ГЛАВА 16. Зрада.

ГЛАВА 16.

Зрада.

Нефіра не могла повірити власним очам.

Жінка в чорній масці стояла навпроти них, а її слова все ще відлунювали в підземній залі. «Твій батько був одним із тих, хто їх закрив».

Нефіра хотіла запитати ще сотню речей. Але не встигла. Зверху пролунав глухий удар. Потім другий. Стеля здригнулася. З неї посипався пил. Каїр підняв зброю.

— Вони вже всередині.

Жінка в масці різко повернула голову.

— Ні.

— Що «ні»? — запитала Нефіра.

— Це не Орден.

Усі завмерли. З темного тунелю почувся звук кроків. Цього разу їх було багато. Каїр нахмурився.

— Хто тоді?

Жінка не відповіла. Перший промінь магії врізався в стіну. Каміння розлетілося.

— Сюди! — крикнув Каїр.

Він схопив Нефіру за руку й потягнув до іншого проходу.

— Зачекайте! — вигукнула жінка.

Каїр не зупинився.

— Якщо хочеш жити — біжи! — промовив він.

Нефіра озирнулася. Жінка залишилася позаду. А потім темрява поглинула її.

***

Вони бігли тунелем. Нефіра ледве встигала за Каїром.

— Куди ми йдемо?!

— Вихід!

— Де він?!

— Не знаю!

— Чудовий план!

— У мене зараз немає кращого!

Позаду пролунали крики. Хтось переслідував їх. Нефіра відчула, як на долоні спалахує знак.

— Каїре!

— Що?

— Зупинись.

— Зараз?

— Так!

Вона різко вирвала руку. Перед ними було розгалуження. Три тунелі. Нефіра заплющила очі. Відчула пісок. Воду. Вітер. І ще щось. Дорогу.

— Ліворуч.

Каїр не сперечався. Вони повернули. Через кілька хвилин побачили світло.

— Нарешті.

Вони вибігли назовні. Нефіра вдихнула свіже повітря. Перед ними була стара частина міста. Вузькі будинки. Порожні вулиці. Жодної людини.

— Нам треба сховатися, — сказав Каїр.

— Де?

— Є місце.

— Яке?

— Старий караван-сарай.

— Він безпечний?

Каїр подивився на неї.

— Був.

— А тепер?

— Не знаю.

Нефіра зітхнула.

— Ти дуже заспокоюєш.

***

Вони дісталися караван-сараю через десять хвилин.

Будівля була стара. Кам'яні стіни. Дерев'яні двері. Внутрішній дворик. Каїр швидко оглянув приміщення.

— Тут можна пересидіти.

Нефіра присіла біля стіни.

— Хто за нами полював?

— Не знаю.

— Але ти знаєш, що це не Орден.

— Так.

— Звідки?

— Вони використовували іншу магію.

— Яку?

Каїр замовк.

— Каїре.

— Заборонену.

Нефіра подивилася на нього.

— Що це означає?

— Магію, яку заборонили після катастрофи.

— Яку саме?

— Магію розриву.

Нефіра насупилася.

— Що вона робить?

— Розриває магічні зв'язки.

— І?

— У тому числі зв'язок людини з власною магією.

Нефіра замовкла.

— Вони могли забрати мою силу?

— Якби влучили.

— Тоді чому вони цього хотіли?

— Можливо, не хотіли.

— А що?

Каїр подивився на неї.

— Перевірити.

— Що саме?

— Чи справді ти та, кого вони шукають.

Нефіра згадала напад. Перші люди. Храм. Сфери. Тепер ці. Її життя починало нагадувати нескінченну погоню.

— Я хочу додому.

Каїр нічого не сказав.

— Я хочу до мами.

Він сів поруч.