Розділ 5. Частина 4. Нехочу бути брехухою.

Ще б трохи і на банківській карті батька не залишилося б нічого окрім нулів. Яким дивом дівчинка примудрилася вчасно зупиниться, відомо тільки Небесам. Наостанок зайшовши до книгарні вона ледве змогла відірвати свій погляд від такої омріяної серії книг, яку вона мріяла купити всю одразу і ціля- ком прочитати. Але дивлячись на ціни її мало не розірвало на частини від бажання придбати й усвідо- млення того, що нетреба нахабніти, батько може і розщедрився, але теж не філія червоного хреста. А тому замість цілої серії книг вона купила лише одну, заспокоївши себе тим, що пізніше купить ще одну, а потім ще.
Додому вона повернулася із завмираючим серцем, чекаючи зустрічі з незадоволеним батьком, адже витратилася вона пристойно, при тому, що від частини бажаного довелося відмовитися. Але незадо- воленого батька не знайшлося, точніше він знайшовся, але трохи в іншому агрегатному стані. За ті кілька годин, що Діана ходила по магазинам, її батько встиг не тільки прийняти ванну, а й добре напити- ся. І тепер у своїй кімнаті під гомін увімкненого телевізора чоловік у відключенні спав. Перед ним на табуретці стояла пляшка з чаркою та тарілка з сирною нарізкою. Діана дивилася на картину маслом "Позбавлене почуттів тіло", що обм'якло не в самій вдалій позі без особливого подиву і вирішила його не чепати. Вимкнувши телевізор і прибравши табурет на кухню, дівчинка почала наводити порядок, а потім швиденько в душ і бігом до такої привабливої ​​та жаданої книги. Розібрати покупки вона зможе і завтра, і ось почати читати необхідно прямо зараз, бо ще трохи і вона лусне від нетерпіння, і переодя- гнувшись у піжаму дівчинка схопила книгу і застрибнула під ковдру, відразу ж поринула в чтиво погли- наючи сторінку за сторінкою. І тільки після опівночі, коли затихло все і навіть автомобілі на шосе Діана вирішила, що настав час лягати спати. Піднявшись з ліжка дівчинка вирушила до кімнати батька, звідти долинала якась метушня. Не бажаючи траплятися на очі хмільному чоловікові, вона поклала його банкі- вську картку на комод у коридорі і з-за рогу глянула на батька. Той прокинувся і вирішив залишок ночі провести в зручнішому положенні, а не в напівсидячій позі з головою, що повисла на грудях. І тільки після того, як вона переконалася в тому, що батько не має наміру більше робити жодних активних дій сама зі спокійною душею вирушила спати.
Засипала Діана в повній і всепоглинаючій тиші, під тихе і рівне клацання настінного круглого годинника з циферблатом, що світився різними кольорами, що діяло на неї, як заспокійливе. Їй нічого не снилося, вона практично миттєво провалилася в порожнечу і цього разу Морфей подарував їй такий довгоочі- куваний та неймовірно необхідний спокій. Сон без сновидінь - найкращій на думку Діани зі станів у яких вона взагалі може перебувати, бо тільки у цей момент він знаходить справжній спокій і тишу, сни можуть відвідувати її лише під ранок за кілька годин до пробудження. Діана в тиші заснула і в ній же прокинула- ся. Повністю виспалася, з легким відчуттям невагомості та голоду, ніби її вночі підвісили у повітрі разом із подушкою. Тіло занеміло від нерухомості і тепер відчувалося, як чужорідне чи підвішене у повітря. Дівчинка потяглася і її відразу накрила млість. ЇЇ тіло геть відмовилося від будь-яких активних дій і дівчинка подалася його бажанню і просто змінила позу, повернувшись на інший бік. Не хотілося робити нічого, окрім, як взятися за книгу і продовжити читання там десь кілька годин тому зупинилася. Але велика доля розпорядилася інакше, її телефон завібрував на тумбочці ліжка і кімнату прорізав дзвінкий звук її старенького апарату. Купивши собі новий девайс вона так і не спромоглася його розпакувати вирішивши зайнятися цим наступного дня і слухаючи такий неприємний писк дівчинка вирішила, що більше тягнути нічого і цей час настав.
Діана потяглася за дзижким і тремтячим подразником і подивилася на табло. Інга. Дівчинка скинула брови.
-І Чого їй треба? – Діана зітхнула і прийняла дзвінок. – Слухаю.
-Привіт. Чи не завадила?
-Ні. Привіт, я тільки прокинулася.

-Ух ти, пізно лягла?
-Ага, Книгу читала. Хотіла проковтнути її за одну ніч, але не подужала.
На тій стороні зависла тиша.
-А ти справді книжковий черв'як, як я подивлюся. Хмм.
-Ти Щось хотіла? Чи так просто вирішила запитати про мої справи?
-Емм, а так. Що робиш сьогодні ввечері?
-Читаю.
Інга, якось невпевнено хихикнула.
-Ем ... розумію. Хмм ... заняття корисне, і має бути дуже цікаве, але я тут подумала, що якщо вийдемо погуляємо, проведемо час увечері разом.
-У клуб більше не піду. Навіть не проси. - відразу на корені відрізала Діана. - Мені й минулого разу вистачило з головою.
І знову тиша.
-Тобі так не сподобалося?
-Дуже негативний досвід. Як згадаю, так голова боліти починає.
-Шкода, а ти так сподобалася Дмитру. І Микола про тебе питав.
Діана, як громом уражена дивилася в простір.
-Чого? Інго, ти взагалі себе чуєш? Чим це так, я могла їм сподобатися?
-А Чого тут такого? Ти дівчинка видна і далеко не дурепа. Чому, ти думаєш, не можеш їм сподобатися?
-Інга - Вже серйозно і навіть суворо заговорила Діана. - Досить. Вони дорослі мужики, я малолітка. В якому місці я могла їм сподобатися? Мене дорослі чоловіки не цікавлять, ким би вони не були.
-Ем ... Діана, вибач звичайно, але я хіба сказала, що вони на тебе запали, чи що? На мою думку, я сказала, що ти їм сподобалася, і тільки.
-І як ти накажеш мені це розуміти? Що це означає?
-Це означає дорога, що ти їм цікава як особистість. Хочуть дізнатися тебе краще, зав'язати дружні сто- сунки, які свого часу можуть бути корисними не тільки для них, а й для тебе самої. Їм цікаве та приємне твоє суспільство. Тільки й усього.
-Але навіщо? Не розумію.
Напевно, Інга тихенько зітхнула закотивши очі під лоба, оскільки відповідь прийшла не відразу.
-Діана, я тебе зрозуміти не можу, що поганого в тому, щоб мати нові цікаві та корисні зв'язки. Ти розумі- єш, що якщо потоваришуєш з ними, тобі вже нічого не страшно буде, вони і допоможуть, і захистять якщо щось, і порадять. У дорослому житті потрібні такі корисні знайомства, марними, ти і на рівному місці обзаведешся без жодних зусиль.
А ось такі, як Новак на дорозі не валяються, відкинеш дружбу - пошкодуєш, може не відразу, але колись тобі знадобиться допомога, а її в тебе не буде. Будеш з ним дружити, зможеш пробитися на гору.
Діана зітхнула, завалившись на подушку.
-І Чого вони від мене хочуть?
-Нічого особливого. Просто побачити та поспілкуватися.
-Не можу. Батько ввечері вдома. Я не можу йому сказати, що йду до клубу поночі. Мені п'ятнадцять, забула? Я взагалі не зрозумію, як мене туди минулого разу пропустили. Напевно виключно через тебе.
-Сонце, до твоєї відомості, до клубу можна приходити з п'ятнадцяти років. Я взагалі із тринадцяти туди бігаю.
-Я За тебе рада. Але навіть якщо й так, тато мене не відпустить. Та й я не знаходжу такі місця цікавими. Мені краще книжковий клуб, театр, кіно, на крайній вихід виставка або музей. Пити я не п'ю, музику гучну не слухаю, та й взагалі, мені незатишно у присутності двох дорослих мужиків перебувати. Навіть якщо вони янголи Господні в тілі, я гадки не маю, про що з ними говорити. Я до такого, напевно, не доросла.
-Добре, припустимо, ти не хочеш до клубу, а куди тоді хотіла б? Як щодо кафе?
-І як ти собі це уявляєш? Я підходжу до батька і кажу: - "Тату, а тату, а можна я в кафе поночі сходжу?" - А він такий... "З ким?" - А я така ... "Та мене тут мужики дорослі запросили, каву з ними попити. Ти як не проти, відпустиш?"
Діана кривляла голос, як могла пародуючи батька і кривляючи свій.
-Ти вже уявила собі його реакцію чи тобі у фарбах її проілюструвати?
Інга мовчала. Можливо осмислювала суть сказаного, а може думала, як так відповісти на таку незвича- йну тираду. А може, просто була в шоці, бо коли вона заговорила, голос був трохи глухуватим.
-Слухай, Діане, ти завжди така чесна? Чи лише з батьками? Невже жодного разу не брехала їм, щоб  втекти погуляти.
-Ні. А навіщо? Якщо мені потрібно було сходити на гулянки я ходила. Моя мати знала де і з ким я зустрічаюся та гуляю.
-А Вигадати нічого не можеш?