☕ Розділ 1. ☕ Викрадення Айбюке. ☕

   ☕ Пролог ☕

  Ніч опустилася на село м'яко, мов темна хустка на жіночі плечі. Вітер шепотів старі пісні, а місяць, мов мовчазний свідок, ковзав небом, підглядаючи за долями людей. У таких ночах народжуються таємниці - ті, що не зникають з роками, а лише змінюють обличчя. 

  Айбюке стояла біля вікна батьківського дому й дивилася в темряву. Її серце билося неспокійно, ніби знало більше, ніж розум. Вона ще не усвідомлювала, що зробить крок за межу звичайного життя, де любов - не просто почуття, а випробування, і її власний вибір має свою ціну. 

  Там, за тінями саду, на Айбюке чекала її доля. Айбюке прямувала туди через вимогу її батька Яшара, і відмовитися в її випадку було неможливо. Бо інколи достатньо однієї ночі, щоб змінити все: минуле, теперішнє та майбутнє. 

  Так почалася історія, у якій правда ховалася між шепотом серця і мовчанням традицій. 

  ☕ ☕ ☕

  Айбюке виросла у великому будинку, де слова старших були законом, а очі рідних завжди стежили за кожним її кроком. Вона знала, що її роль - слухняна дівчинка, яка завжди мовчить, коли потрібно, і ніколи не питає зайвого. Та всередині неї горіло інше життя - тихе, але багатогранне. Це було життя її серця, яке належало Арслану. 

  Арслан дуже відрізнявся від тих, кого Айбюке бачила щодня. Він не вимірював ціну життя зручностями та правилами, Арслан жив у своїх думках, сповнених мрій та надій. Айбюке завжди раділа його присутності поруч, навіть тоді коли він був небагатослівним. Вони зустрічалися біля криниці, де вода дзвеніла, як маленький дзвінок у їхніх серцях. Кожен їхній випадковий погляд, кожна їхня зустріч говорили більше, ніж могли б звичайні слова. 

  Але їхнє кохання було тихим і таємним, бо світ навколо не розумів і не хотів розуміти його значення. Айбюке відчувала незбагненний страх, в тому, що їхнє справжнє кохання може стати небезпекою для них обох. І все ж її серце відмовлялося мовчати. Воно знало, що їхнє кохання - це те, що насправді дає справжнє життя, навіть, якщо за нього їй доведеться заплатити власним болем. 

  Нова зустріч Айбюке і Арслана

  Айбюке з'явилася тихо, майже нечутно. Її струнка й витончена постать завжди виділяла її з - посеред інших гагаузьких дівчат. Айбюке звикла тримати свої емоції під контролем. Довге чорне волосся Айбюке спадаючи хвилями на її плечі, вловлювало світло, яке блищало, мов м'який шовк. Її великі темні очі уважні й глибокі, з легким сумом і водночас внутрішньою силою. Риси обличчя Айбюке ніжні та витончені: чітка лінія брів, тонкий носик, губи з ледь помітною посмішкою, яку вона не поспішала дарувати. У її погляді - пам'ять про минуле і стримане хвилювання від цієї їхньої з Арсланом зустрічі. 

  Арслан стояв трохи осторонь - високий, широкоплечий з упевненою поставою. Його темне волосся коротко підстрижене, злегка недбале, ніби він не надає своїй зовнішності надмірної уваги. Його обличчя мужнє, з виразними вилицями й легкою тінню втоми робило його ще привабливішим. Його темного кольору очі уважні та пильні - вони відразу знайшовши Айбюке затримувались на ній довше, ніж Арслан планував. Ледь помітна щитина додавала Арслану певної суворості, але коли він поглянув на неї, в його рисах з'явилося тепло. 

  Коли їхні погляди зустрілися, простір між ними ніби стиснувся. Вони змінилися - подорослішали, стали стриманішими. Краса їхніх почуттів не показана, а глибока - така, що народжується з пережитого. 

 ☕  Тінь Ерхана ☕

  Ерхан з'явився несподівано, немов буря, яка не питала дозволу. Він був високим, впевненим, з поглядом, який не залишав сумнівів - Ерхан завжди отримував те, що хотів. Для нього Айбюке не була людиною з власними почуттями, а була здобиччю, знаком сили та перемоги. 

  Він ходив по їхньому селу, заповнюючи його своєю присутністю. Люди довкола нього бачачи його шепотіли, що він може досягти всього одним лише своїм словом, одним наказом. Коли його очі вперше зустріли погляд Айбюке, Ерхан відчув, що вона буде його. Він не зважав на те, що серце дівчини вже давно належало іншому. Для нього це не мало ніякого значення - існувало лише "хочу" і "зроблю".

  Айбюке відчувала тривогу щоразу, коли його кроки ставали ближчими до неї. Її серце стискатися, і незрозумілий холод проходив по спині. Вона відчувала, що її нові зіткнення з Ерханом змінять все її життя. Але навіть через її власний страх у неї залишалася маленька надія на те, що її любов до Арслана залишиться непорушною, хоч би що сталося. 

  Ніч, коли Ерхан викрав Айбюке, була темною, без місяця. Тільки слабкі зірки темряву, немов очі свідків. Айбюке спала у своїй кімнаті, але навіть сон не приніс їй спокою - її відчуття тривоги не обманювало. Вона відчула, як хтось рвучко відкриває вхідні двері їхнього дому, як шум чиїхось кроків лякає її серце. 

  Ерхан увірвався в її кімнату, немов вітер бурі. Його голос звучав рішуче та безкомпромісно. Він сказав: "Йдеш зі мною". Айбюке намагалася опиратися, але його сила була надто великою. Кінські копита розтинали нічну тишу, коли вони покидали село. В цей час серце Айбюке билося шалено, а її думки про Арслана здавалося, розривали її зсередини. Вона не могла кричати, бо крик щоразу застрягав у її горлі, і рясні сльози текли по її обох щоках, немов рясний дощ. 

  Ця ніч стала початком її нового життя, чужого для неї і небезпечного. Але навіть там, серед страху та невідомості, Айбюке відчувала присутність свого кохання до Арслана. Вона знала: якщо серце живе, то надія не вмирає. 

 ☕ Чужий дім ☕

  Коли Айбюке переступила поріг дому Ерхана, його батьки зустріли її з поважною ввічливість та з помітною стриманістю. 

  Батька Ерхана звали Тугай. Він був - високий, серйозний чоловік із суворим поглядом. Він також зберігав обережність у своїх словах та жестах. Тугай уважно спостерігав за кожним рухом Айбюке, ніби оцінюючи, наскільки вона гідна його єдиного сина. Жодного разу він не дозволив собі грубості чи різкості, лише легкий кивок голови і стримана усмішка на обличчі Тугая була коли Айбюке віталося. Це говорило про його внутрішнє рішення прийняти її в своєму домі з повагою.