Розділ 1

Маленька Катруся бавилася ляльками, сидячи на килимі, поки її мати поралася у дворі. Вона була в будинку зовсім сама, і це її не лякало. Якось Катруся ледь не з самого народження не боялася ні темряви, ні самотності, хоча її матір це цілком влаштовувало.
— Привіт, сонечко, — привітався до неї ледь хриплий голос із темного кутка.
Дівчинка подивилася в кут, і її лицем розтягнулася посмішка.
— Пливіт, Льошику! — радісно привіталася. — Поглаєся зі мною?
— Так, любонько! — з кута викотився згусток чорної тіні у вигляді їжачка з качиною мордочкою. — Знову у хованки пограємось?
— Нехоцю в хованки, — капризно смикнула ніжками, — ти піддаєся!
— Чого це? Ти досить добре ховаєшся.
— У! — склала руки на грудях, насупившись. — Нехоцю, і все!

— Ну гаразд, а що ти хочеш?
— Клаще лозкази мені злу казочку пло Лілю, — посміхнулася осяяно.
— Ти хочеш почути знову про злу Лілі?
— Так.
— Так я тобі вже кілька разів розповідав.
— Хоцю сє.
— Ну, любчику, ти ж знову прокинешся від кошмарів і будеш плакати, — дивувався Льошик її наполегливості.
— Обіцяю не плакати. Останнього лазу, коли ця злюка плиходила, я не плакала, я навіть не злякалася.
— І що вона від тебе хотіла? — запитав схвильовано, підповзаючи до її колін.
— Казала, сьо все одно забеле мою дусу. Сказала, сьо завелсить колись почате, але я її не боюся. Коли я вилосту, я стану сильна, як Бафі, піймаю цю злюку Лілі і пливлосю її на попіл.
— Я знаю, люба. Ти вже досить сильна, хоч цього ніхто й не бачить. Ну добре, вмощуйся зручніше.