Розділ 3. Частина 2. Нове життя.

ІзунЕль спала, і сон її був міцний. Нехай Вона і відгородилася від усього сущого навколо, але якісь
уривки того, що відбувається у всесвіті все ж таки до Її сплячої свідомості доходили. І перед самим її
пробудженням на неї раптово звалився потік інформації. Точніше це більше скидалося на спогади однієї конкретної особистості, її емоції, почуття та бажання. Шквал нових відчуттів нахлинув на Хірусин і Та по неволі почала в ньому тонути. Ніколи раніше такого не відбувалося, ніколи раніше нічого чужорідного не вливалося в Її розум і дух і від того її сон раптово перервався. Її дух хірургічним, філігранним чином злився воєдино з якоюсь людською душею. Звідки стало зрозуміло, що душа людська? Та все просто. ІзунЕль відчула в Собі домішку чистої Батьківської благодаті. Саме Земля та все живе на ній було створено Ним і від Нього. І нехай їхні сутності були дуже схожі, але також сильно відрізнялися один від одного. І разом з тим Хірусін відчула, як на Неї давить дивна, ні нащо не схожа скутість. Начебто кожен атом її сутності був з чимось пов'язаний. Спроба звільнитися привела лише до того, що на неї наринув черговий потік людських емоцій і її ще глибше засмоктало в безодню чужорідної людської душі. Така сильна, гаряча і полум'яна. І тут Ізунель прокинулася.
Нічого подібного Вона раніше не відчувала. Її страх перетворився на щось мокре та липке що роз- тікається по всьому Її ...

Що це? Тіло? У неї було тіло. Людське, тендітне, безпорадне та немічне тіло здатне зламатися від най- меншого нещасного випадку. Тіло, яке могло відчувати біль, холод і спеку і навіть відчувати втому. ІзуЕль підскочила на ліжку і її потилицю тут же пронизали тисячі голок, в очах потемніло,  в роті заповнинею слиною стало ніяково, а серце в грудях відбивало нерівну чечітку намагаючись вирватися з грудей приблизно через горлянку, і Вона знову опустилася на прим'яту під Її головою подушку. Стільки нового проникли в її мозок так легко і вільно, ніби всі ці речі мешкали в ній завжди. Що таке чечітка та потилиця? А від чого серце б'ється так не рівно, а головне звідки в Неї сарце?. І чому почуття спітнілого тіла не лякає Її, а просто нервує, так ніби це нормальний порядок речей у її житті. І чому її не дивує той факт, що в неї є тіло. Здивування ніякого не було, усвідомлення того, що відбувається, прийшло мит- тєво і відразу викликало бурю вже не чужорідних а своїх емоцій. Жах, гнів, лють: - все змішалося і пере- творилося на приправлену кашку чужорідними думками та спогадами, відчуттями тепер уже Її ново- набутого тіла. Тілу було добре. Воно лежало під теплою ковдрою на теплій подушці і серце більше не билося в скаженому ритмі. А ось дух який запхнули в душу рвався на частини. Так, тепер вона мала душу. Людська, нехай йому грець, душа, яка намертво вчепилася в Її дух як пришита. І нехай такий дисонанс завдавав їй болю відпускати вона не збиралася, та й судячи з усього просто не могла, бо просто залежала від нього. Тепер їй стало зрозуміло. Хтось, а саме Батько чи Брат запхнули Її в люд- ське тіло і прив'язали Її до нього нагородивши душею. Душа і тіло не можуть бути в тілі без духу. Дух - це життя всього живого, воно скріплює у людині всі його складові основи. Тому то людська душа і не
відпускала Її дух, оскільки просто не зможе без нього жити у своєму тілі.
Свідомість заполонили образи та думки тієї людської істоти всередині якої вона тепер перебувала. Тепер вона була не Хірусин Вселенської Рівноваги, не Донькою Творця, а людською дівчинкою під- літком п'ятнадцяти років, що живе в другому тисячолітті Нової ери. Новою ерою люди називали відрізок часу після Різдва Сина Божого. Так, Еммануїл теж відвідав Землю, ось тільки на відміну від Ізунель Він зходив туди добровільно і навмисно. А її просто скинули з Небес навіть не попередивши про вигнання не те щоб не спитавши особистої думки. І знову шок накрив розум Хірусін. Хвиля жаху і образи проко- тилася по свідомості божества, що прокинулося. Її всемогутню, прекрасну і всіма обожнювану, велику і могутню просто скинули на Землю, зачинивши в людської оболонці. І як Всесвіт зазнав такого прини- ження? У міру того, як все ще не людський розум обробляв одержувану інформацію до ІзунЕль стало доходити, що Її людське життя буде не легким. За спогадами Її людської особистості життя у дівчи- нки було зовсім не цукорка.
Майже злиденне становище Її матері не дозволяло їм жити не те щоб на широку ногу а й зводити кінці з кінцями теж завжди виходило. Тому їм доводилося жити в будинку бабусі – матері її земної мами в невеликому будинку на околиці одного маленького селища. Усвідомлюючи обстани ІзунЕль полегшено зітхнула, подякувавши Хранительницю Долі за те, що хочаб живе не в брудному середньовіччі а за доби нанотехнологій. Від її звичного способу існування далеко, але і на тому велика дяка, а судячи з Відчуття Земля не доживе до того часу, коли люди навчаться створювати технології подібні Небесним. Ізуель знову піднялася. Вже не схоплюючи пам'ятаючи її недавнє знайомство з чечіткою серця. - "Мабуть дівчина кволенька і зі здоров'ям не все ладом". -  Вирішила Хірусін і намірилася роздерти пути та звільнитися. Вона знала, що ніякі ланцюги Батька і Брата не зможуть Її утримати. Але тут у її назрілі плани втрутилася Діана. Та сама п'ятнадцятирічна дівчинка яка так люб'язно погодилася ділити з Нею своє тендітне тільце. Хоча знаючи Татка, наврядчи Він її питав.
-Ти Йдеш?
ИзунЭль завмерла дивлячись у свій відображення дзкркала на дверцятах шафи. Там сиділа розпатлана дівчина з блідуватою шкірою на обличчі і світло-коричневим ластовинням обрамленими пшеничного кольору волоссям і великими карими очима. Ошелешене обличчя в дзеркалі набуло задумливого виразу і дівчинка в дзеркалі трохи змінила позу сівши зручніше в той час, як сама ізунЕль навіть не поворухнулася.
-Знаю, Ти в шоці. Але Ти не можеш мене покинути. Я буквально живу за твій рахунок. Якщо ти розірвеш
пути то занапастиш не тільки мене, а й цілу галактику рознесеш у брязкіт і ще дві в прилеглі до неї. Знаю, Тобі все одно, але Владика Творець дуже засмутиться. До того ж, маю сказати, Ти тут не просто так. Тебе відправили сюди, щоб вирішити сімейну проблемку. Більше того, навіть якщо Тобі начхати на все, і навіть на свого Батька, то подумай, який біль Ти зазнаєш навіть просто спробувавши відірвати мене від Себе і який біль Ти відчуватимеш потім. Ти і я останні п'ятнадцять років зливалися воєдино стаючи єдиним цілим, п'ятнадцять років, невидимі нитки зшивали нас двох різних осіб у єдину істоту, і злиття сталося успішно. І може ми не стали єдині на всі сто, але й того, що є вже достатньо, щоб з'єднати нас на віки. Відірвавшись від мене, Ти ніби відірвеш від Себе шматок Самої Себе. Боляче буде, дуже, причому нам обом. І рана не заживе ніколи. Вона буде боліти вічно. Повір моєму людському досвіду; біль – це дуже не добре. Погано, коли щось болить. Ти просто вже не зможеш жити без мене, а я без Тебе. Так що давай без крайнощів. І думаю нам час уже знайомитися. Я Діана, і мені п'ятнадцять років. Навчаюся в дев'ятому класі. Точніше, я його закінчую.
Ізуель суворо спідлоба свердлила поглядом своє балакуче відображення.
-Яку там ще проблемку? Які проблеми може мати Моя сім'я? Батько давно позбувся всіх Своїх проблем. Моя Мати, Мій Світлоносний, а тепер і Я. Які у Нього можуть бути проблеми?
Віддзеркалення в дзеркалі байдуже знизало плечима.
-Не знаю всього, але походу, у Тебе з'явилася позапланова молодша сестра близнюк, існувати якій не належить і протиприродно. Начебто рівновага порушилася. Через це мало не стався колапс світових масштабів і Цю Твою Сестру розділили на дві протилежні складових і помістили до Тебе. Прийде час і Ти, тобто я хотіла сказати, ми повинні будемо Твою сестрицю відтворити у цьому світі вже не як єдину особистість, а як дві. Це все звичайно чудово, я рада послужити Творцеві, тільки якось ранувато прийдеться подорослішати, коли підійде час, мені здається я до цього не готова. В мої плани це яколь так рано не входило, але Кастіїл сказав, що коли виконаю своє завдання, то зможу далі жити як забажаю. Якщо чесно, то я не уявляю, як усе це відбуватиметься, але…
Ізуель недовірливо свердлила поглядом співрозмовницю не в змозі збагнути почуте. -
"Звідки у Батька ще одна дитина? Хто її міг народити, та ще й так, щоб народився близнюк?"
-Не розумію про що ти? – холодно перервала її Хірусін. - У мого Батька не може бути дітей, для цього
потрібна дружина. Її немає.
Діана здивовано скинула брови.
-Я думала Ти знаєш.