Розділ шостий

Встигла я тільки моргнути з того моменту, як ми вийшли з ательє, як Робін підхопив мене на руки і ми опинилися біля воріт маєтку кирії Майс.

– Як?

– Магія, – посміхнувся вампір.

– Сподіваюся, ти готова, – взяла Кіана мене під руку і потягнула до входу.

Темрява мені в печінку! Це ж скільки грошей на такий сад регулярно вкладати потрібно! Не тільки щоб посадити екзотичні рослини, але також підтримувати для них потрібний клімат, поливати, удобрювати… Відразу видно, що не з такої сім’ї, як інші, а з багатої, ну або просто з сімейства любителів понту.

Далеко не пройшли – нас зупинили вартові, яких я у замку Хайдена взагалі не бачила.

– Хто ви? – спитав чоловік, одягнений у просту білу сорочку та чорні штани, але з мечем на правому боці. Його напарник, до речі, виглядав так само.

Життя чи скасування планів? Та манила я такі плани!

– Кирія Кіана та її супутниця, – відповіла їм вампірша, дивлячись їм прямо в очі, не зводячи погляду, що гіпнотизує.

Забираю слова про те, що вона все менше і менше стає схожою на змію, назад. Справжня королівська кобра, що по забаганню миттєво проковтнути жертву цілком.

– Проходьте, шановні кирії, – монотонно сказав другий стражник, пропускаючи нас далі.

Тобто мені потрібно остерігатися не лише їхньої швидкості, а й гіпнотичних здібностей. Чудово!

– Астрель, чого ти зблідла? – як би ненароком запитала дівчина.

– Я зблідла? Так бути такого не може. З чого б це?

– Може боїшся нас? – завзято озвучив припущення Робін.

– І що ж у вас страшного? Не бачу жодної причини, щоб остерігатися вас, – нахабно брешу, але не варто показувати перед ними слабкість. Це не той випадок, коли хижаки розчулються і полишать бідну здобич. Я постійно перебувала в такому оточенні в минулому житті, тому очевидно, що про слабкості та маніпуляції знаю достатньо.

Змія і Гультяй переглянулися, посміхнулися і синхронно подивилися на шлях, що залишився, наприкінці якого на нас уже чекала господиня маєтку – доглянута красуня в кремовій сукні і усмішкою на обличчі. Скажу чесно, якби мене запитали, як виглядає ідеал жінки в цьому світі, я б негайно описала кирію Майс.

– Ласкаво просимо до моєї скромної обителі, – привітала нас блондинка, як тільки ми опинилися досить близько.

– Ми вдячні за запрошення, – вклонилася їй у відповідь Кіана.

– Ходімо, дорогі кирії та киріос.

За столом сиділо дев'ять аристократок у шикарних сукнях, які обговорювали щось і не приділили уваги господині та гостям. Оце хвалені манери знатних дам? Темрява мені в печінку, та в нашому угрупованні, навіть включно зрадників – і то було більше поваги проявлялося. Але з іншого боку – воно й на краще. Менше уваги – менший ризик спалитись перед вампірами.

Поки господиня особисто налила кожній дівчині чай, гості гордовито посміювалися. Можливо навіть наді мною та моїм чином. Звичайно, такий стиль для них у новинку. Зазвичай у таких нарядах, що викликають (за мірками цього світу), на вулицю не виходять, і тим більше не ходять на світські заходи.

Та й смійтеся на здоров'я! Мені зручно, не спекотно і личить, а решта – не важливо, поки мені не намагаються завдати фізичної шкоди. Моральне придушення громадською думкою та дрібні капості для мене колись були звичайною нормою.

– Киріє, Вам не подобається чай? – висмикнула з ностальгії кирія Майс.

– Що Ви, я просто насолоджуюся вишуканим ароматом лаванди.

– Напевно раніше Вам не доводилося пробувати щось таке дороге, – вклинилася одна з жінок, які хихотіли.

– По собі судите? – холоднокровно заступилася за мене Кіана, хоча я й не просила.

Хоч як дивно, але дівчина навіть стулила пельку. Невже нема чого сказати? Хоча якщо придивитися, то всі гості, за винятком мене і вампірши, виглядали років на шістнадцять-сімнадцять.

Дівчата замовкли і опустили погляди у свої чашки як кошенята, що завинили. Більше щось говорити вони не наважувалися, що було дуже дивно. А де жовч у словах, отрута в промовах, віртуозні уколи по хворобливим місцям? Зараз переді мною знаходилися не світські левиці і навіть не розбещені діти, а скоріше... залякані дівчата, які потребують допомоги. Я сподіваюся, що це мені тільки здається.

До речі, кирія Майс виглядала зовсім інакше. Якщо правильно пам'ятаю, то вона моя ровесниця і зовсім недавно вийшла заміж. Чомусь її дівоче прізвище ніяк не можу згадати, хоча раніше подібних прогалин в пам’яті за собою не помічала.

Так от, хіба наречена має виглядати як… лялька? Ні натяку на радість, гнів або смуток, тільки ввічлива маска. Ні, я розумію, що маєток Вайшнейденів я не покидала з моменту, як вони взяли опіку наді мною, за винятком зустрічей з нареченими, але не може бути настільки велика відмінність в образах жінок і дівчат, які я зустрічала раніше і тих, які побачила тут!

Що тут, темрява мені в печінку, коїться?! Що не так з цим суспільством?

Від несподіваного гуркоту підстрибнули всі, окрім господині. По секрету, у мене самої виникло бажання сховатись під стіл, бо ще й усередині все стислося від поганого передчуття. І, схоже, виникло воно не тільки в мене: Робін виструнчився по струнці, а Кіана, що сиділа поруч, напружилася, випустивши під столом гострі пазурі.

Нічого собі, я також так хочу. З такими знаряддями жоден грабіжник не страшний, і з найманими вбивцями взагалі на місці можна розібратися.

– Дружино! Жінко моя! Я прийшов до тебе! – п'яний крик сповістив про прихід господаря маєтку.

Кирія Майс спокійно встала з-за столу, зустрічаючи чоловіка так само мертвим поглядом. Не ворухнулася навіть, коли вгодований сорокап'ятирічний киріос свавільно поклав свою лапку на її попу при гостях. Можливо, він і не помітив присутності сторонніх. Хтозна.

– Чортівка! – вдарив її по обличчю свин. – І знову жодної реакції!

Яку ж реакцію він очікував? Верески, крики, лайка, стогін, плач?

Тільки ми з вампірами спостерігали за цією драмою, інші гості тихо сиділи, опустивши погляди, і тремтіли, як осіннє листя на вітрі.