Пролог

У татовому кабінеті завжди панувала ділова атмосфера: на стінах білі шпалери, немає нічого зайвого, тільки стіл, шкафи з необхідними документами. На мене цей кабінет наганяв сум. Я завжди хотіла все тут переробити. Я б зробила зручні крісла, поклеїла б шпалери кольору дерева, поставила б хоч один шкаф із книгами. Я б поставила софи зручні.

Я зайшла у кабінет тата, він сидить за столом. Тато високий, повний чоловік, починає лисіти, а волосся, яке залишилося сиве, а було каштанове, як у мене. Воно у мене довге. Очі у тата блакитні, як у мене, я, до речі, висока і струнка. На мені червона довга сукня, волосся спадає нижче плечей, взута я у туфлі на платформі, вони тілесного кольору. Тато у смокінгу, вщутий у чорні туфлі. 

- Тату, ти мене кликав? Мені це передав Всеволод. 

Він мій найкращий друг, ми дружимо ще з дитинства. 

- Так, я кликав тебе. Учора Міран, син вельможі Еміля говорив зі мною, він говорив, що закохався у тебе і хоче одружитися.

Я голосно видихнула, ох, він до мене залицявся, я його відшила, то він вирішив поговорити з моїм татом.

- Я не кохаю його. І взагалі заміж не хочу.

- Поки покохаєш, будеш старою дівою.

- Краще бути старою дівою, ніж жити з некоханим. 

- Богдано, або ти виходиш заміж, або я більше не буду тобі допомагати.

- У мене є маленька кав'ярня, якось проживу. Все, тату, я пішла займатися своєю справою. Все, ми на цю тему більше говорити не будемо.

Тато дивиться на мене шоковано, він тільки відкрив рота, не знає, що сказати. А я вийшла з кабінету з переможною посмішкою.

Раптом я побачила Мірана, він запитав:

- Богданко, кохана, коли наше весілля?

- Ні - ко - ли! Навіть не мрій. Краще одружися із її високістю Джесікою.

Маран на мене подивився ошелешено, адже Джесіка донька монарха і вродлива та ще й єдина донька короля, отже, її чоловік буде королем разом з нею, але характер має такий, що влада не варта одруження з нею.

Після цього я пішла із замку короля, час зайнятися справами кав'ярні.