Розділ вісімнадцятий

– А це точно мені? – спитала Хайдена, показуючи документ, що здавався не на своєму місці.

– Тобі, тобі.

– Але ж тут потрібен твій підпис.

Князь вампірів, стос якого був втричі менше промовчав і продовжив ховати свої безсоромні очі.

– Лукасе, а скажи-но йому, що «допомагати» – не означає «робити більшу частину роботи».

– Киріє, може вам принести заспокійливого чаю?

– То ти з ним заразом?! А хіба не киріос Помічник нещодавно розповідав, наскільки мені не довіряє?

– Коли таке було? – зробився дурником Колода.

– Ой, один день дограєтесь!

– І візьмешся самостійно опрацьовувати за всі документи? – з надією спитав князь.

– Піду. Далеко та надовго!

– Киріє, – звернулася до мене Кіера, що тільки-но ввійшла. Лукас відразу відвернувся від справ і подивився на дружину. – Кіана просила передати, що ваша мати прийшла до тями.

– Ізумі! – одразу встала і побігла до дверей, покинувши всі справи.

Хайден теж збирався встати і побігти за мною, але грізний погляд підлеглого опустив його назад. Ображений чоловік продовжив вчитуватися в текст на папірцях.

Я бігла коридорами так швидко, як тільки могла. Нарешті мені випав шанс знову побачити її у свідомості, поговорити на хвилюючі теми, вислуховувати всілякі моралі. Моя ріднесенька Ізумі повернулася!

Побачивши на власні очі втілення Темряви у свідомості, мало не почала стрибати від радості. Давно зі мною такого не було.

– Іринія? – спокійно назвала мене на ім'я жінка.

– Ізумі! – закричала, побігла до неї і міцно обняла.

– Ти змінилась.

– Сиві волоски аж настільки помітно?

– Які ще сиві волоски? – розсміялася вона і потріпала мене по волоссю. – Ого! Тебе навіть це не розлютило.

– Головне, що з тобою все добре, – притулилася до неї ще сильніше, ніби намагаючись стати сіамським близнюком.

– Невже я тебе так сильно налякала?

– Звичайно! Спочатку зникла, потім взагалі в лапах Ругуна опинилася.

Від згадки імені сина Ізумі змінилася в обличчі: стала сумною, пониклою, можливо навіть жалкуючою.

– Чому ти не говорила про нього?

– Про кого?

– Не роби вигляду, що не розумієш. Я знаю про твого сина від первородного Світла.

– Мітсуо був дуже привабливим, він прямо сяяв та освітлював весь світ навкруги себе, але я не відразу помітила в ньому первородне джерело. Темрява і Світло – що може бути для них спокусливішим, ніж заборонений плід?

– Ви не планували народження дітей?

– Ми такого навіть уявити не могли. Варто було пристрасті вщухнути, а нам розлучатися заради загального блага, як я дізналася про свою вагітність. Двоє безплідних змогли зачати дитину. Чи може бути щось абсурднішим за це?

– Невже це й посприяло тому, що ти покинула власну дитину.

– Ти не найкращої думки про мене.

– Скажи ще, що не могла вчинити інакше.

– Пологи, та й сама вагітність, були важкими. Його світло постійно змагалося з моєю темрявою. Мені дуже часто доводилося знесилювати себе, щоб моя дитина продовжувала рости і розвиватися в моїй утробі.

– Ти не могла постійно з ним перебувати?

– Іриніє, не перебивай, якщо хочеш почути правду. У день пологів йшов сильний дощ, була гроза, а я мешкала у віддаленому будиночку в центрі лісу. Навіть гадки не маю яким чином мені так звезло, що за годину до схваток до мене навідалася мандрівниця і попросила притулку. Саме вона й допомагала мені під час пологів. Як тільки Ругун покинув моє тіло, я відключилася, а коли прокинулася... Ця жінка сказала, що дитина мертва. Варто було йому тільки зробити свій перший вдих, як він розсипався безліччю іскорок на її руках.

Ізумі більше не дивилася на мене. Схоже, тема була для неї надто болісною. Вона стільки років думала, що втратила сина, але через багато років потрапила до його пастки.

– Як ти зрозуміла, що це він? Материнське відчуття?

– У світі є тільки одна істота, що поєднує в собі два несумісні компоненти, та й загалом він дуже схожий на батька, – жінка посміхнулася, але продовжила дивитись у стінку. – У будь-якому разі, він геній. Хто б міг здогадатися об'єднати дві протилежні сили для створення найсильніших закляття, що можуть вплинути навіть на первородні джерела.

Незважаючи на його жорстокість та плани, Ізумі пишається своїм сином. Дивно, невже її не лякає те, що ця «гордість» може її ж і вбити? Хоча можливо просто в мені завирувало ревнощі, адже навіть після моїх найдивовижнішихх подвигів такого виразу на її обличчі не було.

– Слухай, а в тебе точно не було батьків?

– Я колись казала, що взялася незвідки?

– Та ти приколюєшся!

– Хоча батька в мене й справді не було.

– Він покинув твою матір?

– Іриніє, це надто особисте.

– Невже сама Темрява соромиться питань щодо своїх батьків?

– Краще скажи, коли встигла вийти заміж?

– Як ти…

– Ти вже забула, що я первородне джерело?

Справді, це ж багато що пояснює. Якщо ти щось знаєш, це означає, що ти інша.

– А якщо серйозно?

– Обручка єднання душ.

– Яка-яка?

– Доказ церемонії вінчання між темними душами.

– А чи можливо провести обряд між породженням темряви та людиною?

– Ні, це не можливо.

Отже, Кієра точно не може бути звичайною людиною... Але хто ж вона тоді?

– Найдивніше те, що ми з Хайденом не планували проводити цей обряд. Моє джерело поводилося якось неправильно, випускало всю темряву, але моїй волі не піддавалося. Це було як… Як же ж це пояснити?

– Дірове корито, – не питала Ізумі. Вона стверджувала.

– То це все ж таки фокуси Ругуна?

– Ні.

– У мене на щось алергія?

Жінка не відповіла, але замислилась. Щось мені вона не домовляє.

– Що трапилося, те трапилося. Воно й на краще, адже не вічно ж мені за тобою доглядати.