39. Діана

Прокинувшись вранці, я спершу не могла зрозуміти, де я, а тільки за мить до мене дійшло, що я у Данила вдома…

Я повернула голову і побачила, що він вже не спить, тихенько лежить, дивлячись на мене. 

 — Доброго ранку, ти вже давно не спиш? — усміхнулась до нього. 

— Ні, недавно, — він похитав головою. — У мене тепер нове хобі. Дивитись на тебе сплячу. Ти дуже мила уві сні.

 — А я ніяк не можу застати тебе сплячим, хоча дуже хотіла б подивитися, — засміялась я і легенько провела пальцями по його щоці. — Ти трохи колючий… Як їжачок…

— Щетина прикрашає чоловіка, хіба ні? — він чмокнув мене в щоку. 

— Так, з нею вигляд більш мужній, — сказала я. — Але ти мені подобаєшся в будь-якому іміджі…

І тут пролунав телефонний дзвінок, я зітхнула, як завжди, було невчасно… Данило взяв мобільний до рук, збираючись вимкнути, але погляд зачепився за ??? 

— Сестра дзвонить. Мала скоро приїхати, я відповім, ти не проти? — запитав він. 

 — Звісно не проти, говори, — я кивнула, але в душі зародилася легка тривога. З його сестрою, Оленою, я дружила в студентські роки, саме вона запросила мене на ту вечірку, де я зустріла Данила вперше, саме їй я тоді зізналась, що він мені дуже подобається… Правда потім наші шляхи з Оленою розійшлися, ми давно не бачились. Та вона впізнає мене неодмінно і скаже братові щось типу: “Ви знову разом”, що буде тоді? 

— Дякую, — він кивнув і прийняв виклик. — Так, привіт. Коли приїжджаєш? За тиждень? Ну, добре, будемо чекати. Якщо буде треба — можу зустріти… Бувай, — він відбив виклик і сказав. — За тиждень приїде. Ну, батьки за нею скучили, будуть раді побачити. Та і я теж давно її вже не бачив. Познайомлю вас, вона хороша, твоя однолітка.

 — Ага, буду рада, — пробурмотіла я. Була дещо розгублена. Потім трохи опам’яталася. — Ну добре, піду приготую сніданок, бо скоро на роботу, хоч ти й бос, але все одно краще не запізнюватися…

— Добре, — він ще раз чмокнув мене в губи. — Давай збиратись…

***

Робочий день уже наближався до обіду, і я збиралася закінчувати звіт, який друкувала, щоб піти з Данилом пообідати в ресторанчик поблизу офісу, як двері приймальні відчинились, і  на порозі з’явився якийсь незнайомий, досить привабливий темноволосий чоловік. 

Я тільки подумала про те, що його обличчя здалося мені трохи знайомим, ніби десь його бачила, чи він мені когось нагадував, як він підійшов до мене і сперся руками на мій стіл. 

— О, добрий день, прекрасна незнайомко, — звернувся він до мене. — Якби знав, що тут тепер працює така красуня, прийшов би набагато раніше! Не хочеш повечеряти сьогодні зі мною? Коли в тебе закінчується робочий день? 

 — На жаль… — я тільки відкрила рота, щоб сказати, що не можу вечеряти ні з ким, крім свого нареченого, як він перебив мене. 

— Це все тому що твій бос надто суворий? Даниле, ти чому дівчину тримаєш як на привʼязі! Відпусти її повечеряти, вже скінчився робочий день, ти її експлуатуєш! — заявив він Данилу, який якраз відчинив двері свого кабінету і вийшов у приймальню. 

— Що? — Данило насупився. — Дмитре, ти що витворяєш? Це Діана, моя дівчина, — він зробив наголос на слові "моя".

 — Ну, дівчина — це ще не дружина. може, я їй більше підійду? Давайте сходимо пообідаємо втрьох, — заявив Дмитро, ні краплі не знітившись... 

***

гортай далі, там продовження ------------>