Розділ 1

"Коли Ісус перелив на протилежний берег озера до землі Ґадаринської, двоє одержимих нечистими духами вийшли до Нього з-за гробниць. Вони були такі люті, що ніхто не наважувався ходити тією дорогою"

Від Матвія 8:28

"Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв'язати не міг його,"

Від Марка 5:3

"Тож Ісус запитав його: "Як тебе звати?" І той відповів: "Легіон", — бо багато бісів вселилося в того чоловіка."

Від Луки 8:30

"Донька Темряви"

Частина перша : Мій шлях

Розділ 1

"Астрея"

Нічний прохолодний вітер пробрався під одяг Астрєї, але їй було зовсім не холодно, і так протягом ста довгих зим. Вона все ще пам'ятала світ не таким як зараз, все було іншим, і навіть люди. Нехай дівчина давно вже не належала до світу живих і безсмертна, та й погляди й уподобання змінилися. Раніше до того, як стала вампіром, у неї були мрії та надії. Астрея хотіла успішно вийти заміж, вона б народила багато дітей. В ті часи багато дівчат її віку мріяли про це.
Нині все змінилося. Астрея теж хотіла дітей, але її мріям не здійснитися.

Коли вона зустріла Азіза, дівчина не знала, хто він насправді. Астрея хотіла бути поруч з ним завжди і не прогадала. Тепер вона з ним до кінця, поки смерть не розлучить їх.
Втікаючи від батьків і майбутнього нареченого, Астрея поїхала слідом за Азізом. Все йшло просто чудово, до того моменту, коли він показав свій секрет. Віддавшись йому без взаємності, він натомість подарував їй безсмертя. Перетворивши життя дівчини в вічне поневіряння по світу.
Піднявши очі, Астрея розгледіла обрис міста і столиці Руа, перевівши погляд на вранішнє сонце, вона нервово глитнула. Дія напою, що допомагає їй знаходиться в денний час, вже вичерпалася, а до укриття ще довго. Щільніше запахнув плащ, та натягнувши рукавички і каптур, Астрея пришпоривши коня, з усієї сили, погнала його.
В голові у дівчини крутилася одна думка, яку вона повинна донести Азізу, що прийшла мисливиця.

***

"Лінвуд"

...Темрява. Тиша, від якої можна просто збожеволіти. Згорнувшись калачиком, Лінвуд відчужено дивилася кудись туди, де темрява сталась чорніше ночі. Дівчина відчувала, що на неї дивляться і чекають. Тільки хто?..
Почувся шурхіт одягу, а потім прошепотіла жінка. Лінвуд тут же і забула про неї, так, наче нічого й не було.
«Скільки пройшло часу?», – подумала дівчина.
Хоча, яке це має значення.
Піднявши очі, Лінвуд знову почала вдивлятися в темряву і побачила два ока які світилися. Не кліпаючи очима, хтось дивився на неї.

Лінвуд не боялася, навпаки їй стало цікаво.
Підвівшись, дівчина простягнула руку.
– Хто ти? – поцікавилася дівчина.
Їй у відповідь моргнули, почулося шипіння, і перед дівчиною спалахнула свічка. Не чекаючи на це, вона, відскочивши, прикрила очі долонею.
– Подивися, і все побачиш, – відповів їй тихий голос.
Здригнувшись, дівчина прибрала руку від лиця і потроху її очі звикли до світла. Лінвуд глянула на обличчя людини, що сиділа перед нею. І це була вона. Але, не зовсім...
Брудне мокре волосся впавши на обличчя, приховували його одну частину, і цього було достатньо, щоб зрозуміти, лице спотворене рваною раною. Друга частина личка, було вимазано брудом і кров'ю. Повністю гола, вона тримала в руці свічку і з цікавістю розглядала Лінвуд. На контрасті чорного і брудного, очі відображення немов два рубіни світилися як несправжні.
– Впізнала мене? – поцікавилася вона, посміхнувшись відображення показало ікла.

– Ти не можеш бути мною! – відсахнулася Лінвуд.
Та, у відповідь розсміялася, та так, що аж мороз пішов по шкірі дівчини.
– Тобі доведеться прийняти мене, – продовжила говорити вона, коли припинила сміх.- Адже я – це ти.
Лінвуд спробувала відповзти далі, тільки руки і ноги зовсім не слухалися її.
– Ти монстр! Ти не можеш бути мною! – закричала дівчина, щосили відштовшуючись від неї.
Лінвуд стало страшно.
– Ти, ще смієш називати мене монстром? – в голосі другої сутності Лінвуд чулося розчарування. – Пам'ятаєш, як вони називали тебе монстром? Я невід'ємна частина тебе.
– Іди! Я не хочу тебе бачити, – в розпачі проговорила Лінвуд.
– Я піду, – погодилася вона. – Тільки ти знай, я завжди поруч. Не цурайся мене, бо я, є твоя сила.
Видихнувши, вона погасила свічку.
Тремтячи всім тілом, дівчина, виставивши руку вперед, щоб повністю переконатися, що її кошмар зник. Простір навколо неї був порожнім. Підібгавши ноги і обхопивши їх руками, Лінвуд сховавши обличчя, тихо заплакала.
«Цього не може бути», - повторювала Лінвуд знову і знову.

Сон Лінвуд.

***

"Лінвуд"

Лінвуд прокинулася, але продовжувала лежати з закритими очима, прислухаючись до оточення. Шелест листя на вітрі, потріскування колод в багатті та тихе іржання коней.
Де це вона?
Адже вона повинна бути мертва. Тоді чому дихала?
– Я знаю, що ти прокинулася, – почувся жіночий голос.
В ньому ковзали нотки смутку, але відчувалася сила і влада. Усередині дівчині щось підказувало берегтися цієї жінки.
Відкривши очі, Лінвуд подивилася на зоряне небо. Блідий повний місяць, крадькома визирав з-за хмаринки яка прагнула закрити його повністю.
– Де я? – поцікавилася неквапливо дівчина.
– Зараз ніч, – відповіла незнайомка. – До світанку залишилося небагато. Ти зараз в моєму невеликому таборі розбитому на нічліг. Мене звуть, а точніше називають Томірида. Тебе-то як звати, дитино?
– Лінвуд, – відповіла тихо дівчина.
– Я знала про тебе, ще тоді, коли ти народилася.