Розділ десятий

– Щось трапилося? – запитує вампір, як ні в чому не бувало.

Хіба він сам казав, що п'є тільки кролячу кров! Якщо я нагадаю йому про це і скажу про моє бажання, яка є ймовірність того, що мені вдасться вийти звідси живою? Одного разу я вже вмирала в молодому віці, тож вдруге повторювати такий подвиг не маю бажання.

– Нам потрібно поговорити.

– Це не може почекати, поки я закінчу? – цілком серйозно та спокійно поставив питання Хайден.

– Потім може бути надто пізно, – для кого саме – вже інша історія.

– Гаразд, – витер він губи серветкою, що лежала неподалік, і обережно переклав тіло дівчини на диван, що стояв біля книжкової шафи. – Сподіваюся, це не займе багато часу.

«Сподіваюся за цей час вона прийде до тями і втече з цього особняка з чудовиськами» – подумала про себе і проковтнула ком, коли пазуриста лапа монстра лягла на моє плече.

– Справа в Ругуні? – помилково визначив причину мого візиту наречений. – Він не дає тобі проходу? Я знов поговорю з ним на цю тему.

– Ругун? Не дає мені проходу?

– Тобто він не дістає тебе?

– А має?

– Тоді що трапилося?

Ні, я вже трохи привела нерви до ладу після побаченого, але щось вся сміливість і завзятість випарувалися. Чесно, я не розумію як красуня могла полюбити чудовиська з його егоїстичною натурою і жахливою поведінкою. Ніколи мені не подобалися подібні історії і навряд чи це колись зміниться.

– Я трохи подумала над твоїм планом і ... Чому ти просто не одружишся з Некасією і не візьмеш мене на місце свого секретаря? Навіщо відмовлятися від усього?

Від статусу княгині я навряд чи відійду, навіть якщо ми розлучимося, а секретар – професія тіньова. Багато хто навіть не запам'ятовує їхніх імен, а значущість їхньої роботи недооцінюється. У свій час мені довелося навіть перевірити це на своєму досвіді. Як-не-як, саме мій секретар і вбив мене.

Єдиний, кому я беззастережно довіряла після смерті Кайли та Сема, був Ліам – моя права рука. Саме він мав доступ до всіх рахунків, печаток і документів, його слова могли сприйматися як мої. Адже тоді саме за його наказу у Червоному Домі тоді залишилися лише ми двоє.

Як завжди поклавши мені на стіл стопку документів, він відійшов трохи праворуч.

– Пані, ви не втомилися?

Після десяти днів і дев'яти ночей без сну мій ліміт підходив до свого кордону, тому я не замислюючись лаконічно відповіла: «Трохи» і взяла перший лист іменований не чим іншим як...

– Заповіт? – здивувалася, побачивши внизу своє ім'я, і відірвала погляд від документа.

– Знаєте, сестро, вам пора б відпочити, – спокійно, ніби ненароком, видав секретар, спрямувавши дуло пістолета мені в скроню.

У тому, що він встав праворуч від мене не було нічого дивного, але пістолет – це щось новеньке.

– Ти очолюєш якусь дрібну банду?

– О, ви не так мене зрозуміли. Ми родичі не за статусом, а щодо батька.

– Чому замовк? Якщо вже почав, то пояснюй до кінця.

– Як завжди прямолінійні, главо. Але цим ви всім і подобаєтесь.

– До твоєї відомості, ти живий тільки тому, що я чекаю пояснень, – просто крутанулася на стільці рівно на дев'яносто градусів, щоб бачити очі зрадника.

– Пояснення ви можете отримати і у батька, коли зустрінетеся на тому світі.

– Ліаме, це вже навіть не смішно. Невже такими будуть твої останні слова? – закинула ногу на ногу і склала руки на грудях.

– Можете вважати це прощанням, сестрице, – посміхнувся секретар і натиснув на курок.

На жаль, час і доля були не на моїй стороні... або просто втома зіграла зі мною злий жарт. Як би там не було, я не встигла ухилитися від кулі.

– Я раніше казав, що втомився від роботи князя, – висмикнув мене зі спогадів вампір.

– Візьміть відпустку.

– Ти можеш втекти.

– Забезпечте хороші робочі умови, щоб у мене й такої думки не з'явилося, – знизала плечима.

– Ні, Іриніє, через дев'ять днів відбудуться наші заручини, і ти це ніяк не зміниш.

– Та темрява мені в печінку! На який я вам здалася? Кохана є, статус і гроші є, хороших фахівців пітьма-темрява, але ви вхопилися за мене, начебто без мене ви не впораєтеся! Чому саме дружина? Чим вам не підходить секретар у моєму виконанні, Хайдене. Чим?

– Я не можу пов'язати себе з тим, кому не довіряю. Не можу розділити свою ношу з аби-ким.

– Вибачаюсь, звичайно, але саме я і є цим «аби-ким». Ви не довіряєте коханим, друзям та знайомим, але довіряєте мені – першій зустрічній.

– Ти не перша зустрічна. Іриніє, ти моя подруга, тож досить звертатися до мене на «ви». Саме ти єдина, хто знає, як бути на моєму місці.

– Та чого ти це взяв?

– Я бачив твоє минуле життя!

– Що?

– Твоя свідомість виявилася недоступною для мене, але натомість відкрилося твоє минуле, Іриніє.

– Ти копався в моїй голові?!

– Не зовсім. Просто намагався змусити тебе підкорятися своїй волі.

Ще краще! Невже я схожа на людину, яка легко піддається чужому впливу? Відмінний комплімент.

– Паскуда! Та хто дав тобі права лізти до людей у душу?

– Ти не здивована тому, що маю подібні здібності… Ах, так, ти ж проходила навчання в родині Файденів, хоча навчанням це назвати складно.

– Перестань озвучувати те, що було пережито мною! Розірви ці чортові заручини.

– Іриніє, я повторюся: ні. Але й ти маєш вибір. Ти сама можеш це зробити.

– Де мені взяти три мільйони тенебр?

– Це вже не моя проблема, люба. Сподіваюся, що ми закрили тему. Тобі час лягати.

В його очах, що у сутінках світилися червоним, було чітко видно загрозу. Вбити не вб'є, але пакості влаштує. Якось він уже ув'язнив Ізумі, навряд чи в нього немає й інших трюків. Темрява його знає, на що ще здатне це чудовисько.

–  Як скажете, мій пане, – саркастично-пафосно вклонилася чоловікові і поспішила повернутися до кімнати.

Зачинивши двері, я повільно зісковзнула вниз, обіймаючи свої коліна мало не до хрускоту в кістках. Страшно було неймовірно, адже з голови не виходив образ огидно прекрасної істоти з яскраво-калиновими очима на фоні майже повністю сівшого сонця. Лякала думка, що одного разу на місці тієї дівчини могла опинитися сама…