Розділ 7. Частина 4. Демони повсюди.

Перше, що спало на думку дівчинці перебуваючи в непроглядній темряві усвідомлення, що вона нічого не бачить, нічого не чує і нічого не відчуває - сліпа невагомість. Страх включився зовсім інстинктивно і він же змусив її мозок запрацювати активніше, включаючи сплячі функції. Дівчинка відчула, що її хтось трясе, при цьому вона перебуває в неприродному для неї становищі. Вона розплющила очі і побачила, що лежить скособочившись на колінах Дмитра, який одночасно крутив кермом автомобіля і намагався привести її до тями.
-Ну, Нарешті. Заради всього Святого, що з тобою сталося? Ти що демонів ніколи не бачила?
Діана моргнула, її трусило і морозило не дивлячись на те, що по руках і ногах бігали гарячі мурашки, жар в потилиці спадав поступаючись місцем тим же мурашкам, які здавалося готові заполонити все тіло.
Дмитро припаркувався на якомусь безлюдній паркувці подивився в дзеркало заднього виду і тільки потім допоміг Діані підвестися. Та така ж бліда з темними колами під очима завалилася на своє сидіння.
-Що це було? Хто він? Він першим помітив мене.
-Ще б він тебе не помітив, ти ж на тлі всіх інших світишся, як наднова зірка. Я одного не зрозумію, ти чого так відреагувала?
-Не знаю. Я не зрозуміла хто він, а ще огидний запах.
-Запах? Не знав, що демони видають запахи. Те, що вони мерзенні на вигляд - це так. Але запах. – Дмитро хмикнув. - І що так погано пах, що навіть свідомість втратила?
-Я ніколи не бачила демонів удома. Ні нечисті, ні нежиті. Звідки вони тут? 

Дмитро якийсь час дивився на дівчинку прокручуючи, якісь свої думки в голові, до нього тільки зараз стало доходити, що він і справді ніколи не зустрічав нічого потойбічного в області в якій жив і тільки за її межами вперше зустрів, коли виїзджав за далеко за кордон воєї області. Демони були скрізь і всюди, в будь-якому місті та мегаполісі, і чим більше місто, тим більше демонів він зустрічав, але не у своєму власному, і навіть за межами міста у сусідніх містах він теж ніколи не зустрічав погань. Таке почуття, що весь обласний центр та прилеглі до нього райони були захищені від усього потойбічного. І тепер він розумів, чому. А ще він зрозумів ще одну геніальну істину: демони ніколи не виявляли до нього підви- щеної уваги. Так бачили, так помічали і навіть цікавилися здалеку, але ніколи не переслідували і вже точно не намагалися зблизитися з ним. А тут це чортеня таки під колеса ліз аби ближче познайомиться з Діаною.
-Ти ніколи не виїжджала за межі області? Взагалі ніколи?
Діана заперечно хитнула головою.
-Ні, а що?
-А те що, тепер ти зустрічатимешся з ними повсюдно. Тут у мегаполісі їх повно. Вони скрізь і всюди, і буде краще, якщо ти перестанеш втрачати свідомість від їхнього вигляду. Зовнішність у них така собі, але за фактом, що вони тобі можуть зробити? Ти ж небожитель, вони таких як ти бояться як вампіри святої води.
-Навіть не знаю, чого це мене так торкнуло. Я навіть не злякалася, мені просто погано стало від одного його аромату. Це ж треба, в морзі пахне приємніше, ніж від нього.
Дмитро округлив очі.
-Знаєш, як пахне в морзі? Коли встигла побувати?
Діана невдоволено насупилась і відмахнулася від чоловіка.
-Небувала. Просто так до до слова прийшлося. Мати колись говорила, що там запах специфічний, з гострим нюхом туди краще не заходити, чи якщо тобі не добре.
Діана опустила голову між колін, її не марудило і вже не трясло, але слабкість навалилася страшна.
-Все. Я втомилася, спати хочу.
-Слухай, якщо така справа, може тобі реально не варто переїжджати до столиці? Що якщо за наступної зустрічі тобі гірше стане. Мене поряд не буде. Не будеш же ти щоразу непритомніти побачивши монс- тра. Що якщо моїми зараз вустами промовляють небеса? Звучить так собі, але хто це небо розбере, що так у нього на думці.
Діана підвела голову. 

-Щось не пригадаю, щоб мені забороняли залишати місто. Ніхто не давав таких установок.
-Так може вони і не думали, що ти так далеко від дому втекти захочеш. Я ось що скажу. Через те, що я рідко сиджу на одному місці, можу сказати одне. Вся наша область, ніби бар'єром покрита, оскільки я ніколи, ні в якому місті не зустрічав бісівщини, тільки за межами географічної межі. Вони є по всьому світу, десь більше, десь менше, але вони є. А наша область, начебто для них не доступна. Я так розу- мію, що через тебе.
-Бар'єр почали вибудовувати тридцять років тому і тільки відносно недавно закінчили, на мою думку, якщо нічого не забула. Ось тільки не зрозумію, чому мені про це ніхто не сказав?
Гуляння вулицями старого міста довелося скасувати, оскільки і настрій та самопочуття дівчинки залиша- ло бажати кращого. Діана спала на задньому сидінні а Дмитро віз її додому. У місце де демони відсутні і є зручне ліжко. Дівчинка проспала всю дорогу до будинку і після цього непробудним сном проспала всю ніч. Чоловік у занепокоєнні за стан дівчинки кілька разів входив до її спальні перевіряючи її стан. Все така ж бліда, з холодним потом на лобі та темними кругами під очима. Виникло враження, ніби з неї всі соки вичавили. Але ближче до ранку блідість зійшла і чоловік заспокоївшись наважився піти в ліжко. На нього чекав важкий ранок та дуже довгий день.
Декілька днів потому Діана знову взялася за свою роботу нянькою і її життя повернулася в звичне для неї русло. В один з таких днів сидячи в автобусі після проведення з черговою жииною з багатої сім'ї вона зустрілася з однією зі знайомих її матері. Та сама жінка, яку вона колись прийняла за ангела. Жінка миттєво впізнавши її тут же підійшла до дівчинки і почала розпитувати, як у тієї справи і як справи у її матері, оскільки мати вже деякий час не відвідувала центральне відділення з церкви, пославшись на хворобу.
-Не знаю. Кілька днів тому я з нею спілкувалася, вона нічого такого не говорила.
-Ти, що ж не бачиш здорова твоя мама чи ні? - Жінка була вкрай здивована такою відповіддю. - Ви ж мешкаєте в одному будинку.
-Більше ні. Ось уже кілька тижнів живу з батьком.
-Як так? - Жінка незрозуміло дивилася на дівчинку. - Чого раптом ти вирішила переїхати до батька? Та й навіщо?
-А Що такого? Я вступаю до одного зі столичних коледжів і вирішила перед переїздом пожити у батька. Чому ні. Він такий самий опікун, як і мама, я маю право жити де хочу.
-Зрозуміло. Виходить, ти тепер у місті живеш. До нас зазирнути не хочеш?