Розділ 5. Частина 3. Проблему вирішено.

Діана прокинулася тільки до обіду з тяжким почуттям голоду у шлунку. Слід було піднятися і сходити на кухню, але так ліньки виповзати з-під м'якого ковдри. Дівчинка перекинулася на інший бік і знову заплющила очі. У голові з'явився образ Дмитра і серце дівчинки нервово застукало. - "Навіщо йому брати і пропонувати їй свою допомогу? Хто вона йому? Він усім так допомагати прагне чи вибірково? Якщо всім, то тоді яким чином він так розбагатів? Якщо всім допомагати щось допомагалка зламається, на всіх нужденних коштів не напасешся? А якщо він допомагає вибірково, то за якими критеріями він вирішує, кому допомогти?" - Діана розплющила очі і повернулася на спину обіймаючи подушку-обій- машку, з якоїсь невідомої причини, їй було незатишно від думки, що вона може щось заборгувати цій людині.
Діана різко піднялася з подушки і сіла, в очах відразу потемніло від різкого відпливу крові від мозку до тіла. Голова повільно опустилася до підтягнутих колін і зручно на них лягла, руки мотузками обвили зігнуті ноги. - "Ні, у кого, кого а в нього допомоги просити не варто, хто знає, яка дурниця стукне йому в голову і він вирішить вимагати від неї подяки, дарма, що назвався волонтером".
Ці думки заспокоїли її і дівчинка, піднявшись з ліжка, поплелася на кухню розігрівати свій пізній сніда- нок. Їй треба було, як слід приготуватися до повернення батька, щоб у того не виникло жодної думки про те, щоб вигнати доню. Пройшовшись по будинку Діана протерла пил і полила квіти, а потім розклала речі в валізі. Пам'ятаючи вчорашню розмову з Інгою, дівчинка більшу частину речей викинула на смітник замінивши їх тим одягом, який подарувала сусідка. З якоїсь невідомої їй причини розбирати валізу повністю вона не стала. Невідомий голос у її голові тихенько з параноїдальними нотками твердив, що цього робити краще не варто, що якщо доведеться швидко звалювати з дому? І з тієї ж невідомої причини, Діана послухала цей голос. Навіщо? Сама не розуміючи своєї поведінки вона вирішила вчинити, як велить голос. Минулого разу цей параноїдальний голосок їй допоміг, може, це її ліва нирка відчуває підлянку від долі і попереджає її, щоб не розслаблялася. Адже може бути таке? Ну чи це її ангел-охоронець дистанційно намагається попередити і вберегти. Пам'ятаючи розмову Еммануїл та Ізунель вона знала, що ангелам заборонено наближатися до їхніх персон, але про допомогу неба на відстані ніхто нічого не говорив. А може це сама Ізуель з висоти свого божественного досвіду допомагає їй...
Загалом у шафі оселилося всього лише кілька домашніх одежин, які було не шкода залишитись, якщо щось трапиться. А потім вона пішла пройтися містом. Їй потрібна була тимчасовий підробіток бо тих грошей, які лежали в її гаманці, вистачить лише на поїздку до столиці, щоб взяти квитки туди і назад. А їй ще потрібно буде щось поїсти в дорозі, і може купити. Так що подітися нікуди, потрібна робота, хоч якась.
Але обійшовши все місто і набивши собі тягнучий біль у ногах, дівчинка так нічого і не знайшла. Нікому не хотілося брати на себе відповідальність за неповнолітню дівчинку. У засмучених почуттях прийшо- вши додому Діана прийняла душ і завалилася в ліжко. Їй не хотілося навіть їсти, вона вже почала було шкодувати, що йдучи з дому, не зажадала у матері свою банківську картку, на якій лежали аліменти батька за останні сім років. - "Мабуть, там зібралася чимала сума. Мати не витрачала ні копійки з того, що отримувала, а отримувала вона дуже і дуже пристойно." - У батька була шикарна зарплата інженера - архітектора, його місячні відрахування на аліменти були втричі більші від материнської зарплати. До того, як вона перестала з ним спілкуватися, він дарував їй на новий рік, восьме березня і день народ- ження дуже непогані подарунки. Його зарплата інженера при цьому дозволяла йому ще й жити на широку ногу. І той факт, що він майже щовечора напивався, не заважало йому утримувати квартиру в пристойному стані.
Зарившись у ковдру, дівчинка лежала і вишукувала у своїй голові можливості заробити, але в голову нічого не йшло. Що вона знала? Нічого, ні про доросле життя, оскільки дорослі ніколи не ділилися з нею своєю мудрістю, ні про те, як підлітки виживають у містах. У селі все куди простіше, напросився в помі- чники до якоїсь бабусі, по городу, чи корову в чергу на вигул зганяти і вже маєш копійчину. Власне так і були зароблені ті невеликі гроші, які зараз лежали в її гаманці. А як заробити у місті вона не мала не найменшої здогадки. Діана повернулася на бік упершись обличчям у подушку, до неї тільки зараз почало доходити, що йти так от з дому було дуже нерозумно. Потрібно було все передбачити, треба було подумати про те, як вона виживатиме сама, це ж добре, що батько не відмовив їй. Її непорушний оптимізм і впевненість у своїх силах розвалився і вона вперше побачила себе збоку. Ще ніколи вона не почувала себе такою убогою, жалюгідною та безпорадною. В голові спливли слова Дмитра: "у твоєму випадку, вижити буде складно, тобі потрібний захист, і опора в складній ситуації". - Дівчинка гірко посміхнулася міцно замружившись щоб не розплакатися від досади.
-Складно? Шановний Дмитро, ви трохи помилилися, не складно, а неможливо. Цей термін підходить мені набагато більше.
Ранок неділі дівчинка зустріла далеко не в найкращому настрої. Настрій був не десь на дні, він знахо- дився десь під плінтусом заритим метрів на п'ять під скупченням досади, образи, розпачу, і почуття власної нікчемності. Прийнятний вихід зі становища так знайдений і не був, а завбачливий голосок цього разу завзято мовчав не бажаючи висуватись, напевно, навіть у нього не було жодних варіантів, крім одного - "Дмитро, адже він пропонував допомогу, ну так звернися від нього не вбуде, а тобі полегшує.” – Але цей варіант був посланий далеко на хутір і з того часу її внутрішній голос мовчить.
Батько повернувся додому після обіду і на його вигляд було складно щось сказати, він не виглядав радісним чи похмурим з приводу приїзду дочки, він просто пройшов на кухню вмостився за стіл і вперся поглядом в доньку, яка ставила в мікрохвильову печі тарілку з супом.
-Бачився з твоєю матір'ю. - Рівно заговорив батько і хмикнув. - Я задоволений. Ти доросла до того, щоб піти проти волі матері та бабки.
-Я не йшла проти волі матері, ми майже досягли консенсусу, але баба, як завжди вставила свої п'ять копійок і наша дипломатична розмова згоріла чорним полум'ям.
Чоловік посміхнувся.
-І Куди ти думаєш вступати?
-Зі столиці прийшла відповідь на мій запит із коледжу, за екзаменаційними оцінками я проходжу до їхньої установи на бюджет зі стипендією та треба з'їздити здати вступні екзамени.
-А спеціальність? Мати сказала, що щось із комп'ютерами пов'язане.
-IT-майстер програміст. Створення різних програм та ремонт.
Чоловік схвально підібгав губи.
-Я так розумію, пристрасть колупаються в апаратурі у тебе від мене? Не погано, в нашій фірмі такі люди не аби як заробляють, іноді більше мого. Що ж схвалюю. А мати не дуже рада такому твоєму вибору.
Діана знизала плечима,
-Тут скоріше працює материнський інстинкт не хотіла відпускати.
-Можливо, хоча чесно сказати, я б теж не відпустив тебе так рано і так далеко. Ближче нічого не знайшлося?
-Ні. То на кого хочу навчатись у нашому місті лише платна основа. А мати сказала, що оплачувати навчання не буде. У нас був договір: ідеальні іспити, і безкоштовний коледж. Я в її вимоги вписалася, про те, де доведеться навчатися, ми не обговорювали.
Батько підклав руку під щоку про щось міркуючи.
-Ну навчання міг би сплатити і я. Чи не проблема, тим більше, що спеціальність дуже перспективна.
-Ні, не потрібно, я хочу сама. Не хочу тебе напружувати.
-Твоє право, але у столиці жити дуже дорого, потягнеш?
Діана знизала плечима, ну там же якось живуть студенти, чому я не зможу. Якщо отримуватиму стипе- ндію, на хліб з маслом вистачатиме.