Розділ 4

Коли я прийшов працювати в палац, мої знання про родину еміра були поверхневими. Моя справа – охороняти. Пильно, мов тінь, мовчки. Але щоб бути ефективним, мені довелося зануритися в історії, династії, зв’язки, що спліталися навколо влади.

Емір Хамад ібн Салман Аль Раваї – шейх, якого всі поважали й боялися. Він мав три дружини, кожна зі своїм впливом і амбіціями. Перша – шейха Хадіджа, з клану Аль-Масрі, родина якої вже давно намагалася послабити позиції еміра. Вона мати старшого сина Шахіда, спадкоємця роду.

Друга дружина – шейха Нура бінт Талал, витончена й розумна, з якою емір також мав кількох синів. Вона не мала такого політичного впливу, але користувалася повагою в палаці.

І третя – Ламіса бінт Саад Аль-Касім, мати єдиної принцеси Ясмін, дівчини, що вважалася останньою надією еміра зміцнити свій вплив. Саме через неї почалася нова гра за владу, через шлюб, який повинен був скріпити союз із північним кланом Аль-Хамдан.

Я уважно вивчав ці імена, стежив за розмовами, читаючи між рядків офіційних звітів і палацових чуток. Діти еміра, кожен зі своїм характером і тінню минулого. Старший син Шахід був амбітним і жорстким, таїть у собі те, що могло зруйнувати все. Ясмін – принцеса, що не вписувалася під звичні рамки, її не можна було підкорити, а її погляд говорив більше, ніж тисяча слів.

Я відчував, що цей палац, не просто будівля. Це поле бою, де кожен крок, кожне слово мають вагу. І я став частиною цієї гри.

Але попри всі мої дослідження, мої думки все частіше поверталися до неї, до Ясмін. Її сила й тендітність, її загадковість і незалежність, –  все це було як виклик, що я не міг ігнорувати.

***

Наступна зустріч стала несподіванкою навіть для мене.

Ясмін з’явилася несподівано, мов тінь, що пролинула крізь сонячне світло. Стояв я біля пальми, обмірковуючи чергові кроки у цій заплутаній грі, що називається палацовим життям, коли почув легкий шурхіт. Обернувшись, зустрівся поглядом із принцесою. Вона йшла тихо, майже безшумно, ніби зливалася з природою, але в кожному її кроці відчувався внутрішній вогонь.

Її чорні локони колихалися на вітрі, а темні очі, повні незрозумілої напруги й водночас допитливості, дивилися на мене з непідробною відвагою.

— Ти завжди стоїш у тіні, — сказала вона голосом, що не дозволяв відвести погляду. — Від тебе віє чимось іншим… Небезпекою, про яку ніхто не говорить.

Я залишився мовчазним, намагаючись зібрати думки. Відкривати своє минуле було небезпечно, воно не належало їй. Та водночас це був виклик, який я не міг ігнорувати.

— Де ти був раніше? — додала вона, голос її звучав, як тихий порив вітру у пустелі. — Звідки ти прийшов, що робить тебе таким… непокірним?

Я відчував, що ця розмова може змінити все. Моя тиша відповідала їй більше, ніж будь-які слова. Але я не міг залишити принцесу без відповіді.

— Був там, де більшість не наважується дивитися в очі власним страхам, — промовив я нарешті, не відводячи погляду. — Там, де немає місця для слабкості.

Ясмін кивнула, не відводячи очей. Її погляд став глибшим, наче вона намагалась розгадати кожну мою таємницю, кожен шрам, кожен крок минулого.

— І ти не боїшся? — спитала тихо.

— Страх – це розкіш, яку я більше не можу собі дозволити, — відповів я. — Кожен мій день – це боротьба за те, щоб залишитися живим. І бути тут, — я кивнув у бік палацу, — означає, що моя війна триває в іншій формі.

Дівчина ступила ближче, і я відчув, як напруга між нами зростає. Її відвага, її відкритість були чужими цьому холодному місцю, де кожен ховався за масками й таємницями.

— Ти не схожий на інших охоронців, — прошепотіла вона. — В тобі є щось, що не підкорюється правилам і наказам.

Я розумів, що ця дівчина бачить мене справжнім, не тим, ким мене хочуть бачити. Це виклик і водночас нагода.

— І що ви хочете зробити з цією правдою? — запитав я, дозволивши собі натяк на посмішку.

— Дізнатися більше, — відповіла вона. — Про тебе, про себе, про цей світ, який нас оточує.

Це була не просто цікавість, це було прагнення розірвати кайдани, вийти за межі встановленого порядку. І я відчував, що саме з нею ця історія набуде справжнього сенсу.

Наша розмова тривала, а світ навколо, здавалось, відступав у тінь. Тут, у палацовому саду, між ароматом жасмину і шелестом листя, починалося щось, що змінило нас обох назавжди.