33. Діана

Коли я сказала ці слова, то вся завмерла від своєї сміливості. Чи не здасться Данилу, що я занадто доступна? Після тієї нашої першої зустрічі кілька років тому у мене виник такий комплекс… Але зараз я не могла стриматися, бажання провести цю ніч у його обіймах виявилося сильнішим за голос розуму…

— Діано… — прошепотів він і подався вперед, до моїх губ, одразу зминаючи їх поцілунком і прикриваючи очі. Його серце забилось ще швидше, я буквально чула, як воно сильно бʼється об мою руку через його грудну клітину.

Я відповіла на поцілунок, не в силах витрачати час на слова, відчувала, як моє тіло все тремтить у передчутті того, що має статися…

Він торкнувся долонею моєї талії і притягнув мене ближче до себе, а потім взагалі всадив собі на коліна, не розриваючи поцілунку. 

Я обійняла його, відчуваючи тепло його тіла, серце ніби хотіло вирватися з грудей, дихання переривалося… Почувалася найщасливішою жінкою на світі, і шкодувала лише про те, що ми втратили так багато часу, який могли б провести разом…

Він раптом встав з дивану, підхоплюючи мене за стегна так, що я обіймала його ногами, і рушив прямо до спальні.

Я заплющила очі, це відчуття, коли він ніс мене на руках, було неймовірним, подумала, що я ніколи не забуду його…

Коли ми зайшли до спальні, він вклав мене на ліжко, продовжуючи цілувати, він був дуже спраглим до поцілунків зараз. Його руки погладжували мою талію, а потім опустив руку нижче.

— Впевнена? — запитав на видиху. — Я вже прямо ледь тримаюсь. Шаленію від тебе… 

 — Так, — прошепотіла я. — Я теж…

Він подався вперед і накрив мої губи своїми. Я обійняла його, притягуючи ближче до себе, і здавалося, весь світ навколо перестав існувати, залишилися тільки ми двоє…

***

Вночі я обережно, щоб не розбудити Данила, встала і пройшла в спальню доньки, щоб подивитися, чи не піднялася в неї температура. Але Мія спокійно спала, я торкнулася її чола і з полегшенням відчула, що воно не гаряче. Поправила ковдру, яка трохи сповзла, і повернулася назад до ліжка. 

Підсунулася ближче до Данила, а він, не прокидаючись, обійняв мене. Мені було так затишно поруч із ним, і я подумала, що моє найбільше бажання — це щодня засинати і прокидатися разом… З цією думкою я й заснула. 

А коли розплющила очі, був уже ранок. Я поглянула на Данила і побачила, що він уже не спить, лежить і дивиться на мене. 

 — Доброго ранку, — всміхнулась я. — Ти давно прокинувся? 

— Привіт, — він чмокнув мене в губи. — Ні, може хвилин пʼять-сім. Ти така мила уві сні…

— Ти теж, — сказала я. — Знаєш, я така щаслива зараз… Це навіть важко передати словами…

— Чесно кажучи, я вже давно думав про тебе не як про фіктивну дівчину… — Данило усмінувся. — І я теж дуже щасливий, що нарешті ми реально разом. 

 Цієї миті я почула, як у коридорі затупотіли ніжки, і двері в мою спальню відчинилися. На порозі стояла Мія. Вона здивовано дивилась на нас. Добре, що ми були вкриті ковдрою…

 — А ти тепер тут живеш? — зрештою спитала вона в Данила. 

— Привіт… Ну, не те щоб я тут живу, але ми з твоєю мамою еее… Ну, ми ніби як пара, тож ми всі будемо більше часу проводити разом. Тут, чи у мене. 

 — А ви мене візьмете з собою? — спитала вона стривожено. Мабуть, уявила, як ми залишили її вдома саму, і десь пішли. 

 — Звичайно, ми тебе не залишимо, — сказала я поспішно. — Ну, якщо потрібно буде десь піти, то няня з тобою посидить, але це ненадовго…

 — Тоді добре, — вона усміхнулась. — Я заглянула до Юрі, а клітка порожня, він утік. Даниле, ти його можеш знайти?

***

гортай далі, там продовження ------------>