43. Діана

Я не розуміла, що відбувається. Чому ці хулігани причепилися саме до нас?Побачила, що Данило стоїть з похмурим обличчям, дивлячись на екран телефона, і запитала:

 — Що сталося? Це повідомлення  якось пов’язано з усім цим?

— Про що ти? — він сховав телефон в кишеню. — Авжеж, ні, там просто спам з магазину. А то був якийсь хуліган.

 — Добре, — кивнула я, хоча не повірила йому. Від спаму такого виразу обличчя не буває. В Данила явно якісь проблеми, раптом через брата? Може, ті люди, що побили його брата, погрожують і йому? Але вирішила не приставати з розпитуваннями, принаймні поки ми не опинимося вдома. 

— Я зараз викличу вам таксі, а сам заміню колесо на запаску і приїду, щойно зроблю це, добре? 

 — Добре. Тільки будь обережний, будь ласка, — я відчула тривогу за нього. Інтуїція підказувала, що відбувається щось нехороше, але я не знала, що саме, і ця невизначеність — це було найгірше. 

— Все буде добре, не переживай, — він поцілував мене в губи і викликав нас таксі в додатку. 

Коли ми приїхали додому, Мія побігла до своєї кімнати, а я  готувала вечерю на кухні, і весь час визирала у вікно, очікуючи появи Данила, а його все не було. 

Мою увагу привернула якась незнайома машина, що стояла під під’їздом, досі такої я не бачила. У машині сидів якийсь чоловік, і це теж насторожило. 

Звісно, цьому можна було знайти логічне пояснення, може, приїхав до когось у гості, а господарів немає вдома, от і вирішив почекати. Але я б так подумала вчора, до всіх цих подій. Хоча навіть не так, вчора я б узагалі не звернула уваги, що за машина стоїть під під’їздом і хто в ній сидить. Пройшла б повз і не звернула уваги. 

А сьогодні мені здалося, що той чоловік дивиться прямо на наші вікна ( хоча звісно я цього не могла роздивитися). Мені стало не по собі, і я закрила вікно жалюзі. 

Невдовзі почула дзвінок у двері, здивувалася, що Данило не відчинив своїм ключем. Може, забув його удома?  Поглянула у вічко, побачила, що там стоїть якась жінка і відчинила. 

Але як тільки побачила, хто це, моє серце пропустило один удар. На порозі стояла Олена, сестра Данила, та сама, з якою ми дружили в студенські роки. Вона ж ніби жила за кордоном, яким вітром її сюди занесло? 

Ми з нею не бачилися давно, вона навіть не знала про мою вагітність, бо поїхала до США за студентським обміном, а потім там і залишилась. Спершу ми трохи листувалися і передзвонювались, а потім взагалі втратили одна одну з виду. І от Олена бачить мене в квартирі свого брата, але не схоже, щоб вона надто здивувалася цьому…

 — Привіт, — вигукнула вона. — Сюрприз! 

 — Привіт, давно тебе не бачила, — я здивовано усміхнулась. 

— Ага, взаємно! — вона продовжувала усміхатись. — Не проти, якщо я зайду? А Данило де?

 — Так, заходь, звичайно. Він мав поремонтувати машину, там пробиті колеса, скоро вже повернеться, — я відступила пропускаючи її досередини. — Данило буде радий тебе бачити, і я теж. Заходь на кухню, я якраз закінчую готувати вечерю . 

— Мамо, то тато прийшов? — вибігла прямо до нас Мія. 

 —  Тато? — Олена здивовано підняла брови, дивлячись то на мене, то на малу. Потім на її обличчі з’явилася здогадка. — Значить, та ваша зустріч після вечірки мала наслідки? А чому ти нічого мені не сказала? 

Її слова застали мене зненацька. Я завмерла, не знаючи, що відповісти. І раптом побачила Данила, який тихо увійшов і зупинився за спиною Олени. Здавалося, він був вражений не менше, ніж я…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!