38. Данило 

Я був дуже злий. Юрі погриз мою оригінальну еплівську зарядку. А у мене таких було всього дві, одна для ноута, одна для телефону, з ними ніколи нічого не траплялось… 

Але коли я побачив, що Мія ось-ось розплачеться, коли вона притискала кроля до себе, я відчув, що, певно, налякав її. 

Певно, з биттям це був перебір… Ну дійсно не буду ж я бити малого кроля. Він може і померти від удару, якщо так замислитись. 

— Добре, не буду… Але він зіпсував мою зарядку, — пробурмотів я невдоволено, але вже спокійніше, ніж до того. 

 — Я куплю нову, — сказала Діана, підходячи до мене і обіймаючи. — Вибач, будь ласка, він не спеціально…

— Як не спеціально, він розуміє, що гризе щось людське, — я насупився, але обійняв Діану у відповідь. 

 — Ти думаєш, він мислить людськими поняттями? — вона усміхнулась. — У нього інстинкт — бачить щось схоже на їжу, і пробує, чи це їстівне чи ні… Я винна, що не попередила тебе про те, що треба підняти всі дроти з підлоги…

— Треба зробити йому вольєр, але надійний. Щоб він не вилазив сам. І там буде більше місця, може, йому буде комфортніше. І купіть йому щось, щоб гриз, якщо він так хоче гризти. Але щоб це були не мої дроти, — відповів я. 

  — Так, неодмінно купимо, а поки що треба поремонтувати клітку, щоб він знову не виліз, ти можеш поправити її? А я накрию на стіл, — сказала я. 

Мія вже встигла заспокоїтись і сказала:

 — А коли ми поїдемо по той вольєр? Сьогодні? 

— Добре, я поправлю клітку, — сказав я. — А вольєр певно треба замовляти. Треба поміряти, де ми його зробимо, що треба відгородити, який шмат. І купити відповідну кількість "огорожі". 

 — Можна в моїй кімнаті, — запропонувала Мія. 

— Ну, там йому може бути нудно, хай у вітальні сидить, він завжди біжить в якісь дальні кімнати, як я зрозумів. А тут ми найбільше знаходимось, — пояснив я. — Принаймні ввечері всі тут. 

 — Добре, можна у вітальні, буде разом з нами дивитися телевізор, — погодилась Діана. 

Потім ми всі разом повечеряли. Далі поставили на телевізорі сімейну комедію, Мії дуже сподобалось… А потім вона заснула, вже під самий кінець фільму. 

— Я віднесу її, — сказав я неголосно, підхопивши малу на руки.

Діана кивнула і я поніс малу до ліжка, потім Діана її перевдягнула і вкрила, і ми вийшли назад до вітальні. 

Я підійшов до Діани і торкнувся її долоней своїми.

— Я переборщив? Мала тепер розчарується в мені? — запитав неголосно. Чомусь мені це було важливо. Я не хотів, щоб Мія в мені розчаровувалась, щоб я їй більше не подобався.

— Зовсім ні, вона вже й забула про те… Всі ми живі люди, я теж можу згаряча щось таке сказати… І вона може, не хвилюйся про це, головне, що ми дійшли спільного рішення, і тепер залагодимо цю проблему! 

— Ти знаєш, що ти найкраща? — я зазирнув їй в очі і однією рукою погладив по щоці. Я їй сьогодні в коханні зізнався… Правда, момент був, певно, непідходящий. Але це не змінювало того, що я відчував.

— Просто я дуже кохаю тебе, — видихнула вона, дивлячись на мене щасливими очима. 

— І я тебе кохаю, дуже, — прошепотів я їй в губи і одразу поцілував, підхоплюючи її за ноги так, щоб вона могла обхопити ними мій торс. Поцілунок одразу став гарячішим. Вона кохає мене, мої почуття взаємні… 

***

гортай далі, там продовження ------------>