Розділ 6. Частина 5. Втеча з дому.

Якщо не брати до уваги не зовсім вдалого початку, день був дуже вдалим. Посиділи в кафе, пройшлися парком, потім завітали до ресторану, який, як виявилося пізніше, був власністю Дмитра. Діана наїлася від душі всяких невідомих і добре знайомих їй смакот і навіть не помітила, що час наближається до вечора. Літні дні тягнуться довго і сонце сідає не скоро, а тому дівчинка втратила рахунок часу і схаменулась не скоро. Шість вечора, батько повинен був уже бути вдома, якщо звичайно він не вирішив десь наступити на чарку. Дівчинка вирішила, що хорошого потроху і настав час їй і честь знати, а тому скоренько відкланялася.
Йдучи швидким кроком додому, вона мимоволі прокручувала проведений час із Дмитром, зазначивши про себе, що після того, як він пояснив їй суть своєї надмірної зацікавленості, їй стало легше з ним проводити час і спілкуватися. Він уже не здавався їй, якимось дивакуватим мужиком, який залип на п'ятнадцятирічне дівчисько. Тепер суть його намірів була зрозумілою, як день. Кожен захоче мати при собі талісманчик на удачу, навіть якщо цей талісман має свою волю і мізки і може в якості оплати за свої послуги чогось зажадати. А головне найцікавіше те, що виявляється, з ним легко спілкуватися, Дмитро не тільки гарний балакун, що не дивно, враховуючи чим займається, а й слухач теж дуже нічого. Причому, що дивно, він не разу не порушив обіцянки щодо її заборони говорити про ІзунЕль. Було видно, що йому хотілося запитати про щось, але він стримано відповідав її вимогам і не порушував домовленості. Можливо, колись він і наважиться її запитати, коли вони будуть знайомі краще і дружні міцніше, але поки що чоловік не наважувався випробувати долю. Можливо, з часом Діана вважатиме за потрібне посвятити його в якісь таємниці свого буття, але за умови, що Ізунель буде не проти.
Діана не помітила, як прийшла додому увійшовши через дверний отвір. Батько був удома, і судячи з розкиданого взуття він був нетверезий. У кімнаті його не було, а значить, він має сили сидіти на кухні.
-Я вдома. – сповістила про свою присутність дівчинка і у відповідь почулося невдоволене варнякання.
-О-о-о. Та невже. І де ми були?
Діана напружилася. Голос був незадоволений, роздратований, єхидний. А тому дівчинка вирішила залишити ключі при собі.
-Ми гуляли. – своєрідно відповіла Діана на запитання батька. – А що? Вдень пекельне пекло, тільки після чотирьох спека почала спадати. Вирішила у парк сходити, я там була чорт знає коли. У чому річ?
Батько з п'яним невдоволенням глянув на дочку.
-І як погуляла?
Діана без будь-яких емоцій дивилася на батька дивлячись йому прямо в очі.
-Як усі. З'їла морозива, покаталася на каруселі. Чим ти незадоволений?
-Нічим.
-Тоді я можу йти.

-Куди?
-У кімнату.
-Ну Іди.
Діана пішла в спальню, її серце дико стукало не тільки в грудях, а й у горлі та голові. Краще б він був п'яним у устілку, ніж таким випившим і незадоволеним. Так хочаб брехати не довелся. Хоча вона наврядчи колись наважиться сказати йому правду навіть на його тверезу голову. Дівчинка сіла на ліжко підібгавши ноги, з кухні почулася лайка і монотонний монолог батька. Він любив поговорити сам із собою, будучи охмелілим. Діана вийшла з кімнати та підійшла до дверей кухні. Батько впереміш із матюками когось проклинав, і на її думку це була не вона. А потім стіни затремтіли. Батько з усієї сили вдовбав кулаком по стіні так, що пішов дзвін. Діана відсахнулася і її серце знову забилося в шаленій чечітці. А потім ще один та ще один удар. Здавалося, стіни ходять ходуном, незважаючи на те, що були бетонними. Дівчинка позадкувала воліючи опинитися від нього як найдалі, а потім на кухні почувся дзвін битої порцеляни та скла. Батько перевернув стіл і лайка стала голосніше і куди добірнішою.
-Діано! - голосно покликав батько дівчинку і та з жахом застигла на півдорозі до спальні. - Іди сюди, приберись! - Дівчинка подумки звернулася до Ізунель, із запитанням, "що робити?" і відповідь її не потішила. - "Не знаю, сходи. Хоча я на твоєму місці не пішла б." - "Ну дякую, просвітила." Батько знову вигукнув її ім'я, і ​​вона почула, як той підводиться з стільця і ​​виходить із кухні.
Удар серця і дівчинка вийшла із заціпеніння ухваливши найвірніше рішення. Ще мить і вона кулею кину- лася в передпокій натягувати на себе кросівки. Батько вийшов у коридор невдоволено вишукуючи дочку каламутним поглядом і побачивши її наміри рушив у її бік стиснувши кулаки. Не зав'язавши шнурі- вки дівчинка схопила сумку і вискочила в тамбур, а потім і в під'їзд, а коли його голос почувся вже у відкритому тамбурі, то від гріха подалі та вискочила на вулицю і побігла до сусіднього будинку, сівши на лавці під плакучою вербою.
Її трясло і та тремтячими руками почала зав'язувати шнурки. Пальці не слухалися, від чого їй ще більше ставало не спокійно. Але потім зупинившись, дівчинка зітхнула і вирівнявшись притулилася до стовбура дерева. Вдих через ніс, видих через рот. Вдих через ніс, видих через рот. Діана вела відлік від двадцяти до нуля у зворотному порядку із заплющеними очима намагаючись зосередитися на тому, що вона чула. Голос батька був відсутній у гущавині різних голосів. Дитячий сміх, гомін молодих матусь, розмови бабусь на лавочках біля під'їзду, стрекотіння сороки, гуркіт голубів і щебет солов'я, шум шосе. Діана розплющила очі.

Тремор стих, дихання вирівнялося, залишилося тільки включити мозок і подумати, що робити далі.
-Варіантів у неї небагато. Один з них це погуляти до ночі і потім тихенько повернутися навести вдома порядок, коли той спатиме. Варіант номер два зателефонувати до Інги і напроситься переночувати і повернутися тільки завтра вранці. Що ж, варіант "а" був кращим. Їй зовсім не хотілося набиватись до сусідів на ночівлю. І тому дівчинка вирішила погуляти ще, доки батько не засне у п'яному угарі.
Діана пішла проспектом заглядаючи в різні магазинчики з одягом, канцтоварами, косметикою, іграш- ками, побродила по продуктових і навіть зазирнула в будівельний, так просто, заради інтересу. Але там для неї крім шпалер нічого привабливого не знайшлося, а тому надовго там не затрималася. Дівчинка поверталася додому, коли вже темніло. О десятій годині вечора у липні місяці ще не ніч і діти все ще грають біля своїх під'їздів під наглядом матусь. Дівчинка підійшла до під'їзду і, зітхнувши, увійшла до нього і потім попрямувала до дверей квартири. Натиснувши на ручку і штовхнувши двері, вона раптом зрозуміла, що двері замкнені на ключ. У горлянці утворилася неприємна грудка. - "Хоч би він не зали- шив ключ у замку". - Дверний замок був влаштований таким чином, що якщо з одного боку залишити ключ у замку, то з іншого ти вже інший ключ у замок не вставиш. Діана засунула ключ у замок і той увій- шовши до половини зупинився упершись у перешкоду.
-Твою ж матінку. - простогнала дівчинка і сповзаючи спиною по стіні присіла на ноги. - Що за мерзопа- костна звичка. Або ти спеціально так зробив.
Діана подумки лаяла батька всіма пристойними і непристойними словами, якими тільки знала. Але ро- бити не було чого і та діставши телефон набрала номер Інги. Один раз, вдруге, але дівчина не відпові- дала. Дівчинка мало не плачучи набрала втретє і дзвінок прийняли. Інга нарешті зволила відповісти.
-Так, я слухаю.
-Привіт. Чи не завадила?
-Ну, не те щоб. А що?
-Ти Вдома?
-Ні. А в чому річ?
-А Коли будеш?
Інга зітхнула.
-Я сьогодні не вдома ночую. Я ніби в гостях.
Серце у дівчинки впало у п'яти.