Розділ 1. Частина 3. Хвороба Світлоносного.

В той час, а Воно вже було і невпинно йшло вперед, Темрява була вкрай засмучена на чоловіка Свого,
тим що Світло зовсім забув про неї і не звертав на неї жодної уваги. Світло та Його Син створювали 
нові світи у своїх володіннях та їм було не до родини. Думаю, ви знаєте, як це буває. Коли голова
сімейства а потім і син, що підріс, з головою йдуть в роботу. Увесь свій час пропадають на ось цієї ось своїй роботі та додому повертаються, щоб просто переночувати, а вранці знову втекти до справ. Що залишається робити господині вдома? Тільки нудьгувати, проводячи довгі дні на самоті. Благо, що хоч у
молодшої є друзі і та не відчуває на собі гнітючої ваги самотності. У нашому світі, жінка стала б злитися і ревнувати, плакати і влаштовувати істерики чоловікові, що втомився після роботи. Приблизно те саме відбувалося і в них. Довгий час Темрява мовчки зносила самотність, а потім її терпець урвався і та зважилася нагадати Світлу старшому про Своє існування. Темрява розгнівалась і її гнів вилився на все, що створив її чоловік. Вся його праця пішли прахом і були стерто в пилюку. Він спробував напоумити дружину, але та вже нічого чути не хотіла, вимагаючи свого. І що б припинити руйнування Світло виступило проти дружини війною. З якоїсь причини Чоловік не бачив болю своєї дружини. Його повністю поглинула можливість творення. Він захотів стати Творцем і Богом і він ним став і що б захистити те, що створив Йому довелося піти на крайні заходи. Темрява більше Його не приваблювала і Він як у нас кажуть, подав на розлучення. А щоб колишня Дружина Його не дошкуляла, то створив клітку, особливе
місце і зібравши наймогутніших з Янголів, спіймав розгнівану темряву і замкнув її в клітці.

Дочка Світла , Ізуель Ель дізнавшись про те, що сталося, поспішила до Батька і побачивши замкнену розлючену Матір дівчинка засмутилася, стала проситися у Батька, помилувати матір та марно. Батька був дуже не задоволений Дружиною. Ясно було, що Батько не звільнить її, як би Його не просили. Він відділив її плоть від духу і плоть її викинув поширитися по Всесвіту, а ослаблений битвою та ув'язненням дух перетворив на непорушне насіння і викинув його не дивлячись куди. Насіння ж упало на порожню вкриту мороком планету і Та дуже - дуже довго пролежало там забуте всіма. До тих
доки Доля не розпорядиться, і про неї не згадають.
Залишалося лише одне, віддати комусь ключ від клітки Темряви на вічне зберігання. Світлоносний втішав ІзунЕль, адже як, дівчинка втратила Матері. Нехай не найкращою, але Та хоча б зрідка приділяла свою увагу Дочці.
Скажімо так, батьками Світло та Темрява були ще тими. Темряву турбувало лише Світло, а точніше його повна байдужість до неї а Світло дбало тільки про Сина і про своє творіння. ІзунЕль була надана
сама собі під опікою Янголам. Батьку швидко набридло невгамовне створіння з дитячими амбіціями.
Навіть незважаючи на те, що розумом, мудрістю, силою і владою вона не поступалася ні Батькові, ні Матері ні Брату. Ель-Ор Бажав, щоб і Його дочка подорослішала і пішла Його шляхом, взяла і зайнялася чимось, що в урізноманітнювало б їхній світ, принесло більше затишку, тобто зробила свій внесок у удосконалення Всесвіту. Але Дочка аж ніяк не хотіла дорослішати. Їй імпонувало Бути
безтурботною дитиною не обтяженою нічим серйозною. Достатньо було й те, що на її плечі була покладено турботу про рівновагу Всесвіту.
Якось Батько скликав усіх мешканців Обителі.
-Я прийняв рішення у тому, хто стане хранителем друку Темряви. Моє рішення продумане та
остаточне. Світлоносний, вийди сюди.
НесеСвітло оторопів, але підкорився. Але йому шлях перегородила ІзунЕль.
-Ні. Я проти. У Твоєму підпорядкуванні тисячі й тисячі ангелів, вибирай будь-кого, але не Мого Світлоносного. Він Мій, і Я не дозволю Тобі повісити на нього цю ношу. Можеш вибрати Мене, у Мене
достатньо сил знести тягар. Я сама зіткана з Темряви.
-Вона твоя Мати, має над Тобою владу. Ти не можеш знести її, Ти звільниш її. І вона знову стане
руйнувати все те, що я створю. Мені потрібний той, хто буде неупереджений до Неї. Той, хто зможе
противитися їй, хто не підкориться благанням і вмовлянням. І це Світлоносний.
-Ні! Не стане! - розлютилася Хірусин і Всесвіт здригнувся від почуттів, що хлинули на неї. - Шукай Собі іншого сміливця.
Але Світлоносний посміхнувся втішаючи Хірусін.

-Не турбуйся, моя Хірумі, Я впораюсь, не дарма ж я найсильніший серед братів своїх.
Ангел вийшов до Творця підбадьорливо посміхаючись ІзунЕль готовий прийняти те, що Той йому визначив у спадок.
-Ні! Ти гадки не маєш, що вона з тобою творитиме. Тобі ж за фактом доведеться носити її в собі,
розлючену та запеклу. Її свідомість буде з тобою, вона отруюватиме твій дух і тіло. Вона отруїть тебе своїм гнівом, понівечить своєю ненавистю і бажанням помститися.
-Моя Хірумі. – знову посміхнувся Світлоносний. - Поки Ти зі мною, мені нічого не страшно. Я впораюсь
з будь-яким завданням. Тільки не залишай мене.
Так Несуче Світло стало хранителем першої у всесвітній печаті, яка за фактом була ключем від клітки. Нехай сама клітка була далеко, але вона була міцно пов'язана зі своїм ключем. І був недалекий той час, коли найпрекраснішого з Архангелів назвуть Лукавим, Сатаною. А доти він щосили намагався впоратися з двома поставленими завданнями: перша - невідлучно служити Ізунель, а друга недати поглинути його свідомість озлобленій Темряві. І друга справа була ускладнена тим, що Ізунель від нудьги часто хотілося побешкетувати, та повеселитися.