючись від конспектів посилено намагаючись закрити півріччя. І на якийсь час їй це допомагало забути про майбутню справу, але як тільки мозковий штурм відступав або вона давала собі можливість відпочити, думки, що охолодили їй душу, огортали її розум примушуючи серце нерівно битися в неврозі викликаючи в шлунку відчуття проковтнутої цеглини.