Розділ 5. Гість

За право торгувати на ринку потрібно було сплатити податок, розмір якого визначався залежно від цього, що саме продавалося і наскільки дорогим був товар. Оскільки я несла просто кілька мафінів, то для мого випадку підходила перша категорія, за якою сплачувалася найнижча ставка.

Ось тільки до самого ринку я донести товар так і не встигла!

— О, Серіз, раночку! — Почула я добродушний голос за своєю спиною. І, обернувшись, побачила Тома Каптера. Так-так, того самого вартового, який відповідав за ділянку, на якій знаходився і мій дім.

— І вам раночок, — усміхнулась я.

— Ти це що, смаколики на ринок несеш? — Зацікавлено промовив він, заглядаючись на велику пласку коробку, в яку я склала свої кексики.

— Так, ось мафінів напекла на продаж.

— Треба ж, який приємний сюрприз, — захихотів він, в передчутті потираючи долоні, — і за скільки вони в тебе?

— По десять аслерів.

— Давай спробую! — сказав Том, вклавши мені в руку монету. І придивившись, вибрав одне з тістечок, яке одразу надкусив. — О-о-о-о! Яка смакота! — Вигукнув він, навіть не дожувавши до кінця — скільки там у тебе цих смаколиків усього?

— Залишилося сімнадцять штук.

— Чудово, тоді всі сімнадцять і заберу! — Заявив він, відраховуючи мені дзвінкі монети. — Сьогодні моя черга приносити що-небудь до чаю у відділок, саме ішов шукати випічку, а тут ти зі своїми мафінами. До речі! — сполошився він, розквітаючи в посмішці, — то виходить, у тебе можна і тортик замовити?

— Ну, загалом чому б і ні? — трохи розгубилася я.

— Чудово! У моєї доньки день народження післязавтра. Гостей буде багато, тож торт потрібен великий, можна навіть триярусний — пам'ятаю, твоя мама такі робила часто. Сподіваюся на твою фантазію! Ось тобі аванс, а там порахуєш, скільки всього, я доплачу, як забиратиму.

— Зроблю в найкращому вигляді, — запевнила я, передаючи Томові коробку з мафінами. І, проводивши його поглядом, підстрибом вирушила додому, вибирати рецепт для майбутнього торта.

Завдання це виявилося, м'яко кажучи, не з легких. Тому що в багатьох рецептах, серед того й тортиків, було вказано інгредієнти, про які важко зрозуміти, що це взагалі таке. Доводилося уважно вчитуватися і здогадуватись. Часто це виявлялися просто інші назви певних продуктів. Хоча про деякі вказані в рецептах компоненти я дійсно ніколи не чула. Проте вірила, що згодом з усім розберусь.

А поки відшукала рецепт, з яким все було зрозуміло. І, склавши список покупок, побігла по продукти на ринок.

Основним інгредієнтом у цьому рецепті були яйця. Багато яєць. А ще — желатиновий порошок, борошно, лимонний сік, масло, вже наявний у мене ванільний порошок, цукор та ягідний сироп для фарбування суфле. Саме цим я й запаслася, витративши майже весь аванс. Зате в результаті у мене на руках виявилися чудові інгредієнти, які я віднесла до льоху, і весь завтрашній день збиралася витратити на роботу.

Ну а зараз — помитися та солодко спати до ранку!

Після однозначних успіхів сьогоднішнього дня я трохи розслабилася, навіть ненадовго забувши про все погане…

Як виявилося, дарма.

Тому що, вийшовши з ванної в одному м'якому халатику, я побачила в дверях незнайомого чоловіка, що стояв посеред моєї вітальні! Тихий, наче тінь, він пересувався по кімнаті, не видаючи навіть скрипів половиць. Але коли незнайомець у чорному глянув на мене і я побачила його обличчя, то одразу впізнала.

То був він. Той самий чоловік, який учора стежив за мною біля хвіртки, поки я поралася з тістом!

Ох, матінко!

Зойкнувши, я розвернулась і побігла коридором у протилежний бік. Ось тільки не встигла зробити навіть кількох кроків, як він наздогнав мене і, схопивши, повалив на підлогу.

— Ані звуку! — прошипів незнайомець, приставивши до мого горла ножа.

Перед очима просто все потемніло. Я відчувала себе на межі непритомності. При цьому розуміла, що як зараз зомлію, то цілком імовірно, вже просто ніколи більше не отямлюся. Адже йому нічого не буде коштувати ось так взяти і прикінчити мене, а потім закінчити те, навіщо прийшов! Причому я не була впевнена, чи хочу залишатися в свідомості, якщо він захоче потішитися зі мною, перш ніж перерізати горлянку.

— Будь ласка... у мене нічого красти, — схлипнула я голосом, що захрипів від страху.

— Дурепу зображаємо? Не рекомендую, — випалив чоловік, схопившись за моє плече і боляче притиснувши його до підлоги. — Говори, де ключі!

— Які ключі? — розплакалася я. — Від комори? У спальні, у верхній скриньці столу. Але в тій коморі нічого цінного.

— Здається, тебе вже попереджали не прикидатись дурепою. Відповідай, де ключі?

— Про які саме ключі ви кажете? Від чого?..

— Повторюю востаннє: не годі клеїти дурня! — гаркнув він, сильніше натиснувши лезом ножа на моє горло. Здається ще трохи, і проріже шкіру до крові! — Чи може… мені слід використовувати інші методи, щоб ти стала говіркішою? — підступно посміхнувся він, розв'язуючи пояс мого халата.

Аж раптом незнайомець відлетів убік, ударившись об стіну. Рівно після того, як у його обличчя з розмаху врізався кулак!