ГЛАВА 29. Третій шлях

ГЛАВА 29.

Третій шлях.

Срібне світло між сферами ставало дедалі яскравішим. Нефіра стояла нерухомо, тримаючи долоні біля двох поверхонь.

Зліва пульсувало золоте світло.

Справа — синє.

А між ними народжувалося щось нове.

Не портал.

Не відображення.

Не двері.

Шлях.

Вона відчувала його. Він проходив крізь неї. І вперше за весь час Нефіра не чула голосів пустелі. Не чула Сплячу. Не чула своїх предків. Вона чула лише власне серце.

Тук.

Тук.

Тук.

— Нефіро, відступи, — сказав Адренеш.

Вона не відповіла.

— Нефіро!

— Зачекай, — тихо сказала вона.

Каїр підійшов ближче.

— Що ти бачиш?

Нефіра заплющила очі.

— Не бачу.

— Тоді що?

— Відчуваю.

Вона провела пальцями по срібному світлу і раптом зрозуміла.

— Вони ніколи не були воротами.

Адренеш завмер.

— Про що ти?

— Сфери.

Нефіра відкрила очі.

— Ми весь цей час думали, що вони повинні відкрити шлях з одного світу в інший.

— А хіба не так?

— Ні.

Вона подивилася на дві сфери.

— Вони повинні були створити шлях.

Каїр насупився.

— Яка різниця?

— Величезна.

Нефіра підійшла ближче.

— Ворота — це отвір.

Вона вказала на золоту сферу.

— Вони відкривають уже існуючий шлях.

Потім на синю.

— А ці сфери створюють новий.

Адренеш повільно зрозумів.

— Тому перші Ворота були небезпечними.

— Так.

— Вони відкривали шлях через те, що вже існувало між світами.

Нефіра кивнула.

— Через темряву.

Каїр подивився на сфери.

— Спляча.

— Саме так.

Нефіра відчула холод.

— Вона жила між світами ще до того, як з'явилися портали. Люди відкрили Ворота й випадково дали їй можливість перейти.

Адренеш стиснув кулаки.

— Отже, всі ці століття ми намагалися закрити Ворота, але не розуміли головного.

— Ви закривали двері, — сказала Нефіра. — Але не будували іншої дороги.

Вона знову поклала руки на сфери. Цього разу світло не відштовхнуло її.

Навпаки. Воно проникло в неї. Нефіра відчула жар. Потім холод. А потім — неймовірну легкість.

Перед нею виникла картина.

Два світи. Вони більше не були розділені чорною порожнечею. Між ними тягнулася срібна дорога. Вона не перетинала темряву. Вона обходила її.

Нефіра зрозуміла.

— Ось для чого потрібні сфери.

— Для чого? — запитав Каїр.

— Щоб прокласти шлях навколо Сплячої.

Адренеш дивився на неї.

— Тоді чому цього ніхто не зробив раніше?

Нефіра мовчала. Вона вже знала відповідь.

— Потрібен був хтось, хто належить обом світам.

Усі подивилися на неї.

— Ти, — прошепотів Каїр.

Нефіра кивнула.

— Я. Але особливій. А ні мій батько, його сестра, не підходили.

Раптом її пронизав біль. Вона скрикнула.

Каїр кинувся до неї, але Адренеш зупинив його.

— Не торкайся!

— Вона страждає!

— Якщо перервати зв'язок, портал може вибухнути!

Нефіра стиснула зуби. Біль посилювався. Здавалося, з неї витягували щось невидиме. Не кров. Не магію. Щось глибше. Її спогади. Її сила. Саму її сутність. Вона почула голос. Цього разу він належав сферам.

— Створення нового шляху потребує енергії.

Нефіра ледве дихала.

— Якої?

— Твоєї.

Вона завмерла.