ЧАСТИНА IV. МІЖ ДВОМА СВІТАМИ ГЛАВА 24. Війна за Ворота

ГЛАВА 24.

Війна за Ворота.

Наступний удар змусив храм здригнутися. Зі стелі посипався пил.

Нефіра підняла голову.

— Вони вже всередині. Хто саме?

Адренеш стояв біля сфери, тримаючи руку на руків'ї меча. Він не відповів. Другий удар був сильнішим. Десь нагорі почувся гуркіт каміння, крики й дзвін металу. Каїр, що бігав на розвідку повернувся й промовив.

— Їх багато.

— Кого саме?

— Не знаю. Але вони не прийшли домовлятися.

Адренеш тим часом дістав із-за пояса старий медальйон. На ньому світився знак двох кіл.

—Все почалося.

Нефіра подивилася на нього.

— Що саме?

— Війна.

Вони піднялися до верхньої зали. Крізь вікна Нефіра побачила місто. Сонячні Вежі більше не були тихим пустельним містом. Над дахами спалахували магічні заклинання. На вулицях бігли люди. Кілька будинків уже горіли. А над храмом кружляли десятки чорних птахів. Але це були не птахи. Магічні розвідники.

— Хто нападає? — запитала Нефіра.

Каїр показав униз. На головній площі стояли озброєні люди в темних плащах. На їхніх прапорах був знак розірваного кола.

— Орден Розділення, — сказав Адренеш.

Нефіра здригнулася.

— Вони хочуть мене?

— Так.

— Щоб убити?

Адренеш подивився на неї.

— Тепер — так.

— Чому змінилася їхня мета?

— Тому що вони зрозуміли, що ти можеш відкривати Ворота.

Каїр нахмурився.

— А якщо вона помре?

Адренеш відповів:

— Тоді вони вважають, що Ворота більше ніколи не відкриються.

Нефіра мовчала.

— А щи є в нас союзники? — запитала вона.

Адренеш подивився на обрій.

На півночі спалахнуло синє світло.

— Так. І вони вже йдуть.

Спочатку Нефіра почула гул. Потім побачила в небі десятки світлих порталів. Із них один за одним виходили маги. Їхні плащі були білими. На грудях — знак відкритого кола.

Каїр тихо сказав:

— Хранителі Воріт.

Адренеш похитав головою.

— Не ті, яких я знав.

— Хто вони?

— Новий Орден.

Нефіра подивилася на нього.

— Чого вони хочуть?

— Відкрити Ворота.

Тепер вона зрозуміла. Дві сили. Одна хотіла її смерті. Інша — використати її. І обидві називали це порятунком.

На площі пролунав голос. Він був підсилений магією й рознісся над усім містом.

— Нефіра Дешрет!

Нефіра завмерла.

— Вийди з храму.

Адренеш став перед нею.

— Не слухай.

Голос продовжив:

— Ти єдина, хто може відкрити Ворота. Віддай себе добровільно — і ми врятуємо два світи.

Каїр засміявся без радості.

— Дуже переконливо.

Другий голос пролунав із протилежного боку площі.

— Не вірте їм!

На дахах з'явилися люди в чорному.

— Дівчина — загроза! Якщо вона залишиться живою, Спляча прокинеться!

Нефіра подивилася на Адренеш.

— Вони навіть не можуть домовитися, чого хочуть.

— Саме тому вони воюватимуть.

— То може варто сказати, що Спляча вже прокинулася?

— Згодом. Якщо вони довідаються про це зараз, то від міста нічого не залишится.

Перший магічний заряд ударив у стіну храму. Каміння розлетілося. Адренеш схопив Нефіру за руку.

— Ми йдемо.

— Куди ? — запитав Каїр.

Адренеш відповів:

— Відкривай Воріта.

Нефіра різко зупинилася.

— Але якщо я їх відкрию, то Спляча… — дівчина не наважилася сказати вголос, що на них чекає.

— Не можна. Але треба. Поспішай.

Стіни тремтіли. Під ногами ворушився пісок. Нефіра відчувала його. І цього разу він не шепотів. Він кричав.

Біжи.

Відкрий.

Не відкривай.