Розділ 4

— Це ота велика яма біля дяді Золи? 
Максим кивнув головою.

— Ой! Я колись з блатиком тез там гуляли. Ми теж так загулялися, що і не помітили, як стало темно. Нас тоді тато знайсов. Так лозиняки нам надавав та дузе насвалив! Мама нас такоз поставила у кутоцьки, але вона нас потім нагодувала! Казала, що ми блудні цьолти! Покупала і вклала спатки. Не лозмовляла з нами аз до ноці! А на ланок нас цілувала, і помилилася з нами, і плосила більсе так не лобити.
— А давай завтра підемо туди позапускаємо човника плавати? Он мій ще при мені. — дістає з кишені шортів паперовий кораблик, складений зі старої газети.
— Ухти! Який він класний! А мозна потлимати? — потягнулася вона ручками до кораблика.

Максим прибрав від неї руку, притискаючи складений папірець до грудей.
— Ні! Мені його тато подарував, а ти його зламаєш!
— Я буду обелезна, цєсно!
Максим був щось хотів їй щось сказати, та повернув голову в сторону кущив бузка, а потім подивився в глиб двору. Підвівся з колін на ноги й піднявши плюшеву іграшку, притулив ведмедика знову до себе.
— Мені вже час. Тітка Ліліан гукає.
Катерина подивилася на його бліді коліна, і на свої ручки припорошені піском, а потім знову на його ноги, на яких жодної піщинки не прилипло. А коли подивилася знову на пісок, то помітила, що і слідів від Максима зовсім не було. Вона була щось хотіла сказати йому, та почула, як десь з далеку, на господарському дворі заговорили її тато з мамою. Повернула в сторону голосів батьків голову, а потім, коли повернула обличчя до Максима, його вже не було

*****

— З ким ти тут розмовляла. — поцікавилася в неї мати.
— Знову напевно сварила своїх Барбі. — відповів за дочку Галині Сергій. — чи ти забула, що в нашої Катрусі повно уявних чи іграшкових друзів?
— Так це мене і бентежить. Це ж не нормально, Сергій, розмовляти з уявними друзями, та ще й вночі шептатися.
— Мати, ти себе в дитинстві забула? — перепитав Сергій дружину вмощуючись на сходинку біля вхідних дверей, і дістав з нагрудної кишені червону пачку Прими.
— І ніцього він не уявний! — вклинилася Катерина у розмову батьків.
— Хто? — подивилася з цікавістю втомленим поглядом Галина на дочку.
— Максим.
Галина подивилася на дочку, а потім на чоловіка.
— Щось я таких не пригадую. — промовила жінка чоловіку.

— Може до баби Мані онук приїхав. — знизав Сергій плечима, випускаючи дим через ніздрі.
— Та наче ні. Вона б розповіла мені. Та і нема наче в неї ніяких Максимів, я ж кожного ранку біля її двору з нею ляси точимо, поки чекаємо з Чорнушкою на череду.
— Максим казав, сьо зиве з тіткою Лільою.
Батьки переглянулися між собою.
— Ти пам'ятаєш якусь тітку Лілю? — запитує Галя чоловіка.
Сергій задумався трохи, блукаючи поглядом по своїх брудних після городу пальцях на ногах.
— Та ні. — прдивився дружині в обличчя знизу вверх — Та я вже не вперше чую від нею про цю тітку Лілю. А де ти бачила цього Максима? — запитав він вже дочку.
— Так він був тут. Ось сьойно. А потім він казав, сьо тітка його нагукала. А потім я поцюла вас, і він зник.
— Як зник? — перепитала Ганна.

— Отак. Я повелнулася на твій голос, а коли подивилася на нього, його взе не було. Він так свидко побіг, сьо я навіть не побаціла як. Напевно туди — вказує пальчиком на город — побіг. Бо він плийсов з балки, і ми тлохи хотіли поглатися лазом на пісоцьку. — потім підняла ляльку з саморобного іграшкового кріселка — Я так і не встигла познайомити його Потапиця зі своєю Балбі.

Батьки тільки обмінялися втомленими поглядами, та ніхто нічого говорити не став. Чи то були на стільки втомлені від денної сільської праці, чи то не стали поглиблюватися в незрозумілі балачки своєї доньки.
Сергій пригасив недопалок об землю, й кидаючи його до жестяної консервної банки за сходинками, підвівся.
— Пішов, я, мати, напевно митися. А ви тут з доньою самі розбирайтеся з цими Максимами та бабами Манями. — махнув він на них рукою, та поплентався до літнього душа.
Галина втомлено глянула чоловіку вслід, потім на дочку і пішла і собі до хати.