Розділ 4. Частина 3. Неприязнь до дому.

Її мати схаменулась лише коли загриміли важкі двері металевих воріт і дівчинка з важкою поклажею вийшла за межі рідного будинку з повним наміром більше ніколи сюди не повертатися. Не тому, що страшно, а тому, що розуміла, робити їй тут нічого.
-Стій. Куди ж ти?
Діана обернулася.
-Іду. Житиму з батьком.

Жінка знову здивувалася в шоці дивлячись на дочку.
-Що? Ти у своєму розумі?
-Абсолютно. Маю право і ти не заборониш мені. Мені вже, якщо що уже п'ятнадцять.
-Та Що на тебе знайшло. Ти пряма сама не своя. Що з тобою діється, я тебе не впізнаю.
Діана байдуже дивилася на матір. Відповісти їй було нічого і тому дівчинка ляпнула перше, що спало на думку.
-Перехідний вік, мама. Просто пубертат. Кажуть це минається з часом.
Діана розвернулась і пішла тягнучи за собою за ручку валізу на колесах. Мати зупиняти не стала. Як тут зупиниш, якщо дочка виросла, і сама хоче піти. Причому, на якомусь фанатичному рівні ненавидить свій рідний дім. Хоча правду сказати вона ніколи місце свого проживання будинком і не вважала. Бабуся постаралася вбити в голову внучки одну істину: - у цьому будинку вона ніхто, утриманець не має ні права на куток в домі, ні на голос чи думку. Так Стефанья Остапівна фанатично оберігала своє чільне становище в будинку при тому, що на корону в сімействі ніхто не претендував. Просто всім хотілося демократії, а вона цього допустити не могла. Діана ніколи не ставилася до цього будинку як до чогось, що потрібно оберігати, любити і піклується. Одного разу під час сильної бурі на їхній будинок прилетіла покрівля сусідів пошкодивши їх власний настил, дівчинка анітрохи не засмутилася. На зауваження матері вона з усмішкою відповіла, що готова жити будь-де, аби не тут. Додавши, що цей дім слова доброго не вартий, диво що він взагалі не звалився їм на голову і порадила матері по можливості тікати з цього болота кудись. Може це знак, що настав час змінювати обстановку, а не сидіти в цьому гадюшнику.

Гуркіт був таким, що здригнулася підлога. Була глибока ніч і буря біснувалася, як осатаніла. Громи та блискавки, злива була такою, що сто літрова бочка, що стояла у дворі біля вхідних дверей, наповнилася за дві з половиною хвилини. На електропідстанції відрубало електрику і в трьох поселеннях будинки залишилися з обірваними електропроводами. Тієї ночі навіть дерева в сосновому лісі поблизу села були вирвані з коренем, сила вітру була такою, що видерті стовбури проносилися над землею і ті падали на землю в метрах двадцяти від того місця, де росли спочатку. Як тієї ночі встояв їхній будинок і не впав загадка століття, оскільки встояти вийшло далеко не кожному будинку. Майже в кожному будинку було вибито вікна, і з півсотні будинків по всьому селищу було зруйновано. В основному страждали дахи будинків, але в особливо старих спорудах руйнувалися навіть стіни, хоча таких було порівняно небагато. Висока ялина біля будинку далеких сусідів, що росла, на вулиці теж не витримавши натиску вітру впала прямо на дах будинку і та провалилася прямо всередину житлового приміщення. Жителів врятувало лише те, що за кілька годин до початку бурі вони поїхали погостювати до кумів, прихопивши з собою дітей.
Коли на будинок, де жила Діана, прилетів сусідський дах, всі схопилися зі своїх ліжок, намагаючись зрозуміти в чому справа. Мешканці будинку зійшлися в гостьовій кімнаті, щоб обговорити те, що відбувається. Дід зголосився вийти подивитися, що там та як, баба пішла навпомацки на веранду шукати у своїй допотопній скрині гасову лампу, таку ж стару на вигляд, як і вона сама.
Через кілька хвилин засвітилося світло і ще кілька хвилин увійшов мокрий до нитки дід. Вода лилася з нього на підлогу так, ніби він поринув у цю діжку і не обтрушуючи увійшов до будинку, навколо нього тут же утворилася велика калюжка.
-Ну Що я можу сказати. Видно, чий то дах у нас у гостях. Розглянути добре не вдалося, вода застилає очі, навіть ліхтар не допомагає. Завтра точно буде зрозуміло, від кого нам такий подарунок прилетів. Але, швидше за все, доведеться дах нам міняти. При ударі скрегіт не гарний був чути.
З ранку Діана, прокинулася трохи пізніше за інших та скептично оглянула масштаб трагедії. Бабця причитала, дід возився в майстерні, а мати болісно потирала скроні.
-Цікаво, як він взагалі не звалився нам на голову? - здивувалася дівчинка дивлячись на матір. Там по глухій стіні тріщини пішли. Настав час звалювати звідси, поки є така можливість. Ще однієї такої бурі він не витримає.
Мати відірвалася від своїх думок і дивилася з роздратуванням на дочку.
-Про що ти? Куди звалювати? У тебе є ще один будинок на прикметі? Заради Бога Діана, йди займися чимось.
- Ти збирала гроші на будинок. Чому не купити новий, ближче до міста. Адже ти накопичила чимало. Досить і цей зремонтувати, нехай дід з бабою тут живуть і нам новий купити. Не обов'язково великий, але ж можна. Або квартиру у сусідньому селі. Тільки не кажи, що тобі це не по кишені. З твоїм умінням накопичувати грощі нізащо не повірю, що в тебе в кишені пусто.
Мати в шоці дивилася на дочку.
Чого ти взяла, що я коплю на дім?
-Чувала твою розмову з бабкою.
Жінка зітхнула.
-Не на дім. А на газ та водопровід у будинку. Суми просто не зрівнянні. Ти хоч уявляєш, скільки мені доведеться збирати на будинок з моєю то зарплатою. Чого тобі тут не сидиться, не зрозумію.
-Ненавиджу цей будинок. Я тут ніхто. А верховенство бабки мені вже у печінках сидить. Теж мені цариця.
Діана розчаровано розвернулася і почала йти, як раптом вона згадала.
-А Аліменти. Ті, які виплачує батько. Якщо додати їх.
Ольга Степанівна глибоко зітхнула, закотивши очі під лоба.
-Не вистачить, Діана. Не вистачить. Тебе до школи збирати. На навчання збирати. Та й на чорний день будуть потрібні.
-У мене цей чорний день настав відколи ми сюди переїхали. Коли витратиш на мене? 

Чи мій чорний день не сходиться з твоїм? То я розумію.
Діана пішла залишивши роздратовану матір стояти в подиві збиратися з думками. Гонор у доньки був дай Боже кожному такий і з кожним роком ставав ще більшим. В кого вона така вдалася жінка не розуміла, хоча що тут було розуміти, Марченковське поріддя це тобі не фунт родзинок.