Розділ 6

Катерина лежала в своєму ліжечку загорнувшись під ковдрою так, що тільки носик виглядав.
Вона не боялася темряви, їй не було холодно, просто їй не подобалися комарі, які голодною зграєю дзизчали над головою, але все одно їй уві сні стане спекотно, вона розкриється і  прокинеться зранку з новими червоними пухирцями від їх укусів.
З прочинених дверей проливалася м'яке світло з коридору. Батьки ще не спали. Вони не довго увечері сперечалися, і зараз аде не грали в ображену мовчанку, але напруженість між ними не спала повністю, і вони продовжували щось тихенько обговорювати на кухні.
Її братик Вітько вже мирно сопів повернувшись обличчям до килима на стіні, на якому візерунки в напівтемній кімнаті наче танцювали примарними формами.
Дівчинка досі не могла заснути. Вона розмірковувала новину про хрещення. Пам'ятала, як колись сама питала батьків, чому у її подружки з сусіднього двору є крещені мати й батько, а в неї досі не було.

Катя не розуміла достеменно, для чого ті потрібні, окрім як щоб було ще комусь, окрім тіток чи бабусь, дарувати різні іграшки чи смаколики.
З одного боку вона наче раділа по дитячому, що в неї тепер також буде крешена, в з іншого боку її стискало незрозуміле погане передчуття.
Дівчинка подивилася на щелину в дверях, прислухалася, чи далеко від дверей її мама, яку завжди лякало її тихе бубоніння з її містичним другом.
— Льосику! — ледь чутно гукнула вона свого маленького друга.
Двічі їй догукуватися не довелося. Вже через кілька секунд з кута викотився згусток чорної тіні.

Він, мов їжачок, пробіг безшумно кімнатою до бильця ліжка біля стіни, а потім, як кошенятко, так само безшумно застрибнув на ліжечко біля її маленьких ніжок.
Катя відчула натиск ковдри на її тілі від його ваги. Вона вже давно звикла, що її примарний друг іноді може проповзтися по ній.
Він підліз до її личка тихенько.
— Привіт, моя цукерочка. — почула Катруся в себе в голові.
Дівчинка тільки була хотіла відкрити рота, як почула знову в голові:
— Не розмовляй в голос. Я тебе і так чую.
— "В мене завтра будуть крещені"
— Ти радієш цьому?
— "Не знаю. Але мені трохи лячно"
— Я не буду казати, погано це чи добре, те що збирається зробити твоя мама, але нічого не бійся. Навіть якщо ти перестанеш бачити чи чути те, чого не бачать і не чують інші, це згодом мине. І пам'ятай, навіть якщо ти мене колись не зможеш догукатися, чи чути, чи бачити, я завжди буду поряд.

— "А чьому я перестану тебе бачити? — запитала вона тривожно подумки — Ти ж обіцяв, що ніколи мене не покинеш"
— І не покину. Я тобі ще встигну набриднути, — трохи з сумом засміявся він в її голівці — але, можливо, на якийсь час я для тебе можу зникнути.
Вони ще трохи поспілкувалися подумки. Льошик їй почав розповідати казочку і дівчинка через якийсь час поринула в сон.
На ранок мати її вдягнула в легеньку білу спідничку й блакитні шкіряні сандалі з червоними квіточками. Довге світло-пшеничне волосячко зібрала в косу, в яку вплітала блідо-блакитну шовкову стрічку.
Коли дівчинка була готова, Галина наказала їй сісти в крісло у вітальні, щоб вона через свою дитячу допитливість ніде не влізла і не замазалася. А згодом і почувся гавкіт собаки з-надвору і звук клаксону авто.

Галина вивела дочку до машини, відчинила задню дверцю червоно Жигуля й висадила її на заднє сидіння, на якому лежали пакунки з якимись речами.
Катруся вперше їхала сама без когось з батьків з мало знайомими їй дорослими людьми.
Жінка з переднього пасажирського сидіння намагалася її про щось розпитувати. Катерина напружено втиснулася у спинку сидіння, відповідаючи короткими «так» і «ні» та не відводячи погляду від вікна. За якийсь час вони зупинилися біля високого храму.