Розділ 4. Вишневі мафіни

Хоч ситуація навколо маминої книги рецептів була дивною та загадковою, дещо залишалося безперечним: надруковані в ній рецепти мають бути дуже смачними. І соковиті, яскраві картинки до них лише посилювали мою впевненість. Тож бажання приготувати щось із цієї книги ставало непереборним.

Крім того, була ще одна важлива обставина: гроші. Яких у мене, після всіх витрат і ремонту вхідних дверей (як не крути, а це тобі не молотком постукати — потрібні професіонали), залишилося мало. На жаль сережки мені батько тоді подарував справді маленькі й простенькі, а не розкішні СЕРЖИЩІ з купою великих дорогоцінних каменів, яких у Матильди була ціла скринька. Ось грошей із ТАКІХ однозначно вистачило б на довше. Ну а так доводилося задовольнятися не такою вже й великою сумою. Яка навіть за всіх спроб економити надто швидко закінчилася. Отже, знову гостро постало питання: де ж ці гроші тепер роздобути?

Розібравшись із базовими домашніми проблемами, я тепер могла подумати і про пошук роботи, чим доведеться зайнятися днями. Але зарплату мені там платитимуть не щодня, і добре, якщо отримаю першу платню за тиждень. Адже можуть і через місяць! І що весь цей час їсти — питання актуальне. Тобто вигадати, де взяти грошей, потрібно вже тут і зараз.

Помізкувавши трохи, я вирішила поєднати перше (цікавість до кулінарної книги) з другим (необхідністю заробити). І вибрала зі страв на її сторінках простенький і не надто затратний рецепт, який можна було б приготувати, щоби результат кулінарних експериментів продати. Звичайно, для цього потрібно зробити все смачно, а не зіпсувати продукти! Адже на другу партію грошей у мене в разі провалу не буде.

Але я вирішила покластися на удачу і спробувати згадати часи, коли допомагала мамі в кондитерській. Отже, підготувавши список покупок, прихопила із собою останні гроші та вирушила на ринок. При цьому, звісно, мало не стискала рукою гаманець усередині старої маминої сумки весь цей час. Не те щоб мене колись обкрадали на ринку, але ставати жертвою гіпотетичних кишенькових злодіїв зараз однозначно не варто!

Пробігшись торговими рядами, я купила найсмачніший м'який сир, кілька яєць, коробочку соди, трохи молока, спред, цукор, борошно, ванільний порошок, вершкове масло, пару лимонів, кілька соковитих листків шпинату і невелику баночку густого вишневого варення.

Прийшовши додому, я розташувалася на кухні зі своїми покупками та приступила до справи. Для початку поставила більшу частину купленого молока нагріватися на плиті з новими саламандровим камінням. І коли воно почало закипати — всипала півкіло цукру, продовжуючи помішувати ще кілька хвилин, перш ніж залишила варитися далі.

Після цього я ретельно перетерла сир із цукром, трохи розбавляючи його у процесі молоком, щоб той став однорідною кремовою масою. Потім долила ще склянку молока і добре розмішала. Вбила яйця і трохи збила все це віночком, додала ще цукру та ванілі. Якраз на той час спред, який я залишила на водяній бані, повністю розтанув, і я плавними рухами ввела його в тісто. А насамкінець додала трохи соди.

Так, тепер найцікавіше!

Мені захотілося зробити кекси незвичайного кольору. Тому суміш я розділила на дві частини. У першу одразу ж ввела борошно до потрібної консистенції та відставила убік. А в другу додала перетерте на кашку листя шпинату, яке пофарбувало масу в насичений зелений колір! У чому краса використання шпинату в таких цілях — він змінює колір, але ніяк не впливає на смак, тому його сміливо можна додавати що в солодке тісто, що в прісне, що в солоне.

Про цю хитрість у книзі, звичайно ж, не було написано. Там вказувалися деякі кондитерські барвники, але я, чесно кажучи, навіть не чула, щоб такі десь продавалися. Та й мама, наскільки я пам'ятаю, не говорила ні про що таке. І створюючи солодощі, завжди користувалася саме продуктами, які просто купувала на ринку чи збирала у лісі: шпинат та соки ягід. А щоб останні залишалися такими ж яскравими і не тьмяніли — підмішувала в кремі та суфле з ними лимонний сік. Який до того ж додавав смаколикам легку нотку неповторної кислинки.

Закінчивши вводити борошно в зелену половину тіста, я задоволено відставила убік сито і розставила змащені олією форми для кексів на листи для випічки. А потім наповнила їх тістом без шпинатного барвника — звичайним, красиво-жовтим завдяки яскравим яєчним жовткам. При цьому формуючи невелике заглиблення в тісті, куди потім розклала по чайній ложці вишневого варення.

Ну а потім, посміхнувшись, заповнила форми до країв вже іншим тістом, зеленим. Таким чином, мої сирні мафіни виходили внизу жовті, зверху зелені, а всередині була вишнева начинка!

Задоволена результатом (і сподіваючись, що на смак буде не гірше, ніж у моїх фантазіях) я поставила всю партію в розігріту нагрівальну шафу для випічки і засікла час.

Так, що у нас там далі за планом?

Несподіваний шум з вулиці привернув мою увагу. Не те щоб голосний, але достатній, щоб я, здригнувшись, визирнула у вікно… І побачила поряд із хвірткою якогось чоловіка.

Високий, міцної статури, смаглявий шатен, у практичному одязі, який зазвичай не носили прості городяни. Ні, цей тип скоріше нагадував чи то солдата, який прибув у відпустку додому, чи то найманця, чи то мандрівного воїна. І жорсткий, чіпкий погляд його очей лише підтверджував здогад про таку діяльність.

Пильний погляд, який зустрівся з моїми очима.

Зрозумівши, що я помітила його, чоловік різко розвернувся та пішов. Я ж, затремтівши, у паніці завісила штори і відійшла від вікна на пару кроків, затиснувши рота долонею.