Розділ 4. Частина 5. Сусідка.

Приблизно через дві години дівчинка відчиняла двері під'їзду будинку в якому жив її батько і колись жила вона з матір'ю. Зовні дев'ятиповерховий будинок анітрохи не змінився і навіть усередині було все по-старому. Його квартира знаходилася на першому поверсі що не могло не порадувати Діану, оскільки вона жах, як задовбала тягти за собою цю горе-валізу.
Так уже вийшло, що валіза в сімействі була одна, з нею колись мати пішла від батька і тепер Діана з цією ж валізою пішла від матері і бабки. Хоча спочатку у них було дві валізи, більша і менша. Але валізу по-менше було віддано дядькові Павлу, коли той став їздити на заробітки за кордон, а валіза по-більше залишилася так би мовити на господарстві. І все б нічого, але розміри цього чудовиська були просто гігантські. Більше метра заввишки, майже метр завширшки і приблизно півметра завглибшки. Сама валіза в порожньому вигляді важила приблизно кілограмів десять, якщо не більше і виглядала вельми переконливо, а після того, як Діана утрамбувала туди всі свої пожитки для переїзду в коледж цей гігант своїми розмірами реально став лякати свідомість дівчинки. Їй важко вірилося в те, що вона його все-таки дотягла. Окремою історією було те, яким саме чином вона запихала до салону автобуса та витягувала його по приїзді. Забитий ущерть саквояж не хотів відриватися від землі в руках дівчинки і відповідно залазити в салон. Благо, світ не без добрих людей, і пара сильних чоловічих рук їй у цій справі допомогли і при посадці і при висадженні, за що вона була дуже вдячна своїм помічникам.
Тепер залишилося тільки дотягнути гіганта до дверей, засунути в квартиру та свою спальню. І можна видихнути з полегшенням, а далі справа за малим.
Увійшовши в квартиру дівчинці миттєво вдарив у ніс запах чогось застоявшогося, ніби в цьому місці місяцями не викидали сміття або забули випрати брудні шкарпетки. Дівчинка залишила чемодан на порозі коридору та пройшла вздовж квартири. У кімнаті батька був порядок, принаймні візуально, у її кімнаті,напроти теж. Діана увійшла на кухню і все стало ясно. Очевидно не далі, як учора ввечері батько влаштував вечір з пляшкою і залишив на столі недоїдену копчену рибу, порожні пляшки з-під пива та горілки, недоїдки сиру та ковбаси, шматки хліба та розлитий по столу томатний сік. А вранці йому з похмілля ніколи було займатися прибиранням і він утік на роботу. Була п'ятниця вечора, а це означало, що сьогодні після роботи він не повертався додому, а прямо з роботи побіг на рейсовий автобус, щоб встигнути на останній рейс, що виходить із міста.
Діана зморщила носа. Вона знала про пристрасть батька до алкоголю, і її складно було чимось здиву- вати, але таку картину маслом вона бачила вперше. Її батько незважаючи на всі свої недоліки був досить охайною особистістю і любив порядок.
Дівчинка глибоко зітхнула і знову скривилася.
-Добре татусю, ти прийняв мене, вдам що тут нічого немає, прибрати на кухні не проблема. Ось відчиню вікна і відразу полегшає.
Дівчинка підійшла до балконніх дверей і пройшовши усередину до розпеченого сонцем балкону відчинила навстіж великі вікна. З вулиці повіяло гарячим літнім повітрям та вихлопними міськими газами. Так, це вам не забута Богом глибинка оточена сосновим бором, тут віяння свіжого повітря дуже відносне явище.
Повернувшись на кухню, їй на очі знову попався безлад і дівчинка знову важко зітхнула. Потрібно було терміново переодягатися та братися за збирання. І вона за нього взялася, а через сорок хвилин вона вже виходила з квартири виносячи сміття. Замикаючи двері на ключ Діана ледве встигла ухилилася від дверей сусідів, що відчинялися. Маленький тамбур наповнився солодким ароматом парфумів на порозі з'явилася Інга дочка сусідки Наталії. Невисока, струнка брюнетка з чорними очима років на десять старша за Діану.
-Ух ти, Діана, це ти?
Дівчинка від несподіванки зам'ялася.
-Привіт. Я, своєю власною персоною. Приїхала пожити у батька перед від'їздом до коледжу.
-Ух ти, - Інга округлилися очі ще більше і її обличчя витягнулося. - Вже до коледжу? Скільки тобі років. Востаннє, коли я тебе бачила, тобі й десяти не було.
-Ну, вже п'ятнадцять, як то кажуть, на місці не стоїмо, зростаємо.
Інга хихикнула.
-Що ти сьогодні ввечері робиш? Є якісь справи?
-Приготую вечерю і розбиратиму речі. Тільки й усього. Батько не готує на вихідні, коли їде до села. Так що зараз схожу скуплюся в магазині і готуватиму.
Інга задумливо глянула на дівчинку.
-Не хочеш сходити зі мною до клубу. Там у вас у селі, мабуть, і не розгуляєшся.
Діана замислилась.
-Навіть не знаю. Я в валізу збирала якісь вбрання, але які? Треба подивитися. 

-Якщо що, я своїми поділюся.
Діана невпевнено посміхнулася.
-Добре. Давай я чогось приготую а там видно буде. На голодний шлунок погано думається.
-У тебе мобільний є? Давай номерами обміняємось. - Дівчина дістала свій мобільний та приготувалася вносити номер Діани. - Говори номер...
Через дві години, коли Діана наїлася легкого дієтичного, приготованого власними руками супця і виклавши з валізи все своє барахло дівчинка задумалася про те, що одягу вона набрала чимало а ось одягнути то їй за фактом нічого, адже коли твоя мати насилу зводить кінці з кінцями і ще примудряється якось збирати на всякого роду ремонти, моди дотримуватися важкувато.
Її мобільний завібрував під кіпою одягу розкладеного на ліжку і дівчинка кинулася розгрібати мотлох, щоб дістатися до телефону.
-Алло.
-Це Інга. Ти там як не передумала?
Діана зітхнула.
-Я на межі передумати. Шмоття повна валіза, але я не впевнена, що вона підійде для клубу. Буду рада, якщо зайдеш і подивишся, може, що й придумаємо.
Реакція Інги була очікуваною.
-Так, тебе не балували гарним одягом. - Дівчина, що прийшла, хвилин п'ять мовчки дивилася на одяг перш, ніж розкрити свій рот. Було видно, що в неї на думці крутиться дуже багато різних зауважень, але та вирішила залишити їх при собі. Інга почухала свій орлиний ніс. - Давай домовимося так, я подарую тобі свій одяг якщо ти пообіцяєш позбавиться цього кошмарного барахла прямо завтра. - Діана дивилася на сусідку як на дурепу і почала було розкривати рота, що заперечити, але їй не дали. - Я пару місяців тому погладшала на пару зайвих кілограм і тепер у деякі речі просто не влізаю. Вони хороші і майже нові, одягнути їх, як розумієш не можу, а викинути шкода. - Інга перевела погляд на трохи прибиту дівчинку. - Ти як не проти? Не гидуєш?
Діана замотала головою.
-Ні. Я не входжу до числа найбільш гидливих.
Інга розпливлася в посмішці.
Чудово. Тоді ховай цей жах костюмера і бігом до мене. Стукати не треба, просто заходь, а я піду пошукаю в шафі речі.
Діана так само розгублено кивнула і до її свідомості повільно стала доходити одна ну дуже неприємна думка. Це ж, що такого паршивого має статися в найближчому майбутньому, що їй за день одразу двічі посміхнувся успіх. Один раз – випадковість, два – збіг, а три закономірність. У її житті рідко відбувалися випадковості, про збіги та закономірності взагалі не варто було говорити. Тож якщо найближчої доби їй пощастить ще раз, то треба буде йти до церкви і просити, щоб за неї молилися, бо така кількість халяви в її житті найшвидше закінчиться якоюсь халепою космічних масштабів.
Дівчинка жужмом скинула всі свої пожитки в чемодан і вийшла з квартири замкнувши вхідні двері, і відразу відчинила двері сусідів натиснувши на ручку.
-Я Прийшла! - оголосила та про свою появу.
-Заходь. -Почулося з глибини приміщення і Діана по старій пам'яті пішла до спальні Інги. - Дивись ... - Дівчина розкидала по своєму ліжку свої речі, так само, як це нещодавно робила Діана. - Як тобі? - У дівчинки не було слів і та просто невиразно хмикнула. - Чи не подобатися? Діана подивилася на сусідку.