Розділ 6. Частина 4. Ультиматум.

Це літо було таким спекотним, що вже в перших числах липня через тривалу відсутність дощів трава на газонах була жовтою і сухою, а над нею височіли непохитні на вигляд посивілі кульбаби. Маленькі діти пробігаючи своїми ніжками по них збивали дозріле насіння шапок пустодуйок і ті гнані гарячим вітром розносилися по окрузі прилипаючи часом до розпалених і липких тіл перехожих від чого люди проходячи повз відчували неприємний свербіж на шкірі, ніби до тебе букашка прилипла.
Діана йшла алеєю вирощених тополь між газонами висадженими пажетницею і розсіяним самосівом кульбаб. Спека була така, що в якийсь момент подумалося, що Дмитро зі своїм товаришем зовсім не дарма вважали за краще виходити в люди вечорами, вже після заходу сонця. Увечері ти хоча б не турбувався про те, що сонце тебе спалить і ти перетворишся на пересмажену грінку. І нехай синоптики і передали за новинами температуру не вище двадцяти семи градусів за цельсієм, повітря було просто розпеченим і швидше за все прогрітим до сорока. Гумові підошви прилипали до розпечених ділянок асфальту, який не приховували тіні дерев, голови поголовно були вкриті кепками та брилями з широкими полями, старші жінки ще й віяла носили. Молодь наносила креми від засмаги та одягали сонцезахисні окуляри. Ніхто на відкритому для сонця місці не тинявся без крайньої потреби. Кожен ховався від сонця, як міг.
Дійшовши до триголового дракона дівчинка озиралася на всі боки, чоловіка ніде не було і та зрадівши його відсутності вирішила злиняти по тихому додому. Там принаймні ти не дихаеш  розпеченим  асфа- льтом упереміш із солодким ароматом кущових троянд на газонах, але варто їй було розвернутися і зробити крок, як перед нею виріс Дмитро. Не дуже задоволений очевидно через сонце але цілком привітний для того, щоб не дати приводу дівчинці втекти додому.
-Привіт. Не проти якщо ми по швиденькому ретуємося кудись у тінь. А то дивись осліпну від цього сонця.
Дівчинка розвила руками даючи зрозуміти, що була б її воля вона взагалі ніс не поткнула б на цю спе- коту і що він сам винен, що витяг їх обох у це пекло.
-Вам не хочеться вдома сидіти, не зрозумію? Ви самі попросили про зустріч.
-Я б не просив, якби вечірні посиденьки не були для тебе такою проблемою. – спохмурнів Дмитро, показуючи їй рукою напрямок до наметового кафе.
-З Чого ви взяли? - здивувалася Діана дивлячись на чоловіка, що йшов поруч. - Я ніколи вам не говори- ла, що це для мене проблема.
-Ти казала це Інзі. Я був поряд і все чув.
-Ви нас підслуховували? - обурилася дівчинка.
-Не підслуховував, а слухав. Велика різниця. - Дмитро підійшов до вільного столика і взяв заламіновану картонну-меню. - Ти реально така чесна з людьми, чи тільки коли тобі це потрібне?

Діана підняла брови.
-Переважно завжди. Вважаю за краще не бруднити себе брехнею. А що?
Чоловік усміхнувся та передав меню Діані.
-Не типово для твоєї вікової категорії. У цьому віці ви зі шкіри он лізете щоб отримати бажане і не гидувати брехнею.
-У моєму випадку так не працювало. Життя у місті та селі абсолютно непорівнянні. Тут мене, крім сусі- дів, ніхто не знає. А там знали всі у радіусі десяти кілометрів.Тому якщо щось щоправда швидко назовні випливає. До того ж, причин брехати у мене за великим рахунком теж ніколи не було. Дрібниці, начебто, ляпнути викладу, що забув щоденник не береться до уваги.
Дмитро розтягнувся у широкій усмішці.
-Ах. Отже брехати ми вміємо. А я думав, що на ангела небесного натрапив.
Діана закотила очі під лоба невдоволено прицокнувши.
-Ну Вибачте, що розчарувала. Я не споріднена з янголами.
До них підійшла молоденька офіціантка з блокнотом.
-Готові замовити?
-Подвійна порція ванільного. - відразу відгукнулася Діана.
-Мені з полуницею.
Дівчина зробила позначку і вийшла.
-А Що ще ти вмієш?
-У сенсі?
Чоловік знову посміхнувся.
-Ну, Брехати ми вміємо. А що ще?
Діана витріщила очі, до неї не відразу дійшло, що чоловік просто стебнеться.
-Можу все що і всі інші хомо сапієнс. Нічим від решти не відрізняюся.
-Та ну? А чогось, чого не можуть інші?
Діана хрюкнула прикривши рота рукою.
-Ні. На жаль, коли мені стукнуло одинадцята до мене не прилетіла сова з листом з Гоґвортсу. Здивувати вас Експеліармус не зможу. Я не зрозумію, до чого такі питання?
Дмитро неоднозначно підібгав губи.
-У тебе ... - Дмитро затнувся підбираючи слова. - Як би це сказати точніше? Аура сильна. Я таких, як у тебе не бачив. У мене свого роду дар. Моя бабця такою була, а коли вмирала, передала його мені.
Діана на всі очі дивилася на чоловіка.

-У сенсі дар. Це взагалі як? Люди не можуть так. Принаймні післяпотопні так вже й точно. Якщо звичайно ви насправді людина а не помісь якась.
-Чому ти так думаєш. Я людина та мої батьки люди. Просто бабця мала здатність, тільки й усього. Ти щось знаєш, чого не знаю я?
Діана мовчки дивилася на Дмитра. У її свідомості раптово ворухнулася Ізунель. - "Мовчи". - тут же пролунав голос у голові. - "Ким би він не був, мовчи. Він не людина. У ньому є домішка. Не можу сказати яка саме, потрібен час, але він не звичайна людина."
Діана негативно похитала головою, даючи зрозуміти Дмитру, що ніякими особливими знаннями не наді- лена. Але Дмитро недовірливо підняв брову, натякаючи на те, що дуже сумнівається у її чесності.
-Діано, я нічого тобі не зроблю. Чесно. Про це не прийнято говорити. Ті, хто народжується з дивностями, не поширюються про це навіть серед рідних. І я точно знаю, коли мені брешуть, а коли кажуть правду. І ще я бачу не зовсім твою ауру. Швидше, це душа. Ти не людина. Принаймні не зовсім. У тобі сидить щось настільки величезне і могутнє, що складно описати. Я таких, як ти ніколи не бачив. А я надивився на багато чого. Я побував у багатьох країнах. Бачив ангелів, бачив демонів, бачив чудовиськ та монстрів. Ти не те й не інше і навіть не третє та не четверте. Хто ти?
-Просто клітка для сплячої особистості. Ви задоволені?
-Яка?
-Це не ваша справа. У мене немає жодних здібностей. Те, що сидить у мені скуте і спить. І я раджу вам не грати з вогнем і не будити лихо, поки воно спить тихо.
Дмитро вивчаюче дивився на дівчинку.
-А Воно точно спить. Як на мене, то заворушилося. Це щось добре чи зле. Важко зрозуміти.
-Не те й не інше. Істота нейтральна.
Чоловік схилив голову на бік.
-Воно сердиться. Я правий?
-Здебільшого на вас. Ви лізете туди, куди зовсім не варто пхати свій ніс.
-Зрозуміло. Я не маю наміру турбувати цю сутність. Мене більше турбує дещо інше.
-Що?
Нерви дівчинки були натягнуті, як струни, боячись ненароком сказати зайвого. Якщо скаже не подума- вши, то у чоловіка може виникнути ще низка запитань, а їй цього не потрібно.
-Це ти ділишся з навколишніми удачею, або ця сутність, що сидить у тобі.
Діана здивовано дивилася на чоловіка.