Розділ 3. Найкращі солодощі світу

Колись подаровані батьком прості золоті сережки (які я, тікаючи, прихопила зі своєї кімнати) виявилися дуже доречними: мені було що продати. І завдяки цьому в моїй кишені з'явилися деякі гроші на перший час. Намагаючись економити кожну копійку з цих грошей, я насамперед підключила воду і магічне освітлення. А також прикупила нові нагрівальні камені для відмитої кухні з відремонтованими своїми силами меблями, тихо радіючи тому, що мама вміла тримати в руках молоток із цвяхами і свого часу навчила цього мене.

Спати поки що доводилося на перепраних речах, покладених на ліжко замість матраца і подушки, але що поробиш: покупку нової постілі я поки що дозволити собі не могла. Тож як щось купувала — то лише найнеобхідніше, без чого просто ну взагалі ніяк. Решта ж буде після того, як я придумаю спосіб заробити. Добре хоч зараз не зима — не замерзну без теплої ковдри.

Загалом базові роботи з прибирання в будинку та у дворі зайняли в мене цілий тиждень. За цей час пошарпаний будиночок, звичайно, все ще залишався не в кращому вигляді, катастрофічно потребував ремонту, і багато чого ще потрібно було купити — з того, що поки незрозуміло. Проте тут уже було чисто. І нехай бідно, але принаймні непогано. Хочі іще багато чого треба розібрати і перемити. Наприклад — вміст двох великих комор та льоху. Але це я вирішила відкласти на потім.

А найбільше мене тішило, що за цей тиждень Амалія так і не примчала до мене, з піною біля рота вимагаючи незрозуміло чого і незрозуміло з якого права. Добре хоч останні кілька століть навіть аристократія першого ешелону не мала абсолютної влади над простим народом. Отже, згідно з чинним законодавством, дружина покійного батька, разом зі своєю дочкою-спадкоємицею, жодним чином не могли мною розпоряджатися. Хіба що я повинна була сплачувати Матильді податки, поки проживаю в межах її володінь, і ще деякі дрібниці.

Заспокоюючи себе цими думками, я почала розбирати другу комору. І там на мене чекав просто божественний сюрприз!

Мамина самонагрівна шафа для випікання. Прибираючись у цьому будинку весь тиждень, я навіть не сподівалася, що вона взагалі тут! Тим паче, судячи з усього, ціла, і… Так, працює: активувавши систему самонагрівання, я почула тихе клацання і, простягнувши руку всередину, майже відразу відчула, що повітря всередині стало тепліше.

Повірити не можу, що за стільки років її не лише ніхто не виніс, а й не зіпсував! Напевно, чоловік, якого батько наймав доглядачем, заздалегідь сховав прилад у великій коморі, яку замкнув на ключ. А п'яний волоцюга, який оселився тут після його смерті, мабуть, був не в тому стані, щоб шукати ключі. Ну а просто вибити міцні двері не зміг або не мав на те достатньої мотивації — як, наприклад, з вхідними.

Попихкавши трохи, я відтягла важку металеву шафу на кухню, де встановила на те саме місце, на якому вона стояла, скільки я себе пам'ятала. Усі ті роки, що ми з мамою щасливо жили у цьому будинку. Всі ті роки, що мама не покладаючи рук працювала на кухні, готуючи безліч неймовірних солодощів, які потім продавала в сусідній кімнаті, яка мала окремий вхід з вулиці та була обладнана під торгівельну залу маленької домашньої кондитерської.

Тістечка, тортики, цукерки та інші смаколики маминої роботи знали та любили по всій околиці. А я, звичайно, завжди допомагала їй на кухні. А як трохи підросла — то й поготів підміняла маму, коли вона хворіла і не могла працювати. Звичайно, за шість років майже всі рецепти забулися, я пам'ятала їх лише примарно. А точний склад, пропорції, тонкощі приготування були наче в тумані. Упевнена, якби все це освіжити в пам'яті, напевно, вийшло б знову. Ось тільки як?

Можливо, десь збереглася і мамина книга рецептів? Сама я не пам'ятаю, щоб бачила її, але впевнена: така просто повинна була бути. Але якщо так, то, ймовірно, шукати її варто в тій самій коморі — просто ніде більше. Ні в малій коморі, ні в другій, великій, ні в усьому будинку під час генерального прибирання я нічого такого не знаходила. Отже, якщо я зараз не знайду її тут, то вірогідно, не знайду більше ніде.

Що ж, пошукаємо!

Видихнувши, я пірнула в забиту догори комору і почала ретельно перебирати весь її вміст, при цьому постійно чхаючи через пил, що скупчився там за довгі роки.

Ну що ж, я насправді знайшла чимало корисних і потрібних речей, які будуть дуже доречними, особливо на кухні. Серед того й кілька листів для випічки, різноманітні формочки, миски з каструлями та навіть вінчики для збивання. Загалом все те, що могло знадобитися під час кондитерських робіт.

Окрім книги з рецептами.

Розібравши майже все, що було в коморі, я ще раз озирнулася. І, важко зітхнувши, стомлено сіла в кутку...

Дивно. Випадково стукнувши підбором по підлозі у куточку, я почула не зовсім звичайний звук. Ніби… під цією дошкою була порожнеча.

Зацікавлено насупивши брови, я підколупнула дошку і від подиву навіть охнула. Тому що тут справді була схованка!

Схованка, в якій лежав якийсь прямокутний предмет, щільно загорнутий у полотно.

Невже?..

На ходу розгорнувши тканину, я вийшла з комори в добре освітлену кімнату, пройшла до найближчого дерев'яного столу і, сівши за нього, відкинула полотно.

А потім завмерла на кілька секунд, просто намагаючись зрозуміти, чи все в мене гаразд з очима? Бо… Скажімо так, це справді була книга. Товста, важка книга.