Розділ чотирнадцятий

Не знаю скільки ще часу один зрадник милувався мною, поки я намагалася дивитися куди завгодно, тільки не на нього, але хтось постукав у двері, юрко забіг, залишив щось на тумбочці і вибіг. Ні стать кур'єра, ні навіть колір волосся визначити не вдалося – надто швидко пересувався.

Наразі мені не відомі здібності Ругуна, тому краще поводитися як тиха й слухняна мишка, щоб не видавати своїх таємниць. Хто його знає, може він як і Хайден вміє через зоровий контакт свідомість контролювати чи чужі спогади переглядати.

– Надягніть сукню і ми з вами розділимо трапезу, – нарешті заговорив опонент, встаючи з мого ліжка. – Я чекатиму на вас за дверима.

Він що, пес на короткому? Хоча не думаю, що ця тема важливіша за ту, що я досі в сорочці. Отакої, не думаю, що в моєму тілі для оточуючих залишилася хоч якась інтрига – усі вже давно все уважно розглянули та залишили у своїй пам'яті. Як же добре, що у цьому світі не створили камер! Це була б ганьба віку, яку згадувало б не одне покоління.

Босими ногами я пробігла холодною мармуровою підлогою, відчуваючи як пальці ніг хапає судома. Врешті-решт, ходити в одній сорочці не комільфо, тому переважаючи над ще однією слабкістю людського тіла добігла до тумби, на якій лежав одяг.

Притискаючи тонку чорну тканину і почуваючи себе русалонькою, що тільки-но отримала відьми морської відьми людські ноги, добігла назад і залізла на ліжко, й там вже подивилася на запропонований одяг... Краще б я цього не робила! Коротше кажучи, темрява із цією модною революцією! Світ сприймає мене надто буквально. Ні, сукня красива, але особисто для мене незручна, занадто легка для осені і... так, викликає почуття сорому.

Не пригадаю навіть, щоб Амелія носила напівпрозоре боді зі спідницею. Так, у дуже інтимних місцях місцях тканина була чорна і не просвічувала, але все одно, щоб все інше було видно… Чому б їм просто не видати мені купальник, корсет та парео? У поєднанні вийшло б те саме!

– Темрява, та ви точно себе морськими відьмами уявили! – бурчачи собі під ніс і притискаючи вечірньо-пляжне вбрання добігла до дверей і звернулася до псевдофамільяра: – Ругуне, ти тут?

– Так, киріє.

– А у вас немає сукні старіших поглядів?

– Тобі не подобається обране особисто мною вбрання? – знову перескочив на «ти» темна конячка.

– Ні-ні, він дивовижний, просто вже похолоднішало. Мені б не хотілося б захворіти перед нашими заручинами.

– Не хвилюйся, заручин не буде.

Невже чоловік одумався? Молодчинка, не потрібна тобі така бяка як я. Он скільки по землі ходить красунь та розумниць – вибирай будь-яку.

Тільки хотіла видихнути, як дехто приголомшив:

– Цього вечора ми проведемо обряд вінчання.

А з перевертнем яким пообійматися цього вечора не хочеш? Можу спеціально для тебе пошукати. Ні, ну на крайняк вже вовкулака притягну, аби тобі самотньо не було.

Втеча має відбутися до вечора, якщо я не хочу стати заміжньою жінкою… Врешті-решт, Хайден справжній лапонька, красень і загалом молодець. Краще за нього заміж, адже стосунки хоча б фіктивні і ні до яких ніжностей мене не примушуватимуть.

– Робити нічого, – зітхнула і все ж таки переодяглася, але зверху укуталась ковдрою. Без неї покидати цю кімнату не маю наміру (як і бажання), нехай так і знає! – Я готова.

На його щастя, сіроокий нічого не сказав про такий чудовий аксесуар як тепла ковдра. В іншому випадку дехто отримав би в око і пай-дівчинка Іринія зникла раніше запланованого часу, перетворившись на м'ясника породжень темряви.

Можна було вважати Ругуна галантним красенем, а від однієї запропонованої ним руки попливти як сніг на сонці, але не варто обманюватися і довіряти одному зовнішньому вигляду. Таємниці розкриваються під час пошуків, людина – у різноманітних ситуаціях, але є «але» – не всі секрети спливають на поверхню. Якщо хтось ретельно щось приховує, воно може так і залишитися в тіні або просто померти зі своїм єдиним носієм.

– До чого був той фарс із фамільярством?

– Вирішила не ходити навколо та одразу запитати? – усміхнувся мій супроводжуючий. – Пропоную відкласти усі розмови до того, як ми закінчимо снідати.

Що ж, добре, я можу й почекати: мовчки слідувати за особливо небезпечною для мого одинокого життя особистістю, мовчки на сідати стілець, мовчки їсти, притримуючи ковдру...

До речі, замок цього щура набагато розкішніший за княжого, він світліший, доброзичливіший, але не це те. Я сумую за тим огидним сірим і безжиттєвим замком, моїм другом-нареченим, своїми спробам розірвати стосунки без шкоди для себе… Як би дивно це не звучало, за тиждень те місце стало моєю затишною домівкою, де мені раді.

– Ти образилася?

А казав, що ми схожі, і ти добре мене знаєш… Брехня. Хоча чого я хотіла від того, хто просякнутий фальшою та незрозумілими мені іграми.

– Чого б це? Я просто мовчу. Ти сам запропонував відкласти розмови.

– Ти любиш квіти? Як щодо троянд?

Терпіти їх не можу. Якби ти справді за мною уважно спостерігав, знав би це.

– Хто ти насправді? – знаючи його сутність буде легше дізнатися про його слабкі точки.

– Білі троянди дивовижно виглядатимуть у твоєму волоссі на церемонії вінчання.

Я й білий колір? Це дві несумісні речі, любий мій викрадачу. Будь ласка, засунь їх і свою церемонію в… шафу, яка мені ніколи не попадеться на очі.

– Чому саме я? Хіба мало навколо вампірш? Тобі обов'язково потрібна наречена твого господаря?

– Іриніє, я перший про тебе дізнався. Ти спочатку мала стати моєю дружиною, після чого я б вже розкрив себе і скинув Хайдена.

– Не маю бажання становитися княгинею вампірів. Хіба я цього раніше не говорила?

– Ти не можеш від цього відмовитись, адже це твоя доля.

– Ми самі вершимо свої долі, Ругуне. Немає жодних полотен, ниток, книг, які мають право вказувати на те, ким ми врешті-решт станемо.

– Думаєш, я цього не знаю? Повір, саме це і є моєю метою: здобути владу, будучи нікому непотрібним і покинутим.