32. Данило

Я відчував хвилювання. Не можна було радіти, що мала захворіла, але це дійсно дало нам привід знову лишитись разом. Цікаво, що про мене думає Діана? Чи подобаюсь я їй по-справжньому?

Те, що вона погодилась, щоб мої речі були тут, вже казало про багато чого. Чи я просто видавав бажане за дійсне?

Взагалі, якби не Мія, певно, я б діяв більш відкрито. Може, запросив би її до мене, щоб вже ми не просто "грали" парочку. І цілувались щоб не на публіку… 

Ми дійсно включили телевізор. 

— Може, випʼємо трохи? А то на корпоративі не вийшло, — сказав я. — А все ж свято, як-не-як, — певно, я ніс якусь дурню, але мені хотілось, щоб це було схоже на якийсь романтичний вечір. 

 — Давай, я відчуваю, що мені треба зняти стрес, — вона усміхнулась. — Зараз принесу вино. Чи тобі щось міцніге?

— Вино підійде, — я теж усміхнувся. — Давай допоможу відкоркувати. І може оберемо якесь кіно. А то вчора була одна робота. Сьогодні треба відпочити. 

 — Добре, — Діана вийшла і за кілька хвилин повернулася з пляшкою вина і келихами.  — Відкорковуй, а я поки пошукаю щось цікаве. Що б ти хотів? Може, комедію? 

— Комедія підійде, — я кивнув, відкорковуючи вино, а потім розливаючи його по келихах. — Я люблю комедії. 

Я сів поруч із нею і підняв келих. Діана наклацала якусь комедію, а потім я торкнувся своїм келихом її келиха і сказав: 

— За хороший вечір в хорошій компанії.. — і відпив вина.

 — Здається, корпоратив пройшов добре, — відповіла Діана, теж пригублюючи вино. — Я трохи хвилювалася, але у нас все вийшло! 

— Ага, — я усміхнувся. — Це завдяки тобі. Без тебе я б нічого не встиг… Дякую, — я зазирнув їй в очі. Мені було добре поруч з нею, навіть дуже. Я вже і забув, що з жінкою може так бути…Точніше, у мене ніколи особливо і не було стосунків. Я, можна сказати, тільки почав пізнавати це, бо до Діани був ще тим холостяком. Навіть не думав про щось більше. 

 — Мені приносить задоволення допомагати тобі, — сказала Діана, серйозно дивлячись мені в очі. 

— Мені теж… Ну тобто, коли я тобі допомагаю… Хоча, не знаю, чи я допомагаю, але так, мені це теж приносить задоволення, — я поставив келих на столик і торкнувся долонею її руки. Серце забилось швидше. 

 — Ти мені дуже допомагаєш… Знаєш, я вперше зрозуміла, яке це щастя, коли поруч чоловік, який підтримує мене і турбується про мене, — сказала вона, дивлячись мені в очі. Її голос був якийсь нижчий, ніж завжди. 

Я сковтнув слину. В горлі якось одразу пересохло, а серце ще прискорило ритм. Я погладив її щоку, а потім прикрив очі і торкнувся губами її губ.

Діана на мить завмерла, а потім несміливо відповіла на поцілунок. Цього разу вона вже не відсторонилася від мене.  

Вільною рукою я торкнувся її талії, але не насідав цього разу. Хоч і дуже хотілось пригорнути її ближче, відчути її тіло своїм, хай і через одяг. 

Діана поклала руки мені на плечі, вона тремтіла, мабуть, від хвилювання. 

 — Мені здається, я ніколи не була така щаслива, як сьогодні, — прошепотіла вона. 

— Я теж… Ти… — я на мить завмер, обдумував, як краще сказати те, що я відчуваю. На язику крутились певні слова, але мені здалось, що якщо я скажу їх, Діана подумає, що я надто поспішаю, тому я сказав трохи інше: — Ти мені дуже подобаєшся…

 — Ти мені теж, — сказала вона.  — В мене серце так сильно б’ється, коли ти поруч…

— Ага, і у мене, — я взяв її за руку і поклав її долоню собі в район серця. — Відчуваєш?

 — Так, — Діана всміхнулась.  — Може ти залишишся сьогодні?...

***

гортай далі, там продовження ------------>