Розділ 1. Частина 4. Бешкетниця ІзунЕль.

ИзунЭль за своєю натурою була веселою і невгамовною, тому часто страждала від нестачі батьківської участі у своєму житті. Сучасні лікарі назвали б її діагноз Гіперактивністю та синдромом нестачі уваги. Матері не стало а Батько був зайнятий своєю творчістю. Тому Ізунель часто пустувала і балагурила. У неї за нашими мірками було все: розкішний будинок, незліченна орда прислуги що складається з охорони, співаків, веселунів, прибиральників, загалом повний набір про що можна тільки мріяти, був кращий друг, були розваги, але не було одного - батьків.
І нехай Світлоносний і був поруч замінюючи Їй і брата та друга, але все ж таки він не міг замінити Їй Батька і Матір. Їй хотілося говорити з Ним, хотілося, щоб Він глянув на неї і запитав, як справи Хотілося, щоб він відірвався від справ і хоча б час від часу якусь мить провів з нею. Загалом їй хотілося того, чого хоче кожна дитина. Але натомість Вона натикалася на Його якщо не байдужість, або зневагу за те, що Та відмовлялася дорослішати. Адже саме в іпостасі дитини Їй було найпростіше зносити тяжкість рівноваги Всесвіту на своїх плечах. У дитячому віці навіть коли тобі важко до смерті ти цього не помічаєш. Навіть найважча ноша не здається тобі такою вже нестерпною і ти з надією дивишся вперед сподіваючись і свято віриш у те, що завтра буде легше ніж учора.
І що б хоч якось привернути увагу Батька, Дівчинка балагурила час від часу  все сельніше. Але батько не карав її. З якоїсь невідомої для ІзунЕль причини Він міг тільки зі злістю подивитися на  Доньку пустунку. А ось Янголам доводилося не солодко. У кращому разі їм доводилося вислуховувати
догани, в гіршому - вони несли покарання, вирушаючи в особливе місце. Де особливі ангели карали тих, хто провинився дуже тяжкими методами. Колинебуть це місце назовуть Небесною В'язницею.  Місце зосередженим усередині самих стін Небесного Граду. Але це буде колись, а Зараз це просто місце для покарання. Там було кілька видів покарань. Перший з них промивання свідомості самого янгола. Не найболючіший, але й не найприємніший метод. І фізичне покарання - процес, коли із самого янгола висмикують пір'їнки. Оскільки крила Ангела не тільки потужна зброя та найміцніший захист, а й найніжніша і найчутливіша ділянка тіла. Ну чи відокремлюють Благодать від плоті, що саме собою є страшною мукою. Оскільки повністю цю Благодать не відокремлюють від тіла, а тільки як би смикають створюючи таким чином сильне почуття болю, що тягне. Таку розправу переніс навіть Світлоносний.
Одного разу блукаючи Всесвітом ІзунЕль втекла від Світлоносного і потрапила в один із світів, де жили могутні і сильні істоти подібні до драконів опинившись у лігві одного з них. Накинувся на Неї один з них і зав'язалася там між ними моторошна бійня й ІзуЕль понесла б чималу шкоду якби Світлоносний не знайшло її і не врятувало. В останній момент він відштовхнув її убік, але сам потрапив під шпишак на хвості істоти і його крило пришпилило до підлоги печери. Найпотужніший щит янгола не встояв від удару чудовиська. Завило Сяйвоносний від болю не в змозі звільнитися і можливо тут прийшла б його остання година, але Ізунель в люті зрушила на істоту всю свою міць і знищила ворога так, що залишився від нього тільки попіл.

-Світлоносний! - покликала Хірусін до Янгола відчуваючи сильне хвилювання за друга. - Навіщо? Адже я впораласяб. Ох! Твоє крило. Ти поранений. Ізуель зцілила рану на крилі Янгола, але слід від шипа залишився як пам'ять. Ізуель часто гнівила Отця. Іноді її хуліганства були дрібними і незначущими, як, наприклад, витівка, вилити все Янгольське вино в безодню, або зіпсувати святкове вбрання братика, поцупити Його вінець і сховати десь подалі від Його очей, щоб старший братик гарненько пошукав. А Вона в цей час чудово так з нього посміялася б. Або влаштувати грандіозний галас під приводом хибної тривоги. Так, у цьому їй не було рівних. Дівчинка що не кажи, а веселитися вміла. Але були й випадки, коли небожителям було не до сміху. Ізуель могла гуляти де хотіла і робити що забажає, за єдиним винятком. Батько суворо заборонив Їй виходити за межі Всесвіту і переходити на територію Пустки. Також Він дав чіткі накази янголам, щоб ті стежили за Його Донькою і та не полізла за край. І Дівчинка виконувала наказ. Не тому, що була слухняна, а просто тому, що Пустота її не цікавила. Але ось одного разу Ізуель вкотре втекла від очей Світлоносного, Її раптом відвідала геніальна ідея сходити до краю всесвіту і подивитися а що там за гранню. І вона зійшла, але не втримавшись на краю, провалилася в порожнечу. В'язку і тягучу а ще холодну і якусь надто вже могутню. Дівчинка ще ніколи не відчувала на собі настільки могутній вплив будь-чого. Порожнеча повільно, але впевнено засмоктувала Хірусин, як болото і Та не могла вирватися з неї, як би сильно Вона не намагалася. Пустота чіпкими путами обплутала Дівчинку, потужними кліщами вхопилася за неї і з неймовірною силою висмоктувала з неї її ж сили. І закричала Ізунель до Янголів і до Отця від безвиході, але ніхто не озвався. Янголам навіть на думку не могло спасти, що Донька Творця замумає таку дурість. Світлоносний обшукавши кожен кут упав у розпач і вже готувався до нової догани від Творця, як ненароком зустрів Час, що біжить у далині. І поспішив Янгол наздогнати час, щоб спитати, чи не бачило воно Рівновагу. Час ту ж мить відповів, що трапилося з пані його і де її шукати і як допомогти.

Злякався Світлоносний і скликав свиту і помчав він на допомогу вже знесиленій і притихлій Дівчинці. Жахнулися ангели від побаченого, бо Господиня їх уже ніби повністю була похована під товстим шаром холодного мулу Пустоти. Ринулися вони рятувати Її і багато з тих, що прийшли до Неї на допомогу загинуло там. Порожнеча поглинула ангелів і поховала у собі приспавши вічним сном. А ті, кому пощастило вижити повернули Хірусін додому.
Творець побачив у якому стані повернулися Янголи і дізнавшись, що багато хто з них загинув за те, що Донька Його пішла в порожнечу страшно розлютився і звелів цього разу покарати Світлоносного у в'язниці за те, що той не вгледів за Донькою Його. Так НесеСвітло вперше випробувало на собі муки Небесної в'язниці.
І прокинулася Хірусин, і не побачивши друга свого поруч із собою, стала шукати його і розпитувати про нього. І відповіли Їй, що НесеСвітло запертий і підлягає покаранню. Заплакала Ізунель і звільнивши Янгола свого почала плакати над ним і вимолювати прощення у нього заліковуючи рани його та втішаючи хвору душу друга.
-Я не серджуся на тебе Хірумі. Адже я люблю тебе, та й ти ще дитя. І любов моя до тебе надмірна.
Почала нарікати Хірусин на Батька свого за те, що Той покарав невинного замість неї. І почув ремствування її Батько і закликав Доньку Свою до Себе кажучи.
-Я покарав Світлоносного за те, що не встежив за Тобою. Але Я на нього не гніваюсь. Та й на Тебе також. Бо ти теж це покарання зазнала. - здивувалася Його промовам Донька. Бо не розуміла, яке
Вона могла понести покарання поки відсипалася. - Муки Світлоносного і єТвоє покарання. А ще, Ти
винесла для себе урок, що просто так, для Тебе обмежень ніхто не ставитиме. Усьому є своя причина. У порожнечу навіть я не сунуся.
-Чому ти просто не пояснив мені про те, що таке Пустота? Я б і не лізла.
-А хіба так складно просто взяти та виконати одне єдине правило, яке тобі оголосили? Невже так складно просто коритися моєму слову, не ставлячи зайвих питань? Ти не послухалася Мене Ізунель. Виявила надзвичайно непокору. Хоча, чому я дивуюся, ти ніколи особливою розсудливістю не відрізнялася. Ти не хочеш дорослішати і брати на себе відповідальність за що-небудь.
Окрім Світлоносного тебе взагалі нічого не хвилює. Я думав, що створивши для тебе такого друга, як Світлоносний, ти захочеш подорослішати, стати серйознішою і відповідальнішою, можливо навіть захочеш взяти його Собі в пару, як чоловіка. Можливо, навіть підеш і у всесвіті створиш свій власний світ, такий, у якому тобі було б добре. Але ти навіть про це не подумала. Я вже не знаю, що з тобою
робити. Від Твоєї невгамовності немає жодного порятунку, Ти просто ходяча катастрофа Вселенських масштабів. А тепер йди. Я більше не бажаю тебе бачити, поки ти зрештою не схаменешся.
Сподіваюся у тебе вистачить розуму не піти стопами Своєї Матері, бо на тебе чекає той же кінець.
І зрозуміла Ізунель, що Батько ненавидить Її і не любить. І з того часу Вона Його більше не бачила, і не
говорила з Ним, і не згадувала про Нього так, ніби Його ніколи й не було.
Більше Ізунель не дозволяла собі пустувати так, щоб за її пустощі карали Світлоносного. Бо як сказав Отець її, тільки він один хвилював її. Він один мав честь називатися Її братом. А як наскучить їй пустувати, то брала і навчалася мудрості Янгольської, у кожного з них потроху.