Розділ 6. Частина 2. Вечір в підземеллі.

-Може книга і не робить нікому компліменти, але й не змушує почуватися не у своїй тарілці. - обізвалась Діана. Тепер вона не хмурилася, а зніяковіло посміхалася. Може її настрій трохи й підскочив, але збен- теження та невпевненість нікуди не поділися. Дмитро так само викликав у неї стійке бажання схопитися на ноги і втекти. Але приводу для такого маневру їй поки що не дали.
-Тобі незатишно з нами? - здивувався Микола. - Чому? Що в нас такого? Ми тобі соку замовили, пере- кус а ти досі не доторкнулася.
Діана знову відчула, як фарба приливає до обличчя і зраділа тому, що у приміщенні панує напівтем- рява. Тут же схопилася за склянку із соком.
-Ви не моєї вікової категорії, тим більше чоловіки. Я навіть не знаю, про що з вами говорити. Ви дорослі дядьки, а я підліток. І добре Інга, ми з нею знайомі, але вас то я бачу за великим рахунком вдруге.
-Це єдина твоя проблема? Різниця у віці та протилежність статей?
-Проблема в тому, що я ніколи не спілкувалася з людьми вашого віку та становища. Рідня не рахується.
-То чому б тобі не спробувати цьому повчитися? – запропонувала Інга. - Вміння комунікувати не лише з книгами, а й з людьми дуже непогана навичка.
Діана невдоволено подивилася, як дівчина відпиває з соломинки коктейль.
-Ти у нас така розумна, комунікабельна. Може, покажеш майстер клас? А я подивлюсь, повчуся збоку. А то я минулого разу, якось не в'їхала в суть процесу. Ти вже вибач, але особливо швидкою кмітливостю я не відрізняюся.
Інга оторопіло дивилася на сусідку впустивши соломинку в склянку.
-А Що тут складного? Ти з людьми не вмієш спілкуватися?
Діана заперечно хитнула головою. 

-Ну, Не пощастило мені. Таке трапляється. Може якби мої предки не розбіглися і мене запхали в ту дірку я б усієї цієї майстерність навчилася б куди раніше. А так, якщо ти взялася долучати мене до світ- ського життя, то давай, вчи. А то тільки підколюєш.
Діана зробила зацікавлену міну дивлячись на Інгу і як зразкова учениця склала руки на столі. Чоловіки посміхнулися, пожовуючи нарізні закуски, Інга нетипово дивилася на дівчинку.
-Та я тебе і не підколювала. Я просто сказала, що це корисно вміти спілкуватися.
Діана ствердно кивнула.
-Добре. А вчити мене ти як будеш? Мені лекційний зошит заводити, а то раптом я щось забуду.
Діана єхидничала, як могла. Чоловіки знову почали відверто підхихикувати, намагаючись не подавитися пивом.
Інга незрозуміло дивилася на дівчинку засмучено відставивши келих на стіл.
-Та що з тобою таке? Не зрозумію.
-Просто ставлю тебе на своє місце. Тепер ти розумієш, як мені зараз сидіти серед вас і дивитися на те, як ви наді мною насміхається, я вам слово - ви ха-ха. Я вам фразу, а ви в іржач. Щось не пригадаю, щоб я до вас у клоуни наймалася.
Чоловіки хихикати перестали.
-Та ми не над тобою сміємося. - почав виправдовуватися Дмитро, Микола активно підтримував товари- ша. - Навіть у думках не було такого.
-Та я як би вже в курсі, ви просвітили. Ось лише це виглядає саме так. Ось у чому проблема. Різниця у невідповідності віку, статусу, статей. Я гадки не маю як і про що з вами говорити. Мене цього ніхто не навчав. Та й правду кажучи мені і справи до вас ніякої немає. Я більше вважаю за краще водиться з собі подібними. Чи були у мене хлопці? Так, але точно не старше за мене на пару років. Чи маю друзів? Звичайно, але вони теж, як би не найдоросліше покоління. Це все одно, що посадити в компанію підлітків дворічну дитину. Розумієте, про що я говорю? Чи досі не доходить?
-Повністю. — одразу обізвався Дмитро. - Розуміємо. І розуміли це від початку. Як на немовля, звичайно, ми на тебе не дивилися, але усвідомлювали, що мозок у тебе працює зовсім іншим чином, більше того, ми самі, колись були у твоєму віці, так що зрозуміти тебе не становить для нас проблем. Тобі не треба нервувати з цього приводу. Ти нам сподобалася, і нам приємно спілкуються з тобою, тому й покликали побачитися, дізнатися, як твої справи. Дізнатися про тебе більше. 

-Ти дуже сильно морочитися на рахунок нашого статусу, Діана. – підтримав Дмитра Микола закидаючи в рот черговий шматок сиру та прожовуючи його на ходу. - Наш статус має значення лише у ділових відносинах, у звичайному житті ми нічим не відрізняємося від решти.
-Про що ти спілкуєшся зі своїми друзями, про те ж можеш говорити і з нами.
Додала Інга і Діана скептично дивилася на неї.
-Сильно сумніваюся.
-Чому?
-Тому, що зі своїми друзями я могла обговорити школу, вчителів, когось із однокласників, аніме, приміром чи свято, що насувається в школі. Моє життя було зав'язане на школі. Сумніваюся, що хоч хтось із вас знайомий з кимось із мого оточення, чи готовий слухати моє невдоволення пов'язане з навчальною програмою. Та навіть якщо і розповім вам про щось у цьому роді - вам буде це не цікаво. У цьому і полягає складність. Я знаю, що в місті все інакше, у вас можливостей, набагато більше мого. А в мене крім школи, вечірнього клубу, і дому за фактом нічого не було. Я з дому звалила, тільки для того, щоб хоч трохи урізноманітнити своє життя і в ньому з'явилося хоч щось крім школи та предків. Тепер слухаю ваші коментарі з цього приводу.
Коментів не було, всі сиділи і дивилися на засмучену дівчинку, яка щойно вивалила на них саму суть проблеми їхньої різношерстої компашки. Дмитро зовсім не зворушений цим спічем здавалося ані трохи не втратив свого інтересу до дівчинки. Микола спантеличено покусував правий край губи. А Інга ... Ну, Інга очевидно відчувала незручність.
-Вибач, я не подумала про таку різницю. Навіть на думку не спадало, що це може стати такою пробле- мою. Я якось ніколи з таким не стикалася. У мене всі друзі із міста, зі спілкуванням ніколи проблем не було. Навіть не знаю, що сказати.
-Їй просто потрібно більше часу, щоб влитися в той ритм життя, в якому живуть у місті, і звикнути до нового суспільства та його різноманітності. – Дмитро був спокійний, як гранітна скеля. Було схоже, що його зовсім не турбує той факт, що у дівчинки є подібні складності і його присутність її бентежить. - Всі ми різні, кожному потрібний свій відрізок часу на асиміляцію. До того ж, скільки ти тут, три дні живеш. Тримаю парі, ти далі магазину поки що нікуди не виходила. Усьому свій час.
Діана дивилася на нього відчуваючи себе трохи прибитий на тлі його адекватної незворушності.