Розділ сімнадцятий

Темрява, як я рада, що мої побоювання були марними! Лукас привів мене до кабінету Хайдена, де той очікував на мене. Невже після випадкового весілля мені почало щастити?

– Дякую, – подякувала супровідному і заговорила вже з нареченим. – Ти готовий?

– А ти?

– Давно.

– Тоді йдемо?

– Ого! Ти вирішила проявити ініціативу? Невже цей зрадник тебе підмінив і переді мною зараз не Іринія?

– Не знущайся, га. Швидше почнемо – швидше закінчимо.

– Киріє, у цій ситуації ця схема не працює.

Він при Хайдені звертається до мене шанобливо? Нічого собі. Потрібно буде взяти на замітку, раптом знадобиться.

Князь вампірів з одного боку, холоднокровний і одружений красень з іншого – сто відсотків я виглядаю дуже солідно. От і прикраси не знадобилися, даремно тільки переживала, нехай і вдавано.

Але, звичайно ж, без пригод не обійшлося. Не доходячи до повороту, ми почули чиюсь сварку. Щоб не бентежити пару (здається, це були чоловік і жінка), ми зупинилися, та й мимоволі почали підслуховувати.

– Давай втечемо! Просто покинемо все і втечемо. Можливо навіть у Люкстер! – благав співрозмовницю примарно знайомий голос.

– Я так не можу! Кинути свою сім'ю буде егоїстично, – голос дівчини теж був знайомий.

– А якщо кирію Файден так і не знайшли? Раптом сьогодні киріос Байс оголосить тебе своєю новою нареченою?!

А це вже цікаво. Я тут до чого? Подивилася на Хайдена, потім на Лукаса. По обличчям зрозуміло, що вони вже впізнали в парочці щонайменше одну знайому людину.

– Рев! – вигукнула дівчина.

Тільки не кажіть, що один із них киріос Калі – один із моїх колишніх наречених.

– Некасіє, ти вагітна моєю дитиною! Зрозумій, нарешті, що я не збираюся тебе нікому віддавати!

Оце так поворот! Це що виходить: мій колишній та кохана мого чоловіка встигли зачати потомство? Це як так? Коли вони встигли?

Чесно, на обличчя князя вампірів було страшно дивитися, але я врешті-реш зробила це. Не зацікавлений погляд, якщо взагалі не байдужий, розслаблені губи, пряме чоло. Його ніяк не зачепила ця новина чи він прикидається байдужим? Треба щось робити.

Роблю крок уперед, виходжу з-за кута, залишаючи супутників позаду.

– У вас, звичайно, цікавий діалог, вельмишановні киріос та кирія, але не заганяйте наших гостей у незручне становище, обговорюючи такі інтимні теми у коридорах.

– Кирія Файден! – пискнула Некасія і кивнула на знак вітання.

– Доброго вечора, киріє, – так само кивнув колишній, наче знав про мене тільки з чуток.

– Поспішіть спуститися, якщо не хочете зустрітися з тим, з ким не хотіли б, – порадила закоханим, які відразу поспішили втекти з поля зору. – А ви можете виходити. Вони пішли.

Беземоційний Хайден та схвильований Лукас. Ось це дует.

– Все добре? – вирішила все ж запитати в друга.

– А повинно бути кепсько?

– Пане, якщо ви не можете, я можу передати гостям, що ви занедужали, – запропонував Колода.

– Які ж це тоді заручини будуть? Давайте краще поспішимо. Некрасиво з нашого боку змушувати гостей чекати.

– Ти впевнений?

– У вас обох платівку заїло? Дивлюся, ви непогано заспівали.

Це він намагається пожартувати? Гаразд, поговоримо про те, що сталося пізніше.

Бальна зала знаходився не так вже й далеко. Великі двері, просторе приміщення, розкішне оформлення – все в традиціях знаті, хоча на цьому прийомі після нашого входу шепітків не було. Усі просто замовкли, крім музичних інструментів віртуозних майстрів – вони просто почали грати трохи тихіше.

Веселі задерикуваті звуки і мовчазні люди. Мені подобаються ці почуття. Особливо з урахуванням того, що поруч два сильні та впливові чоловіки… А Лукас має владу? Ай, не суть.

– Ласкаво просимо до моєї оселі! – закричав Хайден. – Дякую всім присутнім, що прибули привітати нас із заручинами.

Навіщо так голосно? Я так і оглухнути можу.

Мій дорогий друг міцніше схопив мене за руку і потягнув вперед, залишаючи його підручного позаду. Крок за кроком ми ставали дедалі ближче до центру зали.

– Що ти робиш? – шепочу питання, що його цікавить.

– Ти не знаєш, як проводяться офіційні церемонії заручин?

Звідки, якщо до діла в мене дійшло вперше? До цього все закінчувалося зустрічами із потенційними нареченими, навіть договорів не підписували.

– А що в них такого особливого?

Киріос Байс зупинився і став навпроти мене. Музика змінилася, ми обмінялися кивками та зробили крок назустріч один одному.

– Захід починається з появою учнів. Після привітання та оголошення про заручини пара танцює. Ось і вся церемонія.

– Так просто?

– А що ти чекала? – він торкнувся моєї піднятої руки.

– Різання рук, змішання крові в чаші, жертвопринесення та інші подібні обряди.

– Мені ось цікаво, звідки подібні думки у твоїй голову?

– Ти забув, чим я промишляю?

– Невже вбивства чудовиськ так сильно в'їлися у твоє життя?

– Після зустрічі з тобою у мене від них взагалі немає перерв.

– Ти вбивала когось у замку? – здивувався вампір, але виду не подав.

– А хіба не ти казав, що знаєш про те, що відбувається в кожному куточку свого будинку? – ми відступили один від одного, щоб знову наблизитись і закружляли в обіймах один одного. – Видихай. На твоїй території я нікого не вбивала. Хоч трохи совісті маю.

– Знаєш, що мене вражає?

– І що ж?

– Ти добре танцюєш.

– Якщо я вмію махати мечем, використовувати темряву та битися, чому я не можу вміти танцювати? Тим більше, після мого шістнадцятиліття тітонька робила все можливе, щоб я була гідною дружиною. Та й взагалі найзавиднішою нареченою. Ти здивуєшся, але окрім танців у списку моїх умінь є вишивання, написання та читання віршів, ігри очима…

– Ігри очима?

– Невже не помічав від своїх шанувальниць важкі погляди, активне ляскання вій і стріляння очима?