Розділ 6

Дівчинка досі не могла заснути. Вона розмірковувала новину про хрещення. Пам'ятала, як колись сама питала батьків, чому у її подружки з сусіднього двору є крещені мати й батько, а в неї досі не було.

Катя не розуміла достеменно, для чого ті потрібні, окрім як щоб було ще комусь, окрім тіток чи бабусь, дарувати різні іграшки чи смаколики.
З одного боку вона наче раділа по дитячому, що в неї тепер також буде крешена, в з іншого боку її стискало незрозуміле погане передчуття.
Дівчинка подивилася на щелину в дверях, прислухалася, чи далеко від дверей її мама, яку завжди лякало її тихе бубоніння з її містичним другом.
— Льосику! — ледь чутно гукнула вона свого маленького друга.
Двічі їй догукуватися не довелося. Вже через кілька секунд з кута викотився згусток чорної тіні.

Льошик, мов їжачок, пробіг безшумно кімнатою до бильця ліжка біля стіни, а потім, як кошенятко, так само безшумно застрибнув на ліжечко біля її маленьких ніжок.
Катя відчула натиск ковдри на її тілі від його ваги. Вона вже давно звикла, що її примарний друг іноді може проповзтися по ній.
Він підліз до її личка тихенько.
— Привіт, моя цукерочка. — почула Катруся в себе в голові.
Дівчинка тільки була хотіла відкрити рота, як почула знову в голові:
— Не розмовляй в голос. Я тебе і так чую.
— "В мене завтра будуть крещені"
— Ти радієш цьому?
— "Не знаю. Але мені трохи лячно"
— Я не буду казати, погано це чи добре, те що збирається зробити твоя мама, але нічого не бійся. Навіть якщо ти перестанеш бачити чи чути те, чого не бачать і не чують інші, це згодом мине. І пам'ятай, навіть якщо ти мене колись не зможеш догукатися, чи чути, чи бачити, я завжди буду поряд.

— "А чьому я перестану тебе бачити? — запитала вона тривожно подумки — Ти ж обіцяв, що ніколи мене не покинеш"
— І не покину. Я тобі ще встигну набриднути, — трохи з сумом засміявся він в її голівці — але, можливо, на якийсь час я для тебе можу зникнути.
Вони ще трохи поспілкувалися подумки. Льошик їй почав розповідати казочку і дівчинка через якийсь час поринула в сон.
На ранок мати її вдягнула в легеньку білу спідничку й блакитні шкіряні сандалі з червоними квіточками. Довге світло-пшеничне волосячко зібрала в косу, в яку вплітала блідо-блакитну шовкову стрічку.
Коли дівчинка була готова, Галина наказала їй сісти в крісло у вітальні, щоб вона через свою дитячу допитливість ніде не влізла і не замазалася. А згодом і почувся гавкіт собаки з-надвору і звук клаксону авто.

Галина вивела дочку до машини, відчинила задню дверцю червоно Жигуля й висадила її на заднє сидіння, на якому лежали пакунки з якимись речами.
Катруся вперше їхала сама без когось з батьків з мало знайомими їй дорослими людьми.
Жінка з переднього пасажирського сидіння намагалася її про щось розпитувати. Катерина напружено втиснулася у спинку сидіння, відповідаючи короткими «так» і «ні» та не відводячи погляду від вікна. За якийсь час вони зупинилися біля високого храму.

*****

Коли Катерина привезли назад додому, на новоспечених кумів чекав накритий трохи святковий стіл.
Шумних попойок та гучних дискотек ніхто не влаштовував. Було просте скромне застілля з розповідями різних історій з життя.
Згодом, коли гості поїхали, Галина покупала дочку і, поцілувавши на ніч, вклала спати.
Дівчинка почекала трохи й тихенько покликала примарного друга.
— Льосику! — гукнула вона пошепки.
Нічого не сталося. З кута ніхто не вийшов.
— Льооос! — трохи гучніше протягнула.
Знову нічого не сталося.
Вона трохи підвелася в ліжку, почала роздивлятися кут у тьмяному світлі, яке розсіювалося кімнатою з прочинених дверей. Її примарний друг так і не з'явився.
— Льосику! Ти облазився на мене? Будь ласка, вибаць!
Знову у відповідь тиша.
— Льосо, мені ляцьно! Плийди!
Але він так і не прийшов.

Її щічками покотилися сльози, вона почала шукати його гучніше, але дива так і не сталося. Її примарний улюбленець так і не вийшов.
На наступний день Макс теж не прийшов, іце також їх засмутило, і вона знову почала плакати.
Щодня вона чекала на свого нового друга дивлячись на город, в він так і не з'являвся, як і більше не з'являвся її примарний друг Льошик.