Розділ 10

Розділ 10

«Астрея»

Уперше за довгий час Астрея відчула себе бодай трохи живою. Виявилося, вона все ще здатна відчувати й кохати. Відкинувши вбік свою зім’яту сорочку, вампірша потягнулася й замурликала від задоволення. Годину тому Азіз покинув її, сказавши, що має термінову розмову з королем. Але він обіцяв повернутися і продовжити те, що вони розпочали. Від цієї думки Астреї хотілося верещати від радості, наче маленькій дівчинці.

Усі колишні образи на Азіза відійшли на другий план. З’ясувалося, що вони вже давно перетворилися на порох, а на першому плані залишилася лише покора і нічого більше.

Сівши, Астрея озирнулася довкола на безлад у кімнаті. Азіз був надзвичайно сильним і пристрасним, і це їй шалено подобалося.

Розкидані речі Астрея збирала повільно, прокручуючи в голові кожну деталь їхнього примирення. Натягнувши штани й засунувши руки в рукави сорочки, вона почула, як двері з глухим стуком зачинилися. Обернувшись, вона зустрілася зі злим поглядом Іо. Та, схрестивши руки на грудях, притулилася спиною до дверей і оглянула бібліотеку.

Відвернувшись від непроханої гості, Астрея кинула плащ і кинджал на стіл, сіла в крісло й запитала:

— Тобі щось потрібно? Чи, може, забула тут свої речі?

— Ні, — відповіла Іо, і Астрея відчула, що ця справжня вампірша прийшла із серйозними намірами, відстоюючи своє право на Азіза. Усміхнувшись, Астрея, взувши чоботи, підвелася і, застібаючи ґудзики сорочки, запитала в Іо:

— Тоді навіщо прийшла?

Відштовхнувшись від дверей, Іо лукаво всміхнулася, підійшла до столу і, застрибнувши на нього, мов невинне дитя, заговорила:

— Ваша дика гра з Азізом могла запросто розбудити й мертвого, особливо твої слова кохання.

— Ти що, підслуховувала? — поцікавилася Астрея, ледь стримуючи сміх. — Може, ти ще й підглядала?

Зобразивши на обличчі сором, Іо лише зморщила носик і презирливо скривилася.

— Знаєш, Астреє, — Іо вирішила говорити відверто. — Ти мені зовсім не подобаєшся, і ділити з тобою Азіза я не збираюся. Він буде моїм. Я — Іо Клоуд, і я отримую все, що захочу.

Астрея, не кліпаючи, дивилася на новоспечену суперницю. Іо вочевидь була владною особою, і це передалося їй у спадок. Адже клан Клоуд був панівним і славився надзвичайно жорсткими правилами всередині родини.

— Послухай мене, Іо, — Астрея вирішила владнати все мирним шляхом, без бійок. — Азіз не річ, і він має право сам вирішувати, що йому робити. Без образ.

— Ні! — вигукнула Іо, підхопившись на столі.

Тільки зараз Астрея помітила, що на рудій одягнений дорожній костюм коричневого кольору. Вилаявшись подумки, Астрея потерла обличчя і вся напружилася. Вона відчувала небезпеку, що виходила від Іо, яка, здається, давно чекала зручного випадку.

— Я ж ясно висловилася. Азіз — тільки мій! — Іо говорила наче вередлива дитина, у якої ось-ось заберуть улюблену іграшку.

Астрея всім нутром відчула, як розжарилося повітря в кімнаті — від Іо виходила хвиля справжньої спеки. Астреї ще не доводилося стикатися в бою зі справжнім, чистокровним вампіром. Вона знала лише одне: у них бувають свої особливі вміння. Наприклад, Азіз міг читати думки й так само передавати їх на відстані. Дехто вмів гіпнозувати або стирати людські спогади. Чим володіла ця Іо, Астрея й гадки не мала.

Відступивши на крок і піднявши руки в захисному жесті, Астрея промовила:

— Це ж безглуздя. Послухай себе з боку. Це нелогічно. Ти маєш заспокоїтися.

Оскалившись, Іо лише прогнівано рикнула у відповідь:

— Я нікому нічого не винна! Особливо тобі!

— Винна, — тихо заперечила Астрея. — Я могла б сказати Азізу, що ти навіть не змогла зрозуміти, хто я насправді.

Ці слова зачепили Іо за живе. Відштовхнувшись, вона стрибнула на Астрею з диким вогнем в очах. Вампірша теж була готова до нападу: вона різко відскочила вбік, і Іо пролетіла повз неї, наче кішка, приземлившись на ноги.

— Ах ти ж так! — Іо завдала удару кулаком у спину Астреї.

Удар вийшов не в повну силу; вампірша лише трохи похитнулася і миттєво відповіла, ударивши Іо ногою в груди. Задихаючись, руда попятилася назад, її обличчя спотворила гримаса болю.

Схопивши кинджал зі столу, Астрея заговорила:

— Припини! Не я це почала. Я лише захищаюся.

— Замовкни! — закричала Іо й знову кинулася в бій.

Відстрибнувши назад, Астрея відбила чергову атаку. Руда явно не надто вміла битися. Вампірші залишалося лише відбивати удар за ударом.

Раптом Іо зупинилася. Вона важко дихала, її обличчя перекосилося від гніву, а очі дивно заблищали. Астрея одразу відчула: суперниця щось задумала. Міцніше стиснувши кинджал, вона приготувалася до найгіршого.

Випрямившись на весь свій невеликий зріст, Іо розпливлася в усмішці. Поправивши волосся та куртку, що розійшлася по швах під пахвами, вона спокійно підсунула крісло й сіла в нього.

Астрея зрозуміла: зараз почнеться справжня вистава. Тікати було нікуди — інакше ця вискочка вважала б її боягузкою.

Цього не мало статися, адже для Іо Астрея була справжнім вампіром.

— Погралися і досить, — прошипіла руда крізь зуби. — Тепер моя черга.

Астрея зціпила зуби, готуючись до найгіршого: що б не задумала ця Іо, вона не здасть позицій. За хвилину жахливий біль, наче черв'як, оселився всередині неї. Щось буквально вигризало її зсередини. Вона стиснула щелепи ще міцніше, вирішивши не кричати, проте це було нічим порівняно з тим, що сталося далі. Перед очима в Астреї все застлало море крові, яка ручаями почала просочуватися крізь її власну шкіру.

Упавши на підлогу, вампірша дико закричала, а на губах Іо заграла єхидна посмішка. У цю мить Астрея зненавиділа її, хоча до цього ставилася терпимо. То ось яка сила у цієї Іо...

Біль на мить ущух. Тремтячи всім тілом, Астрея невідривно дивилася на руду. Та підвелася з крісла і не поспішаючи підійшла ближче. Присівши, Іо схопила Астрею за волосся і тихо прошепотіла їй на вухо: