ГЛАВА 23. Чому він її покинув.

ГЛАВА 23.  

Чому він її покинув.

Нефіра стояла навпроти батька й не могла відвести від нього погляду.

За його спиною все ще світилася скляна сфера.

У ній ворушилася темрява.

Та цього разу Нефіру більше цікавив не той, хто жив між світами.

Її цікавив чоловік, який двадцять років тому залишив її матір із новонародженою дитиною.

— Ти сказав, що залишив мене, щоб захистити, — нарешті промовила вона.

Адренеш кивнув.

— Так.

— Тоді розкажи все.

— Нефіро...

— Без таємниць.

Він довго дивився на неї.

Потім повільно сів на кам'яний виступ біля сфери.

— Добре.

Нефіра залишилася стояти. Каїр відійшов убік, але не вийшов із зали.

Адренеш подивився на доньку.

— Коли я прийшов у твій світ, я не планував залишатися.

— Мама казала, що ти був мандрівником.

— Я й був мандрівником. Тільки не таким, яким вона мене вважала.

Він торкнувся медальйона на шиї.

— Я був Хранителем Воріт.

— Ти вже казав.

— Але ти ще не знаєш, що це означало.

Адренеш підвівся.

— Хранителі не просто охороняли портали. Ми стежили за тими, хто намагався ними користуватися.

— Правителі?

— Не тільки.

Він подивився на сфери.

— Були люди, які хотіли зробити Ворота зброєю.

Нефіра насупилася.

— Між двома світами?

— Так.

— Навіщо?

— Влада.

Адренеш гірко всміхнувся.

— У цьому світі маги хотіли отримати доступ до ресурсів іншого. В іншому світі були ті, хто мріяв зробити те саме з нами. Спочатку це були лише розмови. Потім почалися експерименти.

— І через це почалася війна?

— Ні.

Адренеш похитав головою.

— Саме це я намагався тобі пояснити. Війна була прикриттям.

Нефіра відчула холод.

— Для чого?

— Щоб змусити обидва світи повірити, що Ворота потрібно закрити.

Адренеш підійшов до стіни. На ній був старий малюнок. Два світи. Між ними — портал. А навколо нього — десятки людей.

— Після перших нападів почалася паніка. Люди вимагали закрити Ворота.

— Хто саме цього хотів?

— Рада розділення.

Нефіра згадала старі записи.

— Ті, хто навмисно розділив світи.

— Саме вони.

Адренеш провів пальцем по малюнку.

— Вони переконали всіх, що портали стали причиною війни. Але це була брехня.

— І ти знав?

— Я дізнався надто пізно.

Нефіра мовчала. Адренеш опустив руку.

— Коли я зрозумів, що відбувається, Рада вже почала полювання на Хранителів, які відмовилися підкоритися.

— Ти був одним із них?

— Так.

— Тому ти втік?

— Я не втік.

Чоловік  подивився їй прямо в очі.

— Я шукав спосіб зупинити їх.

Нефіра зробила крок до нього.

— А потім зустрів маму.

Вперше Адренеш усміхнувся по-справжньому.

— Так.

— Як?

— У пустелі.

— Це я вже знаю.

— Тоді ти не знаєш найважливішого.

Він опустив погляд.

— Твоя мати була першою людиною, поруч із якою я перестав думати про Ворота.

Нефіра мовчала.

— Я залишився в Сонячних Вежах довше, ніж планував. Потім ще довше.

— Через неї?

— Через неї.

Він усміхнувся.

— А потім народилася ти.

Нефіра відчула дивне тепло в грудях.

— Якою я була?

Адренеш тихо засміявся.

— Маленькою.

— Це очевидно.