Розділ 7. Частина 1. Правда для матері.

Батько їй так і не зателефонував. Ні того ж вечора, ні наступного ранку, ні наступних днів також. Діана зовсім заспокоїлася і навіть перестав думати про це. Проте мати не була такою байдужою до власної дитини і нехай не регулярно, але все ж таки дзвонила, щоб дізнатися, як у дівчинки йдуть справи. І як не дивно, отримувала правдиві відповіді на свої запитання. Може не вся правда просочувалася у вуха жінки, але оскільки Діана не любила брехню, дещо дівчинкою просто не договорювалося. Ну а мати не дуже насідала на лаконічні відповіді доньки. Діана за великим рахунком замовчувала небагато, за фактом, тільки те, що вона не живе з батьком, а в чужої людини. Враховуючи що батько був щодня п'яний вона навіть, як би і не брехала про те, як там її батько поживає. Відповідь завжди була та сама, і практично нічим не відрізнялася від попередньої. На запитання, що їла, теж відповіді були правдиві, бо Дмитро подбав про те, щоб Діана могла собі готувати, що їй хотілося. З проведенням часу знову таки проблем не було, оскільки, маючи ключ від будинку, вона могла виходити і заходити, коли хотіла. Мати навіть дізналася, що її дочка підробляє нянею у багатих людей.
-Це як же ти примудрилася. - здивовано запитала мати. - Ти що до центрум зайнятості ходила, чи що?
-Ні. Інга познайомила з однією людиною, а я поскаржилася йому, що на літо роботу знайти не можу, ось він і допоміг.
-Інга познайомила? Де?
-Та ми з нею в клуб ходили. Там багато цікавого народу ошивається. Так що поки що заробляю так. А потім поїду, вже буде не до підробітків, хіба що у вихідні.
-І багато платять?
Діана знизала плечима.
-Та ну як сказати? Особисто мені на життя вистачає. Свої потреби перекриваю.
-Зрозуміло. Я здивована. Приємно здивована. А вступні іспити коли підеш складати?
-У середу, збираюся бронювати квиток. Якраз під'їду до початку реєстрації на іспит.
-А ти хоч знаєш куди йти чи їхати? Може мені з тобою поїхати?

Брови дівчинки полізли на лоб утворивши складки.
-Навіщо. Встану з автобуса та сяду в таксі. До того ж, я виїжджаю рано-вранці, о четвертій ранку. Як ти мене супроводжувати зібралася? Тобі звечора приїхати треба, де ночувати зібралася? А потім вранці на чому до автобусної зупинки діставатимешся? Не думаю, що тато буде радий твоєму приїзду. Сама розумієш.
-Так, ти маєш рацію. Не виходить. Ну, сподіваюся, ти впораєшся і без мене. Якщо вже якось виживаєш у місті без моєї опіки, то і там теж має впоратися.
На тому розмову й закінчили. І дівчинка поклавши трубку мобільного підійшла до дитини, що прокинулася в ліжечку. Настав час годування і та підхопивши малюка на руки, понесла його на кухню.
Повернувшись увечері до будинку Дмитра дівчинка застала розкинувшимся в одному зі шкіряних крісел з якимось журналом у руках. Чоловік занурений із головою в чтиво навіть не одразу відреагував на прихід Діани.
-Ну, Як минуло? Чи не сильно втомилася?
Діана задумливо підвела очі до стелі підбиваючи підсумки дня.
-Дуже навіть непогано. Стежити за малечою куди простіше ніж за дорослішими. Півтора роки дитині - від нього не сильно втомишся.
-Ось як? Чим тепер займешся?
-Спершу вечерю. А потім… А потім… – Дівчинка непевно знизала плечима і весело додала. - Потім поживем-побачимо.
Чоловік розплився в посмішці. Ясно, тоді, як на рахунок сходити розвіятися, кудись?
Діана невдоволено насупилась.
-Куди? У мене немає великого бажання нікуди пертися.
-Зовсім? Ти ж за фактом ніде й не буваєш. Тобі не нудно.
Дівчинка оборонно схрестила руки на грудях.
-Чому це я ніде не буваю? Буваю. Парки, музеї, кіно. Де хочу там і буваю.
Дмитро моргнув усвідомлюючи той факт, що він за своїми справами не здатний простежити за тим, чим займається дівчинка весь день.
-Ось як. Я не знав.
-А Звідки вам взагалі знати? Вас днями вдома не буває. А якщо й буваєте, то зі свого кабінету носа не потураєте.
Чоловік відклав журнал і змінив позу, в якій сидів на більш відкриту для діалогу.
-Отже, тобі зовсім не нудно?

-Ні. А має? - знову здивувалася Діана підходячи до крісла на проти і сідаючи в нього. - Ось тільки не кажіть, що підлітки мого віку поводяться якось там інакше. Не всі підлітків плющить від нічних дискотек, як змію по шліфувальному паперу. Вночі, я волію сидіти вдома, у тиші, спокої. З цікавою книжкою, чи фільмом. Це не означає, що я зовсім нікуди вечорами не виходжу. Виходжу, звичайно, але під настрій, а він у мене не завжди є.
-А сьогодні, не хочеш нікуди сходити. Субота, все-таки.
-Нї. У мене завтра посиденьки з трирічним козаком-розбійником. Тож вибачайте. Якось без мене.
-Добре. Якось без тебе. До речі, коли ти там їхати іспити складати збираєшся?
-Думаю завтра квиток бронювати. Поїду в середу ранковим рейсом.
-У середу? Гроші в тебе є?
Дівчинка невдоволено скривилася.
-Жартуєте? Ну, якщо ж я сказала, що бронюватиму, значить є? Не поїду ж я зайцем?
-Та звідки я знаю, що там у тебе в голові. Я тебе майже не бачу. Тебе або немає, або сидиш у своїй кімнаті.
-Теж я можу сказати про вас. Вас або немає, або ви у своєму кабінеті.
Чоловік усміхнувся.
-Це потрібно якось виправляти. Тобі не здається? Живемо під одним дахом, а спілкування як такого немає. Живемо, як чужі люди.
Діана піднялася з крісла і вирушила на кухню.
-Ну, за фактом, ми з вами і не рідні. Якщо так на речі подивитись. Тож я не дуже те й переживаю з цього приводу. Але якщо вам хочеться зайвий раз зі мною побалакати, то нічого проти я не маю.
Чоловік підтис губи мовчки, зробивши якісь свої власні висновки. Схоже, що байдужість дівчинки його зачепила, хоча той факт, що вона не противниця ініціативи з його боку до спілкування не могла не порадувати. Тож Дмитро залишився сидіти в кріслі з якимось двояким настроєм. З одного боку дівчинка не потребувала його товариства задовольняючись тим, що мала, а з іншого - їй напевно не чуже його суспільство і цурається його вона не збирається.
-А хочеш, - митю пізніше запитав Дмитро, - я тебе сам і відвезу. І гроші ціліші будуть і час для спілку- вання з'явиться?
Дівчинка, що вже підійшла до кухні, обернулася.
-Вам хочеться покататися з одного міста до іншого? Чи багато вільного часу?